Законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси»О. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

Законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси»

 

Наприкінці 2014 р. у Верховній Раді України було зареєстровано законопроект №1135-1 «Про цивільну зброю і боєприпаси», яким пропонується надати право громадянам купувати та використовувати холодну і вогнепальну зброю на підставі дозволу органу внутрішніх справ, а також визначається порядок використання цієї зброї. Авторами законопроекту виступили перший віце-спікер Верховної Ради А. Парубій, О. Ляшко, І. Мосійчук («Радикальна партія О. Ляшка», і свободівец А. Ільєнко.

«За нинішніх умов затвердження цього документа є конче важливим, адже це дозволить українцям законно захищати своє життя від будь-яких злочинців, – заявив віце-спікер А. Парубий. – У людей не було засобів для такого захисту, власне тому ініціатива з впровадження цього закону виходить саме від громадян. Наразі ж, враховуючи ситуацію на Сході України, питання про ухвалення цього закону стало ще більш актуальним». Автори законопроекту вважають, що українські громадяни повинні отримати законне право на володіння зброєю, аби у разі необхідності, бути здатними захищати себе, а також життя і здоров’я своїх близьких за ситуації, коли агресор-окупант вже перебуває на Сході держави. Це, на їхню думку, створить міцний фундамент для побудови нових принципів внутрішньої та зовнішньої безпеки України. Згідно з цим законом, право на придбання цивільної зброї громадяни України матимуть після отримання ними дозволу на володіння зброєю відповідної категорії, без обмеження терміну дії. За цього необхідно зазначити, що, відповідно до законопроекту, забороняється використання саморобної, зміненої та нарізної зброї.

«У зв’язку з бойовими діями на Сході України, за останній період у нелегальний обіг потрапило сотні тисяч стволів. Тобто нелегальна зброя сьогодні є загрозою для будь-якого міста України, – говорить голова наглядової ради Української асоціації власників зброї Г. Учайкін, – тому необхідно негайно ухвалити закон, який регулюватиме і регламентуватиме стосунки власника зброї з суспільством і державою».

Член Комітету з питань національної безпеки Верховної Ради України 7-го скликання, директор Центру «Українські студії стратегічних досліджень» Ю. Сиротюк зазначив, що «в той час, коли на Сході України тривають бойові дії, у країні активно зростає чорний ринок зброї. Це може призвести до непотрібних людських жертв, адже ніхто з українського уряду поки що не замислився над тим, як пересічному населенню захистити себе у разі військових дій, а реалізація цього закону істотно знизить рівень злочинності в країні, зокрема, дасть можливість зменшити кількість тяжких злочинів і злочинів проти власності». З ним погоджується і екс-міністр оборони України А. Гриценко: «Треба легалізувати вогнепальну зброю, яка знаходиться на руках у громадян, а для цього терміново треба прийняти даний закон, що є вимогою часу!»

Ініціативу легалізації зброї для захисту власної оселі і свого життя підтримала і Українська стрілецька асоціація (ВУСА). За її статистикою, за останні два роки проти 150 тис. українців було здійснено більше 327 тис. тяжких злочинів. При цьому легальна зброя була задіяна всього 129 разів – у 0,03 % випадків. На тлі більш ніж 12 тис. вбивств ця цифра виглядає мізерною. «Значна частина так званих злочинів з використанням легальної зброї – це самооборона. Фактично легальна зброя не використовується у кримінальних злочинах», – запевняє виконавчий директор ВУСА А. Хаверчук.

На сьогодні увесь обіг зброї в країні контролюється виключно МВС. Згідно ж із законом про цивільну зброю та боєприпаси, повноваження має бути поділено між Міністерством юстиції та Міністерством внутрішніх справ. І для того, щоб зруйнувати корупційні схеми, що склалися в цій галузі, вважають юристи, життєво необхідно забрати функції ліцензування у МВС і передати Мін’юсту, який повинен видавати ліцензії на усі види діяльності у сфері обігу зброї, а МВС залишити право здійснювати функції нагляду і контролю над виконанням цих ліцензійних вимог: чи дотримуються умов продажу зброї в магазинах, чи не порушуються правила техніки безпеки в тому або іншому стрілецькому комплексі тощо. Але в жодному разі МВС не повинно мати права видавати і позбавляти ліцензії! Це унеможливить побудову корупційних схем, бо іншим способом корупцію не перемогти. Наразі ж все залежить тільки від МВС: воно займається і сертифікацією зброї, що ввозиться в Україну, і вирішує, чи видавати ліцензію на відкриття зброярського магазину або відкриття тиру. Це призвело до того, що корупційна складова стала домінуючою у відносинах між суб’єктами підприємницької діяльності, власниками зброї та МВС. «Міліція має божевільні монопольні повноваження, але при цьому не може впоратися з нелегальним обігом зброї, вуличною злочинністю, – та практично з усім, – каже правозахисник з Київщини М. Борозін, – тому, вважаю, подібний закон має бути прийнято, його обумовлено часом, подіями, що відбуваються в країні».

Треба зазначити, що за розробленим законом має бути створено Єдиний державний реєстр зброї України. Це – база з переліком усієї проданої зброї, і доступ до цієї бази матимуть контролюючі органи. У ній буде зібрано всю необхідну інформацію – марки, моделі, калібри, номери, дані для пулегильзотеки тощо. Існування такої бази в електронному вигляді, вважають фахівці, конче необхідно. На сьогодні цієї бази в Україні не існує. І у зв’язку з цим виникає величезна кількість нестикувань, наприклад, – у власника зброї може бути прострочено на кілька років дозвіл, і буває так, що про це ніхто і не згадає. Крім того, аби повністю виключити кримінальну складову, у законопроекті передбачено жорстку систему контролю. Претендент на право володіння «вогнепалом» буде зобов’язаний пройти серйозні підготовчі курси, на яких він отримає не лише навички поводження зі зброєю, але й засвоїть законодавчу базу та навчиться надавати першу медичну допомогу.

Також законопроектом планується внести зміни до ч. 5 36-ї і до 39-ї ст. Кримінального кодексу, де чітко прописано ситуації, за яких самооборона є виправданою: «Не тягне за собою кримінальної відповідальності застосування громадянином зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу особи або групи осіб, або для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше володіння особи, незалежно від тяжкості шкоди, що заподіяно тому, хто засягає». До того ж власник зброї має право дістати вогнепальну зброю і привести її у боєготовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. Ці дії також не підпадають під ознаки правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 36. «Ми позбавимося ганебної практики, коли людина, що захистила себе, потім потрапляє під кримінальну відповідальність за перевищення меж самозахисту», – каже голова Української асоціації власників зброї (УАВЗ) Г. Чайкін.

На сьогодні українці офіційно мають право придбати вогнепальну мисливську гладкоствольну і вогнепальну мисливську нарізну зброю. І, за оцінками МВС, вони цим правом активно користуються: минулого року в розпорядженні громадян знаходилося близько 827 тис. одиниць вогнепальної зброї – на 40 тис. більше, ніж у 2012 р. Дані профільних об’єднань ще більш переконливі. За інформацією УАВЗ, у країні 2 млн стволів у легальному обігу і понад 3,5 млн – у нелегальному. «Неправомірно використати зареєстровану вогнепальну зброю – це майже те ж саме, що залишити паспорт на місці злочину», – вважає керівник спортивно-стрілецького клубу «Практика» В. Збаранський.

І, дійсно, бути власником зброї – це велика відповідальність, і тому необхідно мати чітку законодавчу базу, що регулюватиме його права й обов’язки. Фахівці вважають, що ухвалення закону владою зможе істотно поліпшити можливість регулювання в питанні володіння й користування зброєю, а також надати людям можливість захистити себе і своїх рідних. Та, на жаль, є інший бік цього закону. У разі, якщо дати можливість мати зброю громадянам України, то де гарантія, що завтра вони не стануть вирішувати свої соціальні проблеми за допомогою цієї самої зброї біля будівель міських держадміністрацій, Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента. Зброї, що законодавці їм самі ж і надали. А захищати свою оселю можна і багатьма іншими засобами й способами, без застосування вогнепальної зброї, якою, до речі, не кожен, як слід і володіє. Немає впевненості, що дитина або підліток, в оселі якого на обліку стоятиме зброя, за відсутності батька – власника зброї, не захоче скористатися нагодою і помститися своїм кривдникам у школі або на вулиці, як це вже неодноразово бувало в західних країнах, де діє подібний закон. Тобто поряд із дозволами на зброю варто було б, як мінімум, запроваджувати проходження відповідних інструктажів. Отже, прийняття подбіного документа має бути вкрай зваженим, тим більше, що в суспільстві та експертних колах немає однозначної думки з цього приводу.