Поствиборчі процеси в ЄСІ. Беззуб, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Поствиборчі процеси в ЄС

 

Беззуб І. Поствиборчі процеси в ЄС [Електронний ресурс] / І. Беззуб // Громадська думка про правотворення. – 2019. – № 11 (176). – С. 3–12. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/dumka/2019/11.pdf. – Назва з екрана.

 

Перспективи політичних змін у Європі після виборів жваво обговорюються не лише тими, хто безпосередньо брав участь у процесі, а й пересічними громадянами, далекими від політики. Занепокоєння виборців проявилося в їхній небувалій активності. 50,5 % – результат, якого у Європі не бачили останні 20 років. А в Німеччині, де політичній стабільності загрожують тектонічні зсуви, на виборчі дільниці прийшли понад 60 % усіх, хто має право голосу (на попередніх виборах – 40 %).

Разом з тим, на думку експертів, результати виборів є такими, що дозволяють більшості учасників тлумачити їх у вигідний для себе спосіб. Ніхто не виграв вирішально. Ніхто не програв катастрофічно. Склалися додаткові, раніше небачені у Європейському парламенті коаліційні альтернативи, тоді як прогнози про неминучий значний прорив євроскептичних, проросійських, антиліберальних сил не справдились.

Європа не прокинулась аж надто іншою, але картина ускладнилася. Перші два місця за кількістю мандатів в ЄП, хоч і зі значними втратами, як і раніше, посідають Європейська народна партія (ЄНП), утворена християнсько-демократичними і консервативними партіями Європи і Прогресивний альянс соціалістів та демократів (С&D). Проте «двопартійна система плюс», де всі ключові рішення ухвалювались коаліцією двох великих партійних груп фактично канула в минуле.

Тепер цим двом партіям, що складали коаліцію та визначали порядок денний, приймали рішення і паритетно розподіляли ключові політичні позиції в європейських установах (насамперед – президента Європейської комісії, голови Європейської Ради, голови Європарламенту, очільника Європейської служби зовнішніх дій), бракує голосів для формування більшості.

Правоцентристський та лівоцентристський блоки у Європарламенті втратили спільну більшість через зростання підтримки лібералів, «зелених» та націоналістів. ЄНП – 178 місць, Прогресивний альянс соціалістів та демократів – 152.

«Альянс лібералів та демократів за Європу» (ALDE), основна центристська політична група в Європарламенті, став третім за чисельністю фракції Європарламенту, суттєво покращив свої позиції. Група зросла значною мірою завдяки партії Е. Макрона та сплеску підтримки ліберальних демократів у Великій Британії. Французька делегація є найбільшою в новій групі (21 депутат). Оскільки у Франції термін «ліберал» часто використовується негативно, як вираження бездушного ультракапіталізму, депутати вирішили змінити назву групи.

Нову назву – «Оновити Європу» (Renew Europe) – 12 червня 2019 р. оголосив колишній прем’єр-міністр Бельгії і лідер фракції «Альянс лібералів і демократів» Г. Вергофстадт, сказавши: «Наша місія – оновити Європу».

Нова група «Оновити Європу» матиме у новому складі парламенту 108 місць, що на 41 місце більше, ніж мала ALDE. Головою групи «Оновити Європу» обрано колишнього прем’єр-міністра Румунії Д. Чолоша. Його підтримали іспанські, німецькі та нідерландські євродепутати, а також президент Франції Е. Макрон.

Ліберали ведуть переговори з консервативною Європейською народною партією та соціал-демократами, щоб сформувати більшість у Європарламенті на наступну п’ятирічну каденцію.

Проте ліберали, як і раніше, не згодні з процедурою вибору кандидата на пост глави Європейської комісії, який має бути висунутий лідерами ЄС та схвалений більшістю у Страсбурзі.

Невдоволення ситуацією у Євросоюзі відобразилося й у просуванні «зелених». Виявилося, що захист клімату – це не пропагандистська витівка, а реальна тема, яка хвилює багатьох. Не випадково популярності в Європі набув рух, ініційований шведською школяркою Г. Тунберг, яка разом з тисячами своїх послідовників стала організовувати публічні акції з вимогою рішучіших дій для запобігання змін клімату. За це Грету навіть номінували на Нобелівську премію миру.

Цілком імовірно, що весь цей «кліматичний» рух був, як то кажуть, рукотворним. Але він дав відчутний результат. «Зелені» у новому ЄП мають 74 місця. Це четвертий результат на виборах 2019 р. До речі, до політичної групи «зелених» увійшли четверо депутатів (троє з Чехії та один із Німеччини), обраних до законодавчого органу ЄС від «Піратської партії». Зазначається, що тривають переговори про приєднання до «зелених» ще ряду депутатів.

Разом з лібералами, практично без сумніву, «зелені» можуть стати кандидатом на коаліцію із мейнстрімними фракціями.

Дійсно, голова списку від Європейської народної партії М. Вебер, хоче приєднати «зелених» до коаліції, аби зменшити вплив євроскептичних груп. Проте представники від «зелених» більш обережні у заявах про можливу кооперацію, оскільки не поділяють консервативних цінностей ЄНП і дуже негативно ставляться до політики Фідесу та «Австрійської народної партії».

Крайні праві націоналісти і євроскептики сформували у Європарламенті нову політичну групу «Ідентичність і демократія» (Identity and Democracy, ID).

Як заявив 13 червня 2019 р. голова фракції М. Дзанні з італійської «Ліги Півночі», на даний час до неї увійшли 73 депутати. Більшість членів нової фракції – італійські депутати з «Ліги Півночі», які отримали 28 мандатів у Європарламенті. Французькі правопопулісти мають 22 місця, німецькі – 11. Крім трьох найчисельніших правопопулістських партій в новому складі Європарламенту до цієї фракції увійшли Австрійська партія свободи, «Фламандський інтерес» із Бельгії, «Істинні фіни», Данська народна партія, чеська «Свобода і пряма демократія» та Консервативна народна партія Естонії. М. Дзанні також зазначив, що вони запрошують приєднатися й інші партії, такі як іспанська Vox. Фракція «Ідентичність і демократія» стала п’ятою за чисельністю в новому складі Європарламенту.

Сторони поділяють спільні цілі повернення влади урядам країн-членів ЄС, стримування імміграції та запобігання поширенню ісламу у Європі, але розходяться в думках із соціальних та економічних питань, включаючи бюджетну політику, яка може перешкодити їм об’єднати зусилля.

Загалом, ефективною подібна фракція може стати тільки, якщо ці політичні сили зможуть залагодити свої суперечності. А їх чимало, і одне з них – ставлення до Росії. Якщо італійські і французькі «євроскептики», а також «Альтернатива для Німеччини» говорять про необхідність тісної співпраці з Москвою, то, наприклад, естонські і данські націоналісти налаштовані до цього вкрай негативно. Партія «Істинні фіни» має проміжну позицію. Що ж стосується австрійської партії свободи, то вона після недавнього скандалу з підставною «росіянкою» навряд чи зацікавлена в якихось проросійських заявах.

Якщо говорити про правлячу в Польщі партію «Право і справедливість» і угорську урядову партію «Фідес», то їх керівництво, хоча і розділяє ідеї «євроскептиків», бути в альянсі з одіозною, на їхню думку, партією М. Ле Пен або з радикально правою групою італійського віце-прем’єра М. Сальвіні, не бажають. Обидві партії хочуть залишитися там, де вони були, – у складі респектабельних проєвропейських фракцій.

Лідер партії Brexit Н. Фараджа також веде переговори про спільні дії з іншими націоналістами та євроскептиками, що перемогли на виборах у Європарламент. Але домовитися йому буде складно, адже після виходу Британії з Євросоюзу вони покинуть парламент. Навіть, якщо євроскептики знайдуть спільну мову й об’єднаються в численну фракцію, провести ту чи іншу власну резолюцію їм буде проблематично. Натомість вони зможуть ефективно блокувати ініціативи інших політсил. Уже зрозуміло, що дебати в наступному Європарламенті будуть важкими та виснажливими.

Отже, 500 місць у Європарламенті, тобто 2/3 із 751, отримали партії, що підтримують інтеграцію Європи. Популісти, націоналісти, євроскептики (серед них – як прихильники виходу країн з ЄС, так і помірковані групи) контролюють решту. Їх стало більше, як і в усій політиці, але вони й досі у меншості.

Слід звернути увагу, що розподіл мандатів у новому Європарламенті залежить від того, як поведе себе Велика Британія. Якщо Brexit не відбудеться, то кількість депутатів від кожної країни буде такою ж, як після виборів-2014. Якщо Велика Британія вийде зі складу ЄС, то 73 мандати, що належать країні, розподіляться між іншими державами. Тоді розклад сил дещо зміниться: Німеччина матиме, як і раніше, 96 представників у парламенті, Франція – 79, замість 74; Італія – 76 проти 73; Іспанія – 59 (+5 мандатів); Польща та Румунія матимуть на одного депутата більше – 52 та 33 відповідно; Нідерланди отримають 29 мандатів (+3); Ірландія – 13 (+2). По одному депутату можуть додати Швеція (21), Австрія (19), Данія (14), Фінляндія (14), Словаччина (14), Хорватія (12) та Естонія (7).

Незмінною залишиться кількість представників у Європарламенті від Бельгії, Чехії, Греції, Угорщини та Португалії – по 21 депутату від кожної країни; від Болгарії – 17; Литви – 11; Латвії та Словенії – по 8; Кіпру, Люксембургу та Мальти – по 6 депутатів.

Остаточно новий склад Європарламенту сформується 2 липня 2019 р., коли в Брюсселі розпочнеться перша його сесія. Нині тривають консультації лідерів політсил 28 країн-членів ЄС щодо нових альянсів і фракцій, а також щодо нового керівництва Європейського парламенту, Європейської комісії та Європейського центрального банку.

У новообраному Європарламенті замість звичної «двопартійності плюс» буде справжня багатопартійність, тому передбачається одразу кілька варіантів коаліції. Зокрема, у новообраному Європарламенті чотири провідні політичні групи домовляються про співробітництво з метою формування сталої ліберально-демократичної більшості та підтримки нового президента Єврокомісії.

Про це йдеться в заяві лідерів політичних груп «Європейської народної партії», «Прогресивного альянсу соціалістів і демократів», «Альянсу лібералів і демократів за Європу» та «зелених».

Організація незабаром має обрати голову новообраного Європейського парламенту, нового президента Європейської комісії, голову Європейського центрального банку, президента Європейської ради, а також очільника зовнішньополітичного відомства ЄС.

Тому майбутня коаліціада може відбитися не тільки на процесах пов’язаних із голосуванням, а й на вирішенні питань, які відносяться до компетенції Європарламенту і, у першу чергу, щодо кадрів та керівництва Європарламенту.

Найбільшою інтригою й полем для баталій, як зазначають експерти, стане обрання президента Єврокомісії.

На неформальному саміті ЄС 28 травня 2019 р. лідери трьох основних політичних європейських сімей – «Європейської народної партії», «Прогресивного альянсу соціалістів і демократів», «Альянсу лібералів і демократів за Європу» – призначили шість «координаторів», щоб керувати дискусіями щодо відбору кандидатур на вищі посади в ЄС.

У список координаторів увійшли прем’єр Хорватії А. Пленкович і прем’єр Латвії К. Каріньш, які представляють консервативну ЄНП, прем’єр Нідерландів М. Рютте і його бельгійський колега Ш. Мішель від лібералів; прем’єр Іспанії П. Санчес і прем’єр Португалії А. Кошта від соціал-демократів.

Сам факт «призначення» шести координаторів, до певної міри послаблює роль лідерів політичних груп, тим більше, що представники двох із них є кандидатами на вищі посади.

Із процесу консультацій та дискусій, по суті, виключені або обмежені в своїх діях найвпливовіші країни Європейського Союзу. Ідеться про канцлера Німеччини А. Меркель і президента Франції Е. Макрона, які не беруть участі в дискусіях, а певні обмеження мають прем’єр-міністри Великобританії Т. Мей, Італії Д. Конте та Польщі М. Моравецкій.

Показово, що Італія не тільки виключена з процесів обрання керівного складу інститутів ЄС, а й може послабити свій вплив, адже три із шести топ-посад в ЄС займають представники Італії (А. Таяні – голова Європарламенту, Ф. Могеріні – верховний представник ЄС із закордонних справ і М. Драгі – голова Євроцентробанка).

6 червня 2019 р. лідери шести країн Євросоюзу зустрічалися в Брюсселі для обговорення кандидатів на посаду президента Європейської комісії.

Чинний президент Єврокомісії Ж.-К. Юнкер складе повноваження 31 жовтня 2019 р. Його наступника мали узгодити до саміту ЄС 20–21 червня 2019 р. і подати кандидатуру на затвердження депутатам новообраного Європейського парламенту на першій сесії.

Проте на саміті Європейської ради, який відбувся 20 червня 2019 р., лідери країн ЄС не змогли обрати нового главу Єврокомісії. Європейська рада пройшла повне обговорення кандидатур, враховуючи консультації та заяви, зроблені в Європейському парламенті, але жодного з кандидатів не підтримала більшість. Тому консультації з питань призначення керівників європейських інституцій продовжаться до наступної зустрічі на вищому рівні – 30 червня 2019 р. Про це заявив глава Європейської ради Д. Туск.

Основними кандидатами на посаду, зокрема, є німецький політик М. Вебер від Європейської народної партії, соціал-демократ Ф. Тіммерманс та чинний комісар ЄС з питань конкуренції М. Вестагер від «Альянсу лібералів і демократів за Європу», С. Келлер – претендент від «зелених». Непогані шанси має й головний переговорник по Брекзіту М. Барн’є та Я. Заграділ – етнічний чех, представник фракції Європейських консерваторів та реформаторів. Серед компромісних кандидатів на посаду президента Єврокомісії називають і нинішнього прем’єр-міністра Нідерландів М. Рютте та голову Міжнародного валютного фонду К. Лагард.

Складнощів у процес обрання керівного складу ЄС додає не тільки факт «широкої коаліції», але і бажання перегляду принципу spitzenkandidaten, коли провідні політичні групи очолювались в списках так званими spitzenkandidats – провідними кандидатами, які в разі перемоги блоку на виборах, могли б посісти посаду президента Єврокомісії. Так принаймні вважають в Європарламенті. Але серед лідерів країн ЄС інша думка – вони хочуть обирати самостійно президента Єврокомісії та робити інші ключові призначення, причому переважно за зачиненими дверима, шукаючи компроміс між інтересами різних країн.

На думку аналітиків, система висунення основних кандидатів, яку Європарламент продавив проти волі глав держав і урядів ЄС, дає перевагу великим партійним об’єднанням, що з точки зору, зокрема, Е. Макрона, є прояв не демократія, а партократії.

Отже, канцлер Німеччини А. Меркель підтримує М. Вебера, який є німецьким євродепутатом. Однак йому закидають брак політичного досвіду на рівні ЄС і на рівні німецької політики. Також він не володіє французькою мовою – однією з двох офіційних мов ЄС.

Президент Франції Е. Макрон підтримує комісара ЄС з питань конкуренції М. Вестаґер з Данії, переговорника ЄС з питань «Брекзиту», француза М. Барньє та віце-президента Єврокомісії, соціал-демократа з Нідерландів Ф. Тіммерманса.

Крім цього, ясно, що лідери інших країн ЄС також розділилися у своїх уподобаннях. Наприклад, Швеція та Іспанія підтримують Ф. Тіммерманса, Ірландія та Хорватія – М. Вебера, Люксембург та Словенія – М. Вестаґер.

Висунення М. Вестагер могло б стати компромісним рішенням у процесі перетягування каната між Європарламентом і Радою, й обидві сторони могли б налагодити стосунки до наступних євровиборів.

Загалом, вважають експерти, глави держав і урядів ЄС не повинні піддаватися спокусі висунути на пост глави Єврокомісії слабкого кандидата, який танцював би під їхню дудку. Євросоюзу потрібен харизматичний керівник, який зміг би на рівних говорити з лідерами США і Китаю, а також зумів би завоювати симпатії жителів ЄС.

До речі, президент Франції Е. Макрон та прем’єр-міністр Італії Д. Конте заявили, що підтримають канцлера Німеччини А. Меркель, якщо вона захоче стати наступником Ж.-К. Юнкера в якості президента Європейської комісії. Адже вона, на їхню думку, має великий авторитет із точки зору досвіду після вирішення деяких дуже складних проблем, активно працює в політиці протягом тривалого часу.

На пост голови іншої європейської інституції – Європейської ради – серйозно розглядають кандидатуру колишнього президента Литви Д. Грибаускайте. Про це заявив обраний в Європарламент екс-прем’єр Литви А. Кубілюс.

Проте, за даними видання Rzeczpospolita, країни Вишеградської четвірки – Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина – вже повідомила голові Європейської ради Д. Туску, що кандидатуру Д. Грибаускайте не підтримають.

Ці країни мають намір підтримати кандидатуру М. Шефчовича, нинішнього віце-президента Європейської комісії.

Загалом, переговори про кандидатури очільників європейських інституцій ніколи не бувають швидкими й безболісними. Згідно з встановленими правилами має бути дотриманий баланс інтересів великих та малих країн, Півдня та Півночі, Старої та Нової Європи, а також і гендерний баланс. Цього разу Е. Макрон заявив, що дві з чотирьох ключових посад мають посісти жінки. Окрім нього на захист гендерного балансу і більшої присутності жінок на чолі керівних органів виступає і президент Європейської ради Д. Туск.

Східні пост-комуністичні члени ЄС вважають, що має бути й регіональний баланс – тобто, щоб посади посідали представники не лише Західної Європи, а були й представники Сходу ЄС.

До речі, до нового Європарламенту пройшла рекордна кількість жінок. Але чоловіки все ще мають в законодавчому органі ЄС переважну більшість – 60 %. Згідно з дослідженням, кількість жінок-депутатів зросла в порівнянні з показниками п’ятирічної давності – з 36 до 39 % (286 з 751 місць).

Нині в інформаційному просторі звучать дві протилежні оцінки результатів європейських виборів. Одні кажуть про відносний успіх євроскептиків і стверджують, що ця тенденція посилиться в нову каденцію Європарламенту. Інші коментатори вказують на успіх проєвропейських сил за рахунок зростання в новому складі Європейського парламенту «проєвропейських» груп лібералів і «зелених». А самі «зелені» і ліберали позиціонують себе як відповідь правим популістам – більш ефективна, ніж у традиційної демократичної право- і лівоцентристської партійної пари.

На думку німецького політолога А. Умланда, з приходом антиєвропейських націоналістів з різних країн зміниться робоча атмосфера в Європарламенті. Навіть в громадських організаціях ЄС будуть більш яскраві дебати між традиційними соціал-демократичними суспільними силами з одного боку, і правими популістами і націоналістами – з іншого.

Натомість політолог, експерт Фонду громадської дипломатії В. Сердюк переконаний, що головним результатом виборів до Європейського парламенту є аж ніяк не зростання впливу націонал-популістів, які у своїй більшості підтримують нормалізацію і прагматизацію відносин із Російською Федерацією, а виникла фрагментованість наднаціональної союзної інституції.

Якщо прийняти поширену тезу, що Європейський парламент ніколи особливо і не був ефективно працюючим органом, за що він, власне кажучи, постійно критикувався не тільки громадянами Європейського Союзу, а й сусідами ЄС, то тепер ситуація лише погіршиться, і при тому значно. Раніше Європейського Союзу було важко приймати тільки фундаментальні рішення щодо існування об’єднаної Європи, а в нинішніх умовах бар’єри з’являться вже навіть при прийнятті звичайних директив, указів тощо.

Позитивом залишається те, що, як і раніше, жодне з присутніх у Європейському парламенті політичних угруповань не зможе самостійно формувати загальний політичний порядок. Але і формування коаліції сьогодні стало зовсім вже непростим завданням, оскільки в неї повинні входити мінімум чотири політичні сили. Це одночасно означає і падіння ефективності роботи Європейського парламенту, і «заморозку» існуючих конфліктів та проблем, що грає на руку виключно євроскептикам, додає експерт.

Слід зазначити, що присутність євроскептиків і правих популістів у Європарламенті віддзеркалює загальні критичні настрої в суспільстві та в національних представницьких органах. Тому саме присутність цих сил може стати для провідних центристських партій запобіжником проти однобічності і зашкарублості, а також змусить у загальному бачити й особливості країн-членів. Якщо ж мастодонти від європолітики й надалі продовжуватимуть лише залякувати втратою загальноєвропейської єдності й часто-густо нехтувати різноманітністю національної проблематики, євроскептичне крило може перетворитися для центристів на чинник, який рано чи пізно остаточно підірве їхні позиції.

Звіт про підсумки виборів до Європарламенту опублікувала дослідницька служба конгресу США. Зміцнення позицій євроскептиків викликає у авторів доповіді особливі побоювання. Такий склад, на їхню думку, може вплинути на функціонування ЕП, а також на відносини ЄС із Вашингтоном.

Автори документа виділяють чотири сфери, у яких роль Європарламенту може, на їхню думку, становити інтерес для Вашингтона: торгівля, боротьба з тероризмом, конфіденційність даних і відносини з Росією. Можливий вплив Росії на євроскептичні партії, у тому числі через тісні політичні зв’язки і в ряді випадків – фінансову підтримку, все більше викликає побоювання у офіційних осіб ЄС і США, включаючи деяких членів конгресу, наголошується в доповіді.

Тим часом говорити про зміни в зовнішній політиці Брюсселя поки рано, вважають експерти.

Відповідаючи на питання, чому невеликі «праві» партії виграли на місцевому рівні, а традиційні для ЄС «політичні важковаговики» зазнали поразки, аналітики одним із чинників, який сильно змінив в останні роки політику, називають вплив соціальних мереж, Інтернету та поширення у зв’язку з цим неправдивих наративів, неправдивої інформації. Це призвело до прирівняння класичної журналістики та пропагандистських структур, які можуть через нові засоби інформації – соціальні мережі – поширювати будь-яку конспірологію і неправдиву інформацію, наголосив А. Умланд.

Ці вибори також учать, що медіа не завжди мають рацію у своїх оцінках ситуації. Точніше навпаки – часто вони свідомо її не мають. Гіперболізація песимізму залучає глядача, веде загальну політичну риторику в крайності.

Крім того, Єврокомісія зафіксувала, що Росія проводила кампанію з дезінформації, аби вплинути на результати виборів до Європейського парламенту 23–26 травня 2019 р. Про це йдеться в доповіді щодо запровадження плану дій проти дезінформації, оприлюдненій на сайті Європейської комісії.

Зібрані докази свідчать про тривалу й стійку дезінформаційну діяльність російських джерел, що була направлена на зменшення явки виборців та впливу на вподобання виборців. Вони охоплювали широке коло тем – від заперечення демократичної легітимності Євросоюзу до використання суперечливих політичних дебатів із таких питань, як міграція та суверенітет, ідеться в доповіді. Європейська комісія зазначає, що наявні докази доводять, що кампанії із дезінформації, розгорнуті державними й недержавними суб’єктами, являють собою гібридну загрозу для Євросоюзу. У доповіді також ідеться про те, що зловмисники розгортали інформаційні кампанії, зокрема для пропаганди екстремальних поглядів та поляризації думок на місцях, а місцеві політичні діячі часто застосовували тактику, характерну для російських медіа.

Результати виборів до Європарламенту не тільки демонструють важливі процеси в рамках Європейського Союзу, а й безпосередньо впливають на динаміку української євроатлантичної інтеграції. Нова політична конфігурація у Європі вимагає від української дипломатії рішення принципових завдань відразу на декількох напрямах.

Підсумки виборчої кампанії, попри зміни в складі більшості Європарламенту, не становлять серйозного ризику для України. У Києві не приховують полегшення, бо переконані, що новосформована більшість буде прихильною до України.

Від того, які саме депутати опікуватимуться відносинами з Україною, скільки їх буде і кого оберуть доповідачем з українського питання, залежить багато. Адже саме ці парламентарії значною мірою формуватимуть позиції своїх фракцій щодо України. Це матиме особливе значення під час ухвалення бюджету ЄС на 2021–2027 рр. Його вже почали обговорювати, проте затверджуватиме конкретні цифри, зокрема й на допомогу Україні, новий Європарламент. І від співвідношення політичних сил та позиції окремих євродепутатів залежатиме, скільки коштів, якій країні й на що буде надано. Тому українські партії, які мають тісні відносини з європейськими партіями, мають шукати нових партнерів у ЄП, які захищатимуть, просуватимуть і конструктивно критикуватимуть Україну. І це вже завдання для нової Верховної Ради України.

Для України також важливо, які політики увійдуть до Єврокомісії, склад якої затверджує Європарламент. Від нього залежатиме, хто саме очолить Єврокомісію, хто стане верховним представником ЄС із зовнішньої та безпекової політики. Кандидати на заміну Ж.-К. Юнкера на посаді голови Єврокомісії М. Вебер та Ф. Тіммерманс відзначаються критичним ставленням до політики В. Путіна. Можливо, праві популісти зроблять спробу просунути свого представника на посаду Єврокомісара з питань політики сусідства та переговорів із розширення, який насправді вестиме політику проти розширення ЄС і критикуватиме тісне партнерство Брюсселя із країнами-сусідами.

Німецький політолог А. Умланд стверджує, що Європарламент історично налаштований проукраїнськи і новий, на його думку, буде таким же – навіть більше, ніж окремі країни ЄС. В Європарламенті залишається дуже сприятливе підґрунтя для українських тем, тому він рекомендував якомога більше співпрацювати, запрошувати депутатів, приїжджати самим на засідання, організовувати презентації.

Крім того, на користь Києва є хороший результат німецької «зеленої» партії, а такі експерти з питань Східної Європи, як В. Крамон і С. Лагодинський, які пройшли депутатами від «зеленої» партії, будуть просувати проукраїнський порядок денний.

Член Меджлісу кримськотатарського народу Е. Барієв також переконаний, що більшість у Європарламенті нового скликання буде представлена друзями України, які займають жорстку позицію щодо анексії Криму і дій Москви на Донбасі. За його словами, після виборів у Європарламенті своє представництво збільшили проєвропейські сили – «зелені» і ліберальні партії.

Наприклад, одна з лідерів партії «зелених» Німеччини Р. Хармс послідовно підтримує питання деокупації Криму. До нового складу Європарламенту також було обрано одну з лідерів австрійської партії «Нова Австрія» К. Гамон, яка вимагає якнайшвидшого звільнення Криму. Від Бельгії до парламенту пройшли ліберали, серед яких – відомий друг України Г. Верхофстадт. У Португалії теж переміг прихильник України Н. Мело. Крім того, серед проєвропейських «лівих» буде представлена польська партія «Весна», яка також дотримується проукраїнських поглядів, наголосив Е. Барієв.

Ще одним позитивним результатом виборів, за словами аналітика, стало скорочення представників європейських ультраправих, які традиційно підтримують тісні відносини з Росією. Хоча кілька ультраправих партій і отримали певне представництво, воно виявилося меншим, ніж раніше прогнозувалося.

Аналітик зазначає, що на даний момент існують всі передумови для того, щоб санкційна політика щодо Росії зберіглася. Однак для введення нових санкцій, за його словами, буде потрібно продовження системної роботи з європейськими політиками, особливо тими, хто обраний до Європарламенту вперше.

Заступниця директора Центру «Нова Європа» К. Зарембо також переконана у необхідності налагоджування зв’язків з новими європарламентарями, у тому числі з неприхильних для України груп. Гарною новиною для України є посилення позицій «зелених». Але через збільшення представлення правих та популістів, і через фрагментованість Європарламенту проштовхувати свої пропозиції щодо перспективи членства та посилення Східного партнерства, Україні безумовно може бути складніше – але такі реалії Європарламенту сучасного ЄС. Позитив у тому, що проєвропейські сили, так чи інакше, залишаються у більшості.

Зниження ефективності роботи Європейського парламенту спричинить зростання впливу Ради Європейського Союзу, яка формується із співробітників МЗС окремих держав-членів. Зростання впливу урядів національних держав в загальноєвропейській політиці дає Києву сигнал, що дипломатичну роботу на «місцях», тобто в окремих країнах ЄС, доведеться вести значно ефективніше. Тому деякі аналітики радять перенести центр ваги дипломатії на рівень національних урядів. Завдяки цьому, Україна зможе максимально знизити ризик опинитися в «глухому куті» у відносинах з ЄС і відкриє для себе додаткове «вікно можливостей», яке дасть змогу краще проводити український порядок денний у Брюсселі через представників урядів країн-членів.

Отже, у контексті минулих виборів можна з обережністю, але прогнозувати, що санкційна політика Європейського Союзу щодо Російської Федерації найближчим часом залишаться незмінною. Разом з тим не варто очікувати і кардинальних змін підходу ЄС щодо України. Цілком імовірно, що в найближчі п’ять років двосторонні відносини Брюсселя і Києва, у кращому випадку, будуть зберігати статус-кво, а при ослабленні хватки української дипломатії Україна і зовсім ризикує випасти з поля інтересів ЄС, який в надії утримати хитку конструкцію, буде значно більше уваги приділяти загальноєвропейським політичним проблемам.

Через таку половинчасту підтримку позиції Києва з боку Брюсселя євроскептичні сили взялися різко атакувати прийнятий підхід, заявляючи, що санкційна політика завдає шкоди виключно європейським підприємцям та не призводить ні до реального стримування Росії, ні до значного прогресу реформ в Україні, і що втрати ЄС від санкцій є невиправданими. Але гірше того, говорять експерти-міжнародники, про можливість нормалізації відносин з Росією замислюються навіть мейнстрімні політичні сили.

Такої ж думки і виконавчий директор Інституту світової політики Є. Магда. Він впевнений, що у європейському політичному середовищі ідеї про повернення до бізнесу з Росією існують, вони циркулюють і залишаться надалі, і в цьому полягає загроза.

У свою чергу український політолог П. Олещук прогнозує, що політичні сили у Європарламенті, які симпатизують Росії, будуть регулярно порушувати питання про визнання анексії Криму. А Росії досить, щоб питання Криму почало обговорюватися у Європі в контексті, що «все не так однозначно».

Дипломат, головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень В. Філіпчук також переконаний, що новообраний Європарламент приділятиме більше уваги внутрішнім питанням, а менше – питанням міжнародної зовнішньої політики, можливо більше практичним проектам.

Відповідно, Брюссель буде все більше займати технократичну позицію, тобто братиме участь саме в тих проектах, де менше великої політики, а більше практичних результатів. Також він підкреслив, що Україні нині треба сконцентрувати всю увагу на те, щоб якомога більше залучити європейські інститути до якихось фінансових вливань, до проектів по відновленню Донбасу, до проектів з нарощування експорту, а не проводити діалог із Брюсселем у вербальному контексті (заяви, слова і ніяких дій).

На думку дипломата, необхідно інвестувати в можливості практичного співробітництва з Євросоюзом і не дуже чекати їхньої великої залученості в такі міжнародні питання, як врегулювання конфлікту з Росією.

Як зазначає виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» О. Сушко, завдання для України ускладнюється і потребує кращих компетенцій та спроможностей на основі послідовного й раціонального дотримання власного політичного курсу, з опорою не лише на дипломатію, а й на суспільство з його цінностями, інтересами і креативним ресурсом, на добре інтегровану у спільні європейські процеси частину громадянського суспільства, на українські діаспори у країнах ЄС.

Цього разу перезавантаження влади в Україні збігається в часі з перезавантаженням інститутів ЄС, і це створює передумови для взаємокорисної синхронізації процесів, якщо підходити до них компетентно.

Що стосується підтримки реформ в Україні, на думку політолога-міжнародника, експерта Українського інституту аналізу та менеджменту політики В. Волі, Європейський парламент буде доброзичливим, але більш вимогливим і критичним. Експерт вважає, що багато чого буде залежати від того, як будуть вибудовуватися відносини між новим Президентом і парламентом за підсумками дострокових парламентських виборів.

Отже, існує ймовірність того, що підсумки виборів до Європарламенту і його новий склад можуть сприяти й існуванню цілого ряду ризиків і загроз: може ще більше посилитися т. зв. «втома від України», що вплине на урізання й ослаблення підтримки і фактично «заморожування» європейських очікувань України; частково можуть постраждати двосторонні відносини Україна – ЄС, адже Київ може мати обмежену підтримку в результаті компромісних рішень – мова йде не тільки про умовно проросійську частину Європарламенту; «слабкий» Європейський парламент може посприяти скасуванню санкцій проти Росії, чого вже не один раз домагалися деякі європейські країни; повноцінне відновлення економічних відносин між Брюсселем і Москвою може негативно позначитися на Україні, у тому числі в питаннях статусу Криму й окремих територій Донецької та Луганської областей і в енергетичній сфері.

Тому попри загалом сприятливі післявиборчі тенденції у новому Європарламенті, українська влада не має права розслаблятися. Бо навіть лояльно налаштована до України більшість прискіпливо відстежуватиме імплементацію реформ у країні й миттєво реагуватиме на будь-які спроби зупинити перетворення чи сповільнити їхній темп. Через те Києву не варто спинятися на цьому шляху, але чітко заявляти ЄС, зокрема Європарламенту, про свої інтереси та євроінтеграційні прагнення.

Таким чином, вибори до Європарламенту-2019 не спричинили того драматичного зламу, який прогнозували впродовж останніх кількох років. Політичні сили, що виступають за розвиток європейського інтеграційного проекту, а не за його згортання, отримали більшість, однак конфігурація цієї більшості буде складнішою, ніж у попередні десятиліття, коли вона складалася лише з двох великих партійних груп. Наразі ще незрозуміло чи можна вважати, що рух європейського маятника у бік розбалансування вичерпався, чи лише загальмувався, але очевидно, що в Європі пробудилися потужні суспільні й політичні сили, які незгодні з очікуваним занепадом Європи як політичного проекту.

Ці вибори схиляють до думки, що Європі бракує не сильних бійців на різних політичних краях, а мудрих «інтеграторів», які могли б запропонувати прийнятне для більшості бачення майбутнього, без приниження жодної зі сторін (можливо, за винятком непримиренних радикалів-руйнівників).

Загалом унаслідок травневих виборів відбулася адаптація вищого законодавчого органу ЄС до тих реалій, які вже склалися на національному рівні в багатьох країнах-членах: урізноманітнення політичного поля, відмирання старих двопартійних систем, збільшення кількості політичних альтернатив, певна радикалізація на флангах.

Тож найбільшим ризиком нового Європарламенту та в цілому політичного поля Європи найближчих років, стане не так посилення ультраправих і популістів (чого не сталося), як синхронна радикалізація «на полюсах» з одночасним послабленням поміркованого політичного центру, що ускладнить досягнення консенсусу там, де він потрібний для ефективного впровадження політики і зміцнення довіри. Імовірно, стане більше ситуативних коаліцій під окремі питання, більше простору для політичного маневру і торгу, менше передбачуваності (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: веб-сайт газети «Голос України» (http://www.golos.com.ua); веб-сайт ZN.UA (https://dt.ua); веб-сайт «Вечерние Вести» (https://gazetavv.com); веб-сайт «Західної інформаційної корпорації» (https://zik.ua); веб-сайт «Тиждень.ua» (https://tyzhden.ua); веб-сайт «Радіо Свобода» (https://www.radiosvoboda.org); Федеральный центр политического просвещения (https://www.eurotopics.net/ru/); веб-сайт «МІА Вектор Ньюз» (www.vectornews.net); веб-сайт LB.UA (https://lb.ua); веб-сайт газети «Урядовий кур’єр» (https://ukurier.gov.ua/uk/); веб-сайт «Cпільне: журнал соціальної критики» (https://commons.com.ua/uk/); веб-сайт «Європейська правда» (https://www.eurointegration.com.ua); веб-сайт DeutscheWelle (https://www.dw.com/uk/головна/s-9874); веб-сайт «Слово і Діло» (http://www.slovoidilo.ua); веб-сайт газети «Сегодня» (http://ukr.segodnya.ua); веб-сайт «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua); веб-сайт Depo.ua (https://www.depo.ua); веб-сайт «Громадське Телебачення» (https://hromadske.ua); веб-сайт Lenta.UA (https://lenta.ua); веб-сайт «Апостроф» (https://apostrophe.ua); веб-сайт Фонда «Украинская политика» (https://uapolicy.org); портал «ЛІГА.net» (https://www.liga.net); информационное агентство BALTNEWS (https://baltnews.lv); інформаційне агентство ASPI (https://aspi.com.ua/); веб-сайт Центру «Нова Європа» (neweurope.org.ua)).