Вітчизняна економіка в умовах глобальних впливівС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Новітні геополітичні та геоекономічні виклики і їхній імовірний вплив на перспективи розвитку української економіки

 

        (Закінчення, початок у № 12)

 

Економіко-політичні наслідки формування нового складу
Європейського парламенту

 

Треба підкреслити, що наприкінці травня у європейських країнах відбулися досить важливі для України події – вибори до Європейського парламенту, що є законодавчим органом ЄС. Хоча, на перший погляд, ця подія не впливає на розвиток української економіки, однак ця думка є хибною. Інша справа, що такий вплив має не безпосередній, а складний опосередкований характер. Але це зовсім не применшує його значення. Для кращого усвідомлення механізмів імовірного впливу діяльності Європейського парламенту (далі – ЄП) на розвиток української економіки звернемося до роз’яснень кореспондента відомого німецького видання Deutsche Welle, який наголосив, що «зовнішню політику Євросоюзу визначає Рада ЄС, тобто представники урядів усіх держав об’єднання. Утім помилковим було б вважати, що Європарламент відіграє лише незначну роль у відносинах між ЄС та Україною».

Кореспондент Deutsche Welle наголошує, що «найбільш видимий результат роботи євродепутатів – це резолюції. Обов’язкової сили вони не мають. Проте оскільки їх ухвалюють на пленарному засіданні більшістю голосів, то вони відображають політичну позицію всього Європарламенту, який є єдиним органом, обраним громадянами Євросоюзу безпосередньо. І ця позиція Європарламенту є стабільно набагато жорсткішою у своїй критиці дій Кремля порівняно з офіційною позицією ЄС.

Європарламент позбавлений права законодавчої ініціативи. Це повноваження перебуває в руках Єврокомісії. Однак її пропозиції стають законами лише після їх затвердження спільно Радою ЄС і ЄП. Важливо, що обидва ці органи можуть вносити поправки. І саме тут євродепутати мають найбільший вплив. На практиці це було видно під час ухвалення змін до Газової директиви ЄС з метою поширення її дії на газопроводи з третіх країн, такі як «Північний потік-2». У процесі фінальних переговорів з Радою ЄС і Єврокомісією Європарламенту вдалося запровадити більш жорсткі вимоги до таких газогонів.

Не менший вплив ЄП і у фінансовій сфері, адже його згода є необхідною для бюджетних видатків ЄС. Останнім прикладом є четверта програма макрофінансової допомоги для України обсягом в 1 млрд євро, затверджена минулого літа. Нині ж у ЄС обговорюють бюджетні плани на 2021–2027 рр. Затверджувати конкретні цифри, зокрема й на допомогу Україні, буде також Європарламент. І від співвідношення політичних сил і конкретних євродепутатів може залежати, скільки коштів якій країні та на що буде виділено» (URL: https://www.dw.com).

Ще одним з важливих питань для України, на яке можуть впливати рішення нового складу Європарламенту, є реакція на гібридну війну Росії проти України, яка, до речі, має вагому економічну складову. Це, зокрема, стосується міжнародних санкцій проти Росії та протидії незаконному експорту товарів з окупованих Росією територій українського Донбасу. Адже, як зазначає кореспондент «Дзеркала тижня», захоплені бойовиками підприємства з ОРДЛО експортують свою продукцію «не лише до РФ, а й до Туреччини та Італії, наприклад, звісно, не без російської допомоги, бо інакше сертифікації, необхідної для міжнародної торгівлі, ці товари отримати не могли» (Самаєва Ю. Блокадна гра із нульовою сумою. Дзеркало тижня. 2019. № 22–23. С. 2).

Також треба брати до уваги, що депутати ЄП за поданням Європейської ради, тобто глав держав та урядів країн Європейського Союзу, призначають голову Єврокомісії, до функцій якої належить пропозиція нових законів і контроль за виконанням законів та дотриманням угод у країнах, які є членами ЄС.

Таким чином, рішення Європейського парламенту, які залежать від його складу, найбільшою мірою впливають на такі сфери економіки України, як зовнішня торгівля, міжнародні інвестиції та фінанси, а також міжнародні відносини і євроінтеграційні прагнення України загалом. Саме тому для нашої держави особливої актуальності набуло питання нового складу Європейського парламенту, що сформувався в результаті останніх виборів. Тим більше що напередодні цієї події в інформаційному просторі були поширено очікування, згідно з якими більшість місць у цьому органі ЄС могли отримати популісти й так звані євроскептики. Це саме ті категорії політиків, які недружньо налаштовані до України.

Однак цього не сталося. Як наголосив виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» О. Сушко, «вибори Європарламенту-2019 не спричинили того драматичного зламу, який прогнозували віщуни впродовж останніх кількох років. Політичні сили, що виступають за розвиток європейського інтеграційного проекту, а не за його згортання, отримали більшість, однак конфігурація цієї більшості буде складнішою, ніж у попередні десятиліття, коли вона складалася лише з двох великих партійних груп. Наразі ще незрозуміло, чи можна вважати, що рух європейського маятника в бік розбалансування вичерпався чи лише загальмувався, але очевидно, що у Європі пробудилися потужні суспільні й політичні сили, які незгодні з очікуваним занепадом Європи як політичного проекту.

«”Нормалізація” європейської політичної сцени та зупинка антиєвропейського маятника насамперед зумовлені тим, що на цей час подолано дві основні кризи, які живили цю кризу: економічну рецесію та міграційну “навалу” 2015–2016 рр. І хоча ніхто не може гарантувати неповернення таких криз, однак на сьогодні їхня значущість істотно знизилася скрізь, за винятком тих країн, де правлячі еліти цілеспрямовано формують і підтримують у суспільстві страх перед мігрантами (конкретно в Італії та Угорщині» (Сушко О. «Європейський Союз – це важливо». Дзеркало тижня. 2019. № 20. С. 1, 4).

У цьому контексті варто згадати, що заступник міністра закордонних справ Італії М. Ді Стефано заявив, що його країна готова приєднатися до зусиль Франції та Німеччини в нормандському форматі. При цьому він підкреслив, що Італія також виступає за зняття санкцій з Росії. За його словами, зняття обмежувальних заходів з країни-агресора закріплено в програмі уряду Італії, який прийшов до влади у 2018 р. Щоправда, до цього повинні бути виконані Мінські домовленості (URL: https://apostrophe.ua/ua/news/politics/2019-06-06/k-peregovoram-po-donbassu-mojet-prisoedinitsya-strana-podderjivayuschaya-rossiyu/165045).

Але, враховуючи реальні, а не лише задекларовані дії італійської сторони, включаючи фактичний імпорт деяких товарів з ОРДЛО, треба з великою пересторогою ставитися до таких пропозицій. Адже включення італійських симпатиків Росії до нормандського формату може негативно позначитися на можливостях відстоювати свої інтереси на Мінських переговорах і певним чином негативно позначитися на економічних процесах в Україні, включаючи виконання державного та місцевих бюджетів. Останнього не можна виключати, якщо Україні в (гіпотетично) оновленому нормандському форматі будуть нав’язані якісь фінансово-економічні зобов’язання щодо ОРДЛО без одночасних належних компенсацій.

Водночас не варто очікувати, що згадуване вище оновлення складу Європарламенту саме по собі є достатнім для, так би мовити, безхмарного розвитку відносин з країнами ЄС. На підтвердження цієї тези згадаємо, що з критикою механізмів нарощування експорту курятини до країн ЄС українським агрохолдингом «Миронівський хлібопродукт» (далі – МХП) виступили євродепутати від Німеччини та Польщі, а також міністр сталого розвитку Австрії Е. Кестінгер. Утім, з юридичної точки зору, МХП не порушував норм права ЄС, а лише скористався їх деякою неузгодженістю. Тим не менше Єврокомісія ініціювала переговори з українською стороною щодо внесення змін до параметрів тарифних квот, які регулюють торгівлю м’ясом птиці. І, за інформацією деяких ЗМІ, сторони досягли домовленості, що надалі на імпорт м’яса птиці з України до ЄС можуть запровадити загальні квоти, тоді як раніше на дві товарні категорії м’яса птиці поки не було жодних обмежень. Щоправда, при цьому збільшиться загальна квота на експорт м’яса птиці (Детальніше див. матеріал СІАЗ в «Україна: події, факти, коментарі». 2019. № 10). Однак зазначену угоду про зміну умов торгівлі, вигідність якої для України викликає певні запитання, ще мають ратифікувати Верховна Рада і Європейський парламент.

Отже, проведений вище аналіз дає підстави вважати, що власне професійна діяльність нового складу ЄП не створюватиме якихось помітних перешкод для розвитку української економіки. Це стосується насамперед зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових відносин України. Щоправда, усе це аж ніяк не заперечує необхідності подальшого вдосконалення механізмів зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств і відповідних органів державної влади та управління України. Наприклад, і надалі вимагатимуть особливої уваги з боку української сторони питання експорту товарів та послуг до ЄС, продовження санкцій ЄС проти Росії й міжнародні відносини у сфері транспортування газу. Тим більше що негативно налаштованих до України євродепутатів теж чимало.

 

Міжнародні відносини в торгівлі газом і його транспортуванні

До категорії міжнародних подій, що безпосередньо впливатимуть на розвиток української економіки та соціально-політичної ситуації в Україні, безумовно, належить будівництво Росією магістральних газопроводів «Турецький потік» і «Північний потік-2». Причому аналіз міжнародної політики Росії в газовій сфері свідчить, що для неї будівництво означених газопроводів є не економічними, а насамперед стратегічними геополітичними проектами. Тобто для російського керівництва завершення будівництва та введення в експлуатацію «Турецького потоку» та «Північного потоку-2» є питанням збереження чи навіть зміцнення геополітичних позицій російської держави, її міжнародної спроможності, насамперед у Європі, на Близькому Сході та на пострадянському просторі. Тому Росія прагнутиме завершити реалізацію цих газотранспортних проектів, не звертаючи особливої уваги на вірогідне зниження їхньої економічної ефективності через останні рішення Європейського Союзу та санкції США. Насамперед це стосується «Північного потоку-2».

Звичайно, це не означає, що економічні аспекти будівництва «Північного потоку-2» та «Турецького потоку» Росія ігноруватиме взагалі. І хоча питання термінів окупності та й у цілому економічної ефективності цих магістральних газопроводів для російської економіки загалом підпорядковані геополітичним цілям Росії, однак повністю ігнорувати економічні й міжнародно-правові аспекти їх будівництва та подальшої експлуатації російська сторона не зможе. Це відкриває для України певне вікно можливостей, яке ми й спробуємо проаналізувати.

Те, що із введенням в експлуатацію «Північного потоку-2» та «Турецького потоку» обсяги транзиту російського газу через газотранспортну систему (ГТС) України можуть сильно скоротитися, нині цілком очевидно. Хоча в оцінках термінів і, особливо, масштабів таких змін існують істотні розбіжності.

Починаючи будівництво магістральних газопроводів «Турецький потік» і «Північний потік-2», Росія планувала завершити його до кінця 2019 р. з тим, щоб одразу після завершення терміну дії чинного контракту з Україною на транспортування російського газу до Європи мати можливість відмовитися від транзиту свого газу територією нашої держави. Але, судячи з повідомлень ЗМІ, у повному обсязі реалізувати ці свої плани Росія не зможе.

Щоправда, представник консорціуму «Турецький потік» А. Есен у середині травня заявила, що до кінця поточного року газопровід почне функціонувати. При цьому вона перелічила роботи, які виконуються для реалізації цього проекту. Зокрема, А. Есен повідомила, що вже «завершено понад 70 % робіт у рамках будівництва приймального термінала в селищі Кийикей, яке вважається останнім етапом реалізації проекту». Тому, на її думку, трубопровід буде своєчасно здано в експлуатацію (URL: https://biz.nv.ua/ukr/markets/tureckiy-potik-pochne-pracyuvati-do-kincya-roku-50020958.html?prefer_lang=ukr). Раніше повідомлялося, що морська ділянка «Турецького потоку» була приєднана до його ділянки на суходолі в Росії та до прийомного термінала в Туреччині. Нагадаємо, що, згідно з проектом, газопровід «Турецький потік», який прокладається через Чорне море в обхід України, повинен складатися з двох гілок «Турецького потоку» потужністю транспортування 15,75 млрд куб. м газу на рік кожна. Перша з них призначена для постачання російського газу на турецький ринок, а друга – для постачання газу до країн Південно-Східної та Центральної Європи.

Однак у ЗМІ на цю тему подається також й інша інформація. Так, за інформацією сайту «Новое время» з посиланням на джерела, близькі до будівельних компаній, «болгарський газотранспортний оператор Bulgartransgaz працює над 474-кілометровою ділянкою від Туреччини до Сербії. У Сербії “дочка” “Газпрому” Gastrans зайнята продовженням маршруту до Угорщини під назвою New Transmission Gas Pipeline (NTGP). Джерело, близьке до NTGP, повідомило, що сербська й болгарська ділянки будуть готові не раніше ніж наприкінці 2020 р. і, відповідно, зможуть запрацювати в січні 2021 р.» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/markets/u-hazpromu-vinikli-trudnoshchi-z-prodovzhennjam-turetskoho-potoku-v-jevropu-2510205.html).

Міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто в інтерв’ю російському виданню «Коммерсантъ» у вересні 2018 р. висловив думку, що російський газ до країн Південно-Східної та Центральної Європи через газопровід «Турецький потік» не зможе поставлятися раніше ніж у 2022 р. Причина – темпи будівництва відповідної газотранспортної інфраструктури в цьому регіоні Європи. За його словами, на сьогодні Угорщина готується здійснити національну програму розвитку газотранспортної системи, яка разом з аналогічними програмами в Болгарії та Сербії дасть змогу постачати газ «Турецького потоку» в «Угорщину й далі».

Таким чином, з двох гілок газопроводу «Турецький потік» на початок 2020 р. може працювати лише одна, яка постачатиме газ безпосередньо до Туреччини. З урахуванням же ж поставок російського газу до цієї країни, які можуть здійснюватися або вже здійснюються ще раніше збудованим магістральним газопроводом «Блакитний потік», дійсно можна очікувати, що до турецьких споживачів газ із Росії транзитом через Україну з 2020 р. уже регулярно не поставлятиметься. Звичайно, за виключенням відносно коротких періодів проведення планових ремонтних робіт або ж якихось форс-мажорних обставин. І тільки з кінця 2021 та у 2022 р. у «Газпрому» з’явиться технічна можливість для подальшого скорочення обсягів поставок газу до країн Південно-Східної Європи через територію України у зв’язку із введенням в експлуатацію газотранспортної інфраструктури в цьому європейському регіоні, необхідної для прийому газу, що може надходити по другій гілці «Турецького потоку». Та й то, враховуючи положення чинного європейського законодавства в газовій сфері з його сильною антимонопольною спрямованістю, поки важко достеменно прогнозувати щорічні обсяги поставок російського газу для країн Південно-Східної та Центральної Європи через другу гілку «Турецького потоку».

Напружена ситуація складається також з іншим магістральним російським газопроводом, що оминатиме територію України, – «Північним потоком-2». Як повідомило наприкінці травня «Польське радіо» з посиланням на газету Rzeczpospolita, «Датське енергетичне агентство, уповноважене дати згоду на будівництво Nord Stream-2, що проходитиме територією цієї країни, опублікувало екологічну документацію для нового варіанта маршруту поблизу о. Боргольм. Таким чином започатковано чергові громадські консультації щодо напрямку російського газопроводу. Це означає, що необхідна згода не буде видана швидко. Навіть у тому випадку, якщо б цю згоду вдалося отримати ще цього року, то, враховуючи погодні умови, неможливо закінчити будівництво в запланований термін, тобто до кінця 2019 р. Самі росіяни також це розуміють. І в актуальному графіку інвестиції передбачають, що запуск газопроводу відбудеться в другій половині 2020 р.» (URL: http://www.polradio.pl/5/119/Artykul/422176).

Кореспондент Deutsche Welle нагадав, що в сухопутному газопроводі EUGAL, яким територією Німеччини далі до Чехії повинен транспортуватися газ з «Північного потоку-2», згідно із затвердженим планом його будівництва, до кінця 2019 р. буде прокладено лише одну гілку. Це становить половину потужності EUGAL. Завершення всього проекту за офіційним графіком передбачено до кінця 2020 р. Враховуючи час, необхідний на поступове завантаження означених газопроводів, «виходить, що на повну силу взаємозалежна система “Північний потік-2” + EUGAL навіть за найсприятливіших обставин запрацює не раніше весни 2021 р.» (URL: https://www.dw.com/uk).

Таким чином, проведений вище аналіз свідчить, що в Росії в межах двох – максимум трьох наступних років з’явиться технічна можливість радикально скоротити обсяги поставок свого газу до Європи й Туреччини територією України. У зв’язку з цим у ЗМІ останнім часом почали періодично з’являтися прогнози щодо вірогідних обсягів транзиту російського газу територією України в майбутньому. Зокрема, раніше очільник «Газпрому» О. Міллер уже заявляв, що транзит російського газу через Україну після запуску газопроводів «Північний потік-2» та «Турецький потік» скоротиться в 10 разів – приблизно до 10–15 млрд куб. м газу на рік. Однак подальший перебіг подій засвідчив, що заява О. Міллера була радше спробою психологічного тиску на учасників європейського газового ринку, ніж тверезим прогнозом ситуації на цьому ринку.

Зокрема, «згідно з прогнозом рейтингового агентства Moody’s, через позицію Данії транзит російського газу газотранспортною системою України зменшиться не до 10–15 млрд куб. м на рік, як планувалося, а до 40–50 млрд куб. м. Це вдвічі менше, ніж у 2018 р. (86,8 млрд куб м.)». Прогнози ж опитаних «НВ. Бізнес» експертів більш оптимістичні. Так, на думку директора з досліджень аналітичного центру DiXi Group Р. Ніцовича, після запуску першої гілки «Турецького потоку», що планується на 1 січня 2020 р., обсяги транзиту через Україну можуть зменшитися на 10–13 млрд куб. м. Водночас експерт програми «Енергетика» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» А. Прокіп вважає, що у 2020 р. обсяг прокачування російського ГТС України становитиме не менше 60 млрд куб. м.

Зі свого боку партнер консалтингового агентства RusEnergy М. Крутіхін стверджує, що прокачування газу через ГТС України в південному напрямку, насамперед на Туреччину, уже й так скоротилося. При цьому він наголошує, що в рамках анбандлінгу із січня 2020 р. оператором ГТС України буде вже не дочірня компанія «Нафтогазу» «Укртрансгаз», а нова компанія «Магістральні газопроводи України» (далі – МГУ). Тому про довгостроковий контракт «Газпрому» потрібно домовлятися з МГУ. «До 1 січня МГУ не може отримати права на те, щоб бути оператором і власником газотранспортної системи України, оскільки “Нафтогаз” мусить виконувати свої зобов’язання за чинною угодою з “Газпромом”. Поки угода діє, “Нафтогаз” є стороною, але після 1 січня “Газпрому” доведеться сідати за стіл переговорів з новою компанією», – наголосив він, зазначивши, що «домовитися про новий довгостроковий контракт до завершення чинного шансів немає» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/economics/udar-po-pivnichnomu-potoku-2-shcho-oznachayut-popravki-do-gazovoji-direktivi-yes-i-chi-ye-u-gazpromu-shans-jih-obiyti-50020410.html?prefer_lang=ukr).

При цьому треба брати до уваги, що в травні нинішнього року набрали чинності поправки до газової директиви ЄС, згідно з якою на новозбудовані газопроводи з третіх країн, у тому числі на «Північний потік-2», поширюється право Європейського Союзу. Це, у свою чергу, істотно обмежує можливості Росії для використання «Північного потоку-2» як засобу економіко-політичного тиску як на споживачів газу, так і на його транзитерів, включаючи Україну. Щоправда, успіхи в реалізації положень означеної директиви багато в чому залежать від характеру практичної діяльності органів влади ЄС і його держав-членів.

Загалом перспективи значного скорочення обсягів транзиту російського газу територією України в недалекому майбутньому у фахівців сумнівів не викликають. Проблема полягає лише в тому, коли це станеться та у яких обсягах. Останнє залежить від того, чи досягнуть Україна та Росія згоди щодо умов транспортування російського газу через українську ГТС до європейських споживачів. Утім, поки ця проблема далека від свого розв’язання через геополітичні ігри Росії та інших учасників європейського газового ринку.

Як заявив 16 травня 2019 р. голова НАК «Нафтогаз України» А. Коболєв, «Газпром» постачає газ до Європи рекордними темпами і створює там запаси в підземних сховищах газу (далі – ПСГ). «За нашими підрахунками, російська сторона має технічну можливість наступного року не використовувати український транзит, навіть якщо не буде побудовано “Північний потік-2”, при цьому виконуючи виключно мінімальні обсяги поставок газу європейським споживачам у рамках чинних контрактів “Газпрому”. Ці розрахунки збігаються з розрахунками декількох великих міжнародних інституцій. Дефіцит у поставках газу в такій ситуації приблизно 5 млрд куб. м», – зазначив він, додавши, що саме для покриття цього дефіциту «Газпром» створює у Європі запаси. Виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Ю. Вітренко підкреслив, що, «якщо “Газпром” обмежить поставки газу до європейських країн, ціни на блакитне паливо зростуть. Це призведе до підвищення цін у Європі (і для України). Потім з позиції сили РФ тиснутиме на Європу, щоб перешкоди для “Північного потоку-2” було усунено» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/economics/yak-prohodyat-peregovori-gazpromu-i-naftogazu-pro-tranzit-rosiyskogo-gazu-v-yevropu-50022866.html).

Достеменно зауважимо, що про підготовку такого сценарію дій «Газпрому» пишуть і російські ЗМІ. Зокрема, «Коммерсантъ» пише, що зростання запасів у ПСГ у Європі дає «Газпрому» певну страховку від перебоїв у поставках газу, але не зможе повністю їх усунути в разі припинення транзиту територією України з 1 січня 2020 р. За оцінками цього видання, означені додаткові запаси газу дадуть компанії кілька тижнів, які можуть бути використані для досягнення угоди з Україною щодо подальших умов транзиту російського газу до Європи через українську газотранспортну систему.

Однак перспектива зупинки транзиту газу до Європи територією України, навіть тимчасової, вочевидь, не задовольняє європейців. Адже для забезпечення власної енергетичної безпеки за одночасного збереження конкуренції на європейському газовому ринку Євросоюзу потрібно підтримувати різні маршрути постачання газу на власний ринок. Відомо, що посадовці ЄС, Німеччини, Польщі та деяких інших держав заявляли неодноразово про необхідність збереження транзиту газу з Росії територією України.

Тому після нещодавніх переговорів з міністром енергетики Росії О. Новаком віце-президент Європейської комісії М. Шефчович від імені цієї інституції висловив упевненість, що рішення щодо подальшого транзиту газу з Росії до Європи газотранспортною системою України буде знайдено до кінця поточного року. Дійти консенсусу в питанні транзиту газу через українську ГТС до європейських споживачів буде непросто, оскільки російська й українська сторони декларують, по суті, протилежність своїх позицій. Так, Росія пропонує пролонгувати договір 2009 р. і хоче, щоб Україна відмовилася від своїх вимог на 2,6 млрд дол., згідно з висновками Стокгольмського арбітражу. Україна з цим не згодна: вона вимагає від Росії виконання рішень Стокгольмського арбітражу та гарантій щорічного транзиту російського газу в обсязі не менше 60 млрд куб. м згідно з контрактом на майбутні 10 років. Утім, висловлюючи свою впевненість у досягненні рішення щодо подальшого транзиту газу з Росії до Європи територією України, віце-президент Європейської комісії посилався на минулий чотирирічний досвід подібних переговорів. З цією метою, за словами М. Шефчовича, на вересень заплановано тристоронні переговори. Щоправда, яким саме буде це рішення та коли його буде досягнуто, поки невідомо.

Як би там не було із загрозою тимчасової зупинки транзиту газу до Європи, але навіть із продовженням транзиту російського газу до Європи територією України його обсяги у 2020–2022 рр. скорочуватимуться. Відповідно, скорочуватимуться і валютні надходження в Україну та надходження коштів до державного бюджету. Щоправда, щодо конкретних величин таких скорочень можна висловити лише деякі припущення. Статистичною основою для їх розрахунків є дані про останні суми доходів України від транзиту російського газу до Європи та оцінка обсягів такого транзиту на найближчу перспективу.

Так, за даними ЗМІ, за 2018 р. транзит російського газу газотранспортною системою України становив 86,8 млрд куб. м. Минулого року, за даними «Нафтогазу України», транзит російського газу приніс цій компанії 36,5 млрд грн прибутку (або 1,4 млрд дол.). При цьому голова «Нафтогазу» «А. Коболєв зазначав, що в 2018 р. доходи від транзиту на 500 млн дол. перевищили витрати на імпорт газу з Європи» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/economics/udar-po-pivnichnomu-potoku-2-shcho-oznachayut-popravki-do-gazovoji-direktivi-yes-i-chi-ye-u-gazpromu-shans-jih-obiyti-50020410.html?prefer_lang=ukr). Загалом, за даними ЗМІ, останнім часом щорічні валютні доходи України від транзиту російського газу до Європи оцінювалися на рівні 2–3 млрд дол. Тому на підставі наведених й інших даних цілком реально припустити, що у 2020–2021 рр. щорічні валютні доходи України від транзиту російського газу до Європи можуть скоротитися приблизно на 1 млрд дол. США.

Загалом, проаналізовані вище новітні геополітичні й геоекономічні виклики найімовірніше впливатимуть на перспективи розвитку української економіки саме через формування таких макроекономічних дисбалансів, як дефіцит поточного рахунку платіжного балансу та дефіцит бюджету.

Як зазначає доктор економічних наук, професор і член Ради НБУ, виконавчий директор МВФ від України О. Петрик, «саме дефіцит зовнішньої торгівлі і є основною проблемою життя не за коштами. Дефіцит торгівлі товарами й послугами у 2018 р. перевалив за 11 млрд дол., що становить близько 9 % ВВП. Навіть істотна підмога у вигляді переказів трудових мігрантів не може вивести дефіцит поточного рахунку з великого мінуса. За оцінками НБУ, дефіцит поточного рахунку 2019 р. може становити близько 5 млрд дол., або понад 3 % ВВП. Таким чином, дефіцит зовнішньої торгівлі, що базується на недореформованій економіці, не дає поки що зірвати курсову стабільність і макроекономічну рівновагу переважно завдяки трансфертам в Україну трудових мігрантів та зовнішнім запозиченням держсектору». «Дефіцит же ж бюджету зумовлює проблеми державного боргу та його обслуговування, а значить, відволікання фінансових ресурсів з реального сектора економіки. Обтяжливим фактором є те, що значна частина боргу – короткострокова, а ціна обслуговування – висока» (Дзеркало тижня. 2019. № 22–23. С. 6).

Звичайно, готуватися Україні до зазначених вище новітніх геополітичних та геоекономічних викликів, враховуючи, що їхній вплив у найближчому майбутньому може проявитися в недоотриманні українською економікою кількох мільярдів доларів щорічно, непросто. Але усвідомлення й аналіз таких загроз є неодмінною умовою їх подальшого подолання або ж принаймні послаблення їхніх негативних наслідків (Під час написання праці було використано інформацію таких джерел: Державна служба статистики (http://www.ukrstat.gov.ua); Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Апостроф (https://apostrophe.ua). – 2019. – 25.02, 30.05, 6.06; Дзеркало тижня (http:// dt.ua). – 2018. – 2.07; 2019. – 3, 6, 13, 28.06; Дзеркало тижня. – 2019. – № 18, 20, 22–23; Коммерсантъ (https://www.kommersant.ru). – 2019. – 4, 18.06; Корреспондент.net (https://ua.korrespondent.net). – 2018. – 12.12; 2019. – 14.04; 11, 20, 21, 27, 30.05; 7, 9.06; Левый берег (http://Lb.ua). – 2019. – 25, 27.04; Новое время страны. – 2019. – № 20; Новое время (http://nv.ua). – 2018. – 4.04; 2019. – 11.04; 3, 8, 23.05; 4, 10, 13, 14, 17, 18.06; Польське радіо (http://www.polradio.pl). – 2019. – 27.05; Deutsche Welle (http://dw.com). – 2019. – 13.02; 24.03; 9.04; 13, 23, 27, 31.05; 6.06).

 

Кулицький С. Новітні геополітичні та геоекономічні виклики і їхній імовірний вплив на перспективи розвитку української економіки (Закінчення, початок у № 12)[Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2019. – № 13. – С. 62–72. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2019/ukr13.pdf. – Назва з екрану.