Вітчизняна економіка в умовах глобальних впливів

Вітчизняна економіка в умовах глобальних впливівС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Новітні геополітичні та геоекономічні виклики і їхній імовірний вплив на перспективи розвитку української економіки

 

Політичні та економічні події глобального й макрорегіонального рівня, які відбуваються останнім часом, можуть бути провісниками значних зрушень в архітектурі міжнародних відносин. До того ж іноді вже в недалекому майбутньому. Тому цілком логічно постає питання щодо ймовірного безпосереднього та опосередкованого впливу таких змін на розвиток української економіки, яка глибоко інтегрована до міжнародного поділу праці. Причому не виключено, що наслідки опосередкованого впливу деяких нинішніх міжнародних подій на розвиток української економіки урешті-решт можуть виявитися не менш потужними, ніж міжнародних подій, що мають безпосередній стосунок до української економіки та політики.

 

Економічні відносини США і Європейського Союзу з Китаем

 

До категорії таких міжнародних подій з опосередкованим впливом на розвиток української економіки, мабуть, треба віднести нинішнє загострення економічних і політичних відносин між США та Китаєм, які у світових ЗМІ дедалі частіше називають торговою війною. Тому попри опосередкований характер впливу американсько-китайських економічних відносин на українську економіку він може виявитися доволі потужним уже в недалекому майбутньому.

Загалом, ідентифікація американсько-китайських економічних відносин як торгової війни, мабуть, не є суто символічною, про що свідчить перебіг останніх подій. При цьому ЗМІ нагадують, що у 2018 р. під гаслом захисту американських товаровиробників від експансії китайських товарів на ринок США адміністрація президента Д. Трампа ввела багатомільярдні мита на ряд китайських товарів, що виявилося доволі чутливим для китайських компаній. У відповідь Китай запровадив мита проти товарів зі США, сума яких, згідно з оцінками експертів, сягала близько 100 млрд дол.

Утім, на саміті лідерів країн G20, що відбувся 30 листопада – 1 грудня 2018 р. в Аргентині, президент США Д. Трамп і глава КНР Сі Цзіньпін домовилися щодо призупинення торгової війни між двома державами. США погодилися відкласти на 90 днів підняття штрафних мсельскот на китайські товари, а Китай у відповідь узяв на себе зобов’язання істотно збільшити закупівлю американської сільськогосподарської продукції. Водночас передбачалося, що протягом цього періоду США та Китай укладуть нову торговельну угоду. Як повідомляли ЗМІ, згідно з цією угодою торговий дефіцит США в торгівлі з Китаєм повинен був значно скоротитися.

Згодом ЗМІ повідомили, що переговори Д. Трампа та Сі Цзіньпіна з приводу нової торговельної угоди перенесено з кінця березня на пізніше. У середині квітня цього року міністр фінансів США С. Мнучін повідомив, що «влада США і КНР близькі до того, щоб приступити до фінальної частини переговорів щодо торговельної угоди… Міністр підкреслив, що угода щодо спірних торговельних питань у разі успішного завершення переговорів “значно перевершитьˮ зусилля колишніх американських адміністрацій щодо відкриття китайського ринку для американських компаній». За його словами, «обидві сторони ведуть переговори щодо угоди, яка складається із семи розділів і стане «найзначнішою зміною в торгових відносинах за 40 років» (URL: https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/ssha-i-kitay-blizki-do-zavershennya-peregovoriv-shchodo-torgovelnoji-ugodi-mnuchin-50016443.html).

Тобто ще порівняно нещодавно здавалося, що загострення американсько-китайських економічних відносин можна буде уникнути. Однак невдовзі ситуація змінилася – повідомлення ЗМІ щодо динаміки ставлення керівництва США та КНР до двосторонніх торговельних відносин почали нагадувати зведення з фронту бойових дій, де погрози запровадження взаємних мит змінювалися згодами на їх взаємне відтермінування.

Зокрема, 10 травня 2019 р. президент США Д. Трамп оголосив про підвищення з 10 до 25 % ставок ввізного мита на китайські товари на загальну суму 200 млрд дол. Раніше 25-відсотковим імпортним митом у США почали обкладати товари з КНР на суму понад 50 млрд дол. З іншого боку, у Китаї з 1 червня почали діяти нові мита на американські товари загальною вартістю 60 млрд дол. Нові тарифи запроваджені щодо понад
2,5 тис. видів американських товарів – на них мита підвищено на 20 або 
25 %. Раніше Пекін вже підвищив мита на половину з 5 тис. 140 цільових видів товарів на 5 та 10 %. Влада країни раніше заявила, що ця «адаптація» є «відповіддю на односторонній торговельний протекціонізм США» (URL: https://www.dw.com/uk).

У відповідь президент США Д. Трамп пригрозив запровадити нові мита на китайські товари вартістю ще на 300 млрд дол., але не повідомив про конкретну дату їх запровадження. Хоча раніше він заявляв про дефіцит у двосторонньому товарообігу США з Китаєм, що сягнув 500 млрд дол. Міністерство комерції КНР не забарилося з відповіддю й пообіцяло відреагувати належним чином. Щоправда, 7 червня було оприлюднено повідомлення апарату представника США на торгових переговорах з КНР про те, що США вирішили відкласти введення додаткових мит на імпортовані з Китаю товари до 15 червня. Ще раніше представники влади США повідомляли, що збільшене 10 травня мито з 10 до 25 % не стягуватиметься з товарів, які Китай ввіз до США до 1 червня цього року. До миролюбного тону, за повідомленнями ЗМІ, 7 червня вдався й голова КНР Сі Цзіньпін, який назвав президента Д. Трампа своїм другом і висловив упевненість, що США не зацікавлені в повному розриві з Китаєм.

Однак поки триває американсько-китайська інформаційно-психологічна війна навколо запровадження нових мит у двосторонній торгівлі, проти компанії Huawei – одного з лідерів високотехнологічного сегмента китайської промисловості США, по суті, ведуть економічну війну, у якій їх так чи так підтримує ряд інших держав.

Цей конфлікт розпочався після минулорічних звинувачень компанії Huawei з боку США в тому, що вона працює на уряд Китаю, а її діяльність, зокрема збирання інформації про її клієнтів, створює загрозу кібербезпеки США. Уже тоді на підставі цих звинувачень США запровадили санкції проти компанії Huawei, до яких згодом приєдналися ще деякі держави. Так, за інформацією сайту «Кореспондент.net», президент США Д. Трамп ще в серпні 2018 р. «заборонив американським державним службам, які працюють з особистими даними громадян, користуватися продукцією Huawei і ZTE… Незабаром так само вчинили Австралія та Нова Зеландія. У цих країнах було заблоковано участь Huawei і ZTE в будівництві інфраструктури для мобільних мереж нового покоління 5G». Згодом й уряд Японії заборонив державним органам закуповувати продукцію китайських компаній Huawei і ZTE (URL: https://ua.korrespondent.net/business/companies/4042640-druhyi-front-trampa-chomu-svit-zaboroniaie-Huawei).

15 травня 2019 р. Міністерство торгівлі США віднесло компанію Huawei до чорного списку. При цьому США виступили з відповідним зверненням до Канади ы Європейського Союзу. Останнім часом під тиском з боку влади США такі компанії, як Google, Microsoft, Intel, Qualcomm, Broadcom та Xilinx призупинили постачання своїх продуктів і програмного забезпечення компанії Huawei. Усе це створило істотні труднощі для роботи та подальшої експансії цієї китайської компанії на міжнародних ринках. Зі свого боку, компанія Huawei звернулася до американського суду «з вимогою визнати антиконституційним внесення її в чорний список і заборони на придбання компонентів і технологій американських виробників» (URL: https://ua.korrespondent.net/business/companies/4101270-Huawei-podala-pozov-do-ssha).

Загалом, з аналізу повідомлень ЗМІ складається враження, що в конфлікті навколо компанії Huawei позиції США сильніші, ніж позиції КНР. До того ж, як вважають оглядачі деяких ЗМІ, попри те, що провина цієї компанії в шпигунстві поки не була доведена, її репутація на ринку постраждає. Однак Huawei постачає свою продукцію більше ніж у 170 держав світу і є однією з найбільших компаній на світовому ринку телекомунікаційного обладнання. Тому, звичайно, уряд КНР усіма силами захищатиме Huawei. Причому, мабуть, не лише тому, що збитки цієї компанії так чи так трансформуються в доволі помітні втрати всієї китайської економіки. Причому, по суті, проблема нинішніх американсько-китайських торговельно-економічних суперечностей є значно глибшою, ніж це видається на перший погляд.

Д. Єфремов з Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України ім. Г. Удовенка вважає, що «каменем спотикання є не самі обсяги та умови торгівлі між країнами. Їх США використали як привід розпочати діалог з Китаєм щодо його економічної моделі. У Сполучених Штатах тривогу викликає економічна могутність Пекіна та зростання його впливу у світі… Після травневого загострення навіть в оптимістів не залишилося сумнівів, що фронт торговельної війни між США й КНР значно ширший за власне умови торгівлі між країнами. Він охоплює технологічну конкуренцію, включає геополітичні амбіції країн і поширюється на суперництво економічних моделей. Китайська модель, демонструючи успіхи прискореного зростання, здатність до інновацій та значну автономність від глобальних фінансів, потенційно може перетворитися на фундамент для паралельної системи світогосподарських відносин» (Дзеркало тижня. 2019. № 18. С. 1, 4).

Однак відомий російський економіст і соціолог, керівник Центру досліджень постіндустріального суспільства В. Іноземцев заявив, що він «практично повністю переконаний, що Китай поступиться». «Китайці розуміють масштаб своєї залежності від США. Бульбашка в Китаї найбільша у світі, економічне зростання значною мірою намальовано, у країні дуже швидко ростуть ціни, серйозно збільшується вартість активів, у країні величезне закредитування держбанків, тому що економіка Китаю зростала в кредит останні роки. Тому, на мій погляд, китайці будуть змушені піти на угоду. Про це вони вже говорили кілька разів», – зазначив він (URL: https://apostrophe.ua/ua/article/economy/2019-02-25/putin-sobiraet-dengi-v-kubyishku-a-konflikt-s-rossiey-igraet-na-ukrainu---vladislav-inozemtsev/23950).

На сторінках журналу «Новое время страны» він таким чином аргументує свою позицію з цього питання. «Незважаючи на те що Китай став “світовою фабрикоюˮ, його можливості обмежені: лише 30 % мікрочипів, що встановлюють у КНР на комп’ютери і смартфони, виробляють у країні. У сфері software Китай програє абсолютно: 95,9 % усіх комп’ютерів і смартфонів у світі працюють на софт Misrosoft, Google або Apple, а Google обробляє 92,8 % усіх пошукових запитів проти 1,02 % у Baidu.

Фінансово Китай не заможніший: він не здатен обвалити світові ринки, продавши американські treasuries на 1,33 трлн дол., якими володіють КНР і Гонконг. ФРС може легко збільшити свій баланс, видавши американським банкам кредити на викуп у китайців цих паперів. Якщо Китай стоятиме на своєму, США перекриють доступ його провідних компаній до своїх технологій і технологічних платформ, операційних систем і програмного забезпечення, а нові мита істотно знизять китайський експорт до Америки. Імовірно, за 10−15 років Китай перезавантажить економіку, створивши власні чипи та програмні продукти, але цей раунд торговельної війни залишиться за США» (URL: https://nv.ua/ukr/opinion/vikoristovuyte-ce-50027150.html).

За такої розбіжності в оцінках Д. Єфремова і В. Іноземцева щодо ймовірності ескалації американсько-китайської торговельної війни доцільно приділити увагу аналізу розвитку ситуації все-таки відповідно до песимістичного її сценарію. На той випадок, якщо він перетвориться на реальність.

До того ж у ЗМІ вже нины висловлюються різні припущення щодо подальшого розвитку американсько-китайських економічних відносин й оцінюються їх вірогідні наслідки для світової економіки в разі поглиблення цього конфлікту. Наприклад, «економісти агентства Bloomberg Д. Хансон і
Т. Орлик змоделювали кілька сценаріїв, за якими може розвиватися торговельна війна між США й Китаєм. За їхніми підрахунками, обсяг світового ВВП у 2021 р. може впасти на 600 млрд дол., якщо мита буде розширено й вони охоплять весь американсько-китайський ринок. Якщо торговельної війни вдасться уникнути, економіки двох країн усе одно очікує уповільнення через два роки, вважають експерти. Зростання ВВП США знизиться на 0,2 %, Китаю – на 0,5 %. Сповільниться також зростання світового виробництва. Найбільший негативний ефект від торговельної війни світова економіка відчує в 2021 р. До цього негативні наслідки наростатимуть, а після 2021 р., навпаки, спадатимуть» (URL: https://dt.ua/ECONOMICS/bloomberg-pidrahuvav-mozhlivi-zbitki-vid-torgovoyi-viyni-ssha-i-kitayu-312671_.html).

Тоді як Е. Шен, заслужений науковий співробітник Азіатського глобального інституту Гонконзького університету та ад’юнкт-професор Пекінського університету Цінхуа, наголошує, що «перші 25 компаній в індексі S&P – їхня сукупна ринкова капіталізація перевищує 20 трлн дол. – отримують приблизно третину доходів у Китаї і Тайвані (це середньозважений показник). Це означає, що мита на китайський імпорт вдарять по їхнім прибуткам. Технологічним гігантам, які залежать від продажу чипів, компонентів і програмного забезпечення Китаю (на долю цих продажів припадає 20−65 % їхньої загальної виручки), доведеться заплатити особливо високу ціну, як і американським імпортерам взуття… Торговельна війна, найімовірніше, не завдала поки що великого збитку, оскільки фінансові ринки переконані (напевно, помилково) у тому, що центральні банки врятують їх, збільшивши програму QE» (URL6 https://nv.ua/ukr/opinion/torgova-viyna-ssha-i-kitayu-do-chogo-vse-yde-50024673.html).

Зі свого боку, аналітики банку Morgan Stanley припускають, що торговельна війна між США та КНР менше ніж за рік може призвести до рецесії світової економіки. На думку голови Міжнародного валютного фонду К. Лагард, торговельна війна між США та Китаєм призведе лише до уповільнення зростання світової економіки, а не до її рецесії, тобто в крайньому випадку до незначного спаду (хоча на практиці різниця між наслідками цих процесів не надто помітна). При цьому вона вважає, що в результаті торговельних воєн у 2020 р. світовий ВВП може бути меншим на 0,5 % (455 млрд дол.) порівняно із ситуацією, якби торговельних воєн не було. Тоді як, за оцінками JPMorgan, до 2020 р. (включно) прямі витрати торговельної війни становитимуть лише –0,2 % ВВП для США, –0,4 % ВВП для Китаю, –0,22 % ВВП для всього іншого світу.

Зауважимо також, що останнім часом і у ЄС зовнішня економічна політика КНР стала викликати занепокоєння. Як наголосив кореспондент Deutsche Welle, з боку Євросоюзу «основні претензії до Пекіна полягають у тому, що він користується перевагами ринкової економіки в країнах Заходу, але сам не слідує її правилам». Причому, на відміну від США, «до більш жорсткого підходу до Пекіна ЄС перейшов лише останніми місяцями, обравши однак інший шлях – переговорів, але без застосування батога на самому їхньому початку». На початку березня Єврокомісія назвала Китай не лише конкурентом в економіці, а й «системним суперником», який просуває альтернативну модель урядування. Також запропонувала список з 10 заходів, як протистояти виклику з боку китайської економічної моделі.

Утім, у декларації за підсумками саміту ЄС – Китай, який відбувся на початку квітня, зазначається, що «ЄС і КНР погодилися реформувати Світову організацію торгівлі для усунення “глобальних торговельних викликівˮ». «Для досягнення цього обидві сторони активізують дискусії з метою посилити міжнародні правила щодо промислових субсидій», – ідеться в комюніке. Треба зауважити, що в декларації минулорічного саміту ця тема не згадується.

Друге досягнення ЄС – згода обох сторін, що «не повинно бути примусової передачі технологій». У цьому полягає ще одна ключова претензія до Пекіна: він примушує іноземні фірми передавати китайським компаніям технології в обмін на доступ до ринку КНР. Погодилися сторони й усунути «дискримінаційні вимоги та практики» щодо іноземних інвесторів. Для цього ЄС і Китай мають намір укласти всеохоплюючу інвестиційну угоду. Учасники саміту навіть погодили часові рамки – досягнути домовленості до кінця року та підписати угоду в 2020 р. Крім того, у 2019 р. ЄС і Китай мають наміри завершити переговори про захист зазначень походження товарів.

При цьому ЄС не зміг досягнути всього, чого хотів. Зокрема, це доступ на китайський ринок державних закупівель. Це питання згадується в декларації, але без жодних деталей. Узагалі не згадується в документі обмеження щодо викидів парникових газів, які ЄС хотів би бачити з боку КНР. Щоправда, деякі оглядачі ЗМІ, попри оптимізм керівників ЄС, висловлюють сумніви щодо виконання китайською стороною взятих на себе зобов’язань (URL: https://www.dw.com/uk).

Тому спробуємо коротко оцінити вплив економічних відносин Китаю зі США і ЄС на розвиток світової економіки в найближчій перспективі та наслідки, які це може мати для економіки України. Причому аналізувати варто ситуацію саме на випадок погіршення цих відносин, оскільки в разі, якщо вони істотно не зміняться, то й негативних наслідків для міжнародної економіки з цього боку очікувати не варто.

Найпершим і найбільш очевидним наслідком істотного погіршення насамперед американсько-китайських економічних відносин може бути помітне подорожчання грошей, нових запозичень для їх позичальників. Адже істотно посилиться вплив чинника невизначеності на поведінку міжнародних фінансових ринків, збільшиться ризик неповернення або ж затримки повернення кредитів для їхніх власників. Оскільки позиції України в рейтингах позичальників на міжнародних фінансових ринках доволі слабкі, то і вартість нових запозичень і для Української держави, і для українських комерційних підприємств може помітно зрости. За умов, коли найближчими роками державному й комерційному секторам української економіки потрібно буде погашати значні борги, вартість перекредитування цих боргів вагомо зросте.

Наслідком такої ситуації може бути й зростання витрат на обслуговування отриманих раніше українськими підприємцями та державою від іноземців кредитів, у тому числі й через придбання облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

Для держави зростання витрат на залучення нових кредитів й обслуговування отриманих раніше позик виражатиметься в збільшенні відповідних видатків державного бюджету. Це, у свою чергу, обмежуватиме фінансування видатків за іншими статтями державного бюджету. Для українських підприємств зростання витрат на залучення нових кредитів й обслуговування раніше зроблених боргів призведе до збільшення витрат на виробництво товарів і послуг. За можливості підприємства підвищуватимуть ціну на свою продукцію, що, відповідно, стимулюватиме зростання інфляції. Якщо ж можливості підвищувати ціну на свою продукцію в підприємств не буде, то це знижуватиме їхні прибутки, а отже, можуть зменшитися й обсяги сплати податкових платежів до державного та місцевих бюджетів.

Вище лише схематично представлено прогноз реакції української економіки на ймовірне подорожчання грошей, нових запозичень для їхніх позичальників у випадку значного погіршення насамперед американсько-китайських економічних відносин. Про конкретні величини втрат (включаючи недоотриману вигоду) можна буде говорити лише тоді, коли стане відомо, у які конкретні економічні параметри втілюються відносини США – КНР і ЄС – КНР.

Щоправда, якщо Китай у відповідь на дії США припинить купувати або навіть розпочне в значних обсягах продавати державні боргові папери СЩА, то зазначеного вище гіпотетичного істотного подорожчання грошей та капіталів на світовому фінансовому ринку може й не статися.

Також треба брати до уваги, що фінансові ринки реагують на чутки й живляться очікуваннями. Тому не виключено, що інформація про погіршення економічних відносин Китаю з ЄС і, особливо, із США психологічно так чи так уже впливає на формування ціни грошей та фінансових капіталів на міжнародних ринках. Інша справа, що вплив цього фактора поки, мабуть, не настільки вагомий, щоб його було легко відрізнити від впливу інших чинників на діяльність міжнародних фінансових ринків і обчислити в грошовій формі.

Утім, погіршення економічних відносин Китаю із США і, можливо, з ЄС впливатиме й на світові товарні ринки, оскільки зовнішній попит і пропозиція на товари й послуги з боку китайської економіки величезні. Тому навіть їх невеликі відносні зміни позначатимуться на режимах функціонування міжнародних ринків. І це так чи так відчують на собі й українські експортери. Зокрема, це стосується вітчизняного гірничо-металургійного комплексу (ГМК). Підвищення мит на імпорт сталі й прокату в США негативно вплине на китайську чорну металургію та може призвести до зниження попиту китайських підприємств на залізорудну сировину (ЗРС) і відповідного скорочення обсягів її імпорту. У результаті на китайському ринку зросте конкуренція між іноземними постачальниками ЗРС. Для українських виробників та експортерів залізорудної сировини це може означати навіть втрату китайського ринку. Адже, наприклад, доставка ЗРС з Австралії до Китаю дешевша, ніж з України.

Зростання митних бар’єрів у США може підштовхнути китайські металургійні підприємства до експансії на інші макрорегіональні ринки металів, особливо у Європі та Азії. Відповідно, загостриться конкуренція між продавцями металу на цих ринках, що може вплинути на ціну металургійної продукції в бік її зниження. Наслідком такого перебігу подій для українського експорту чорних металів може бути скорочення його обсягів, зниження цін на них і зменшення прибутків відповідних вітчизняних підприємств. Щоправда, на європейському ринку експортери продукції вітчизняної чорної металургі можуть апелювати до положень Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Але, враховуючи сучасний рівень конкурентоспроможності української чорної металургії, навіть наявність цієї Угоди не гарантує відсутності проблем зі збутом продукції для вітчизняних металургів у разі істотного загострення конкуренції на європейському ринку сталі та прокату.

Для української економіки загалом втрати вітчизняного ГМК від згаданих вище вірогідних змін у функціонуванні китайської чорної металургії можуть проявитися в недоотриманні або навіть зменшенні доходів державного й місцевих бюджетів, скороченні кількості робочих місць, потребі в додаткових виплатах з безробіття тощо.

Стосовно ж українського експорту продовольства та сировини для його виробництва, то навіть за умов значного погіршення американсько-китайських економічних відносин вітчизняний агропромисловий комплекс (АПК) буде менш вразливий, ніж експорт продукції вітчизняного ГМК, оскільки він постачає на ринок споживчі, а не інвестиційні товари. До речі, на цій відмінності зазначених економічних формувань наголошує також уже згадуваний вище російський економіст і соціолог В. Іноземцев, підкреслюючи, що попит на продовольство взагалі має більш усталений характер, ніж попит на інвестиційні товари. «Люди не перестануть їсти, і ціна на базові продукти не може впасти в кілька разів», – зазначив він (URL: https://apostrophe.ua/ua/article/economy/2019-02-25/putin-sobiraet-dengi-v-kubyishku-a-konflikt-s-rossiey-igraet-na-ukrainu---vladislav-inozemtsev/23950).

Більше того, у разі розгортання американсько-китайської торгової війни на китайському ринку можуть істотно зменшитися обсяги продаж аграрної продукції із США. Щоправда, на звільнене місце на китайському ринку претендуватимуть постачальники з ряду країн. Але позиції українських експортерів у цьому плані доволі міцні, а потреби китайського ринку в продовольстві та сировині для його виробництва дуже великі.

Стосовно ж інших макрорегіональних ринків продовольства та сировини для його виробництва, то навіть у разі істотних змін у складі їхніх учасників з боку продавців український агропродовольчий експорт нині цілком конкурентоспроможний, щоб зберегти чи навіть зміцнити свої позиції на цих ринках. Наприклад, на європейському продовольчому ринку на користь вітчизняних експортерів діє Угода про асоціацію між Україною та ЄС. Та й на продовольчих ринках азіатських та африканських країн позиції вітчизняних експортерів доволі міцні. Тому цілком імовірно, що загалом опосередкований вплив американсько-китайської торговельної війни на фінанси державного й місцевих бюджетів в Україні через механізми функціонування вітчизняного продовольчого експорту буде вельми незначним.

Водночас українська економіка має доволі тісні прямі й опосередковані зв’язки з машинобудівною промисловістю Китаю. Остання постачає в України і товари широкого вжитку, і засоби виробництва. Тому цілком закономірно постає питання, як саме функціонування китайського машинобудування в умовах торговельної війни може вплинути на вітчизняні ринки споживчих та інвестиційних товарів, а також на розвиток машинобудування в Україні.

Найбільш вірогідним видається вплив американсько-китайської торгової війни на розвиток українського ринку побутової та комп’ютерної техніки. Аналіз повідомлень ЗМІ свідчить, наприклад, що на найбільші зміни можна очікувати в сегменті новітньої комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Так, наприклад, згадуване вище порушення зв’язків компанії Huawei з її найважливішими партнерами, особливо американськими, створює потужні перешкоди на шляху створення та виведення на ринок моделей новітніх смартфонів. Цим в Україні можуть скористатися конкуренти Huawei – Samsung та Apple.

Хоча для більш ранніх моделей продукції компанії Huawei загрози припинення поставок на український ринок та їх подальшого сервісного обслуговування поки ніби немає. Але як і будь-яка телекомунікаційна та комп’ютерна техніка продукція компанії Huawei доволі швидко морально старіє, оскільки на ринок надходять технічно більш досконалі аналоги. Тому існує доволі висока ймовірність того, що позиції Huawei на ринку України надалі слабшатимуть, якщо ця компанія не знайде для себе належної заміни поставок продукції своїх американських партнерів.

Фінансово-економічним наслідком подібного перебігу подій на українському ринку комп’ютерної та телекомунікаційної техніки може бути часткова заміна деяких китайських товарів на їхні більш дорогі аналоги з інших країн. Результати цієї трансформації відчуватимуть покупці конкретних товарів. Однак вплив зазначених змін на ринку побутової техніки не справлятиме помітного впливу на динаміку інфляції в Україні. Адже питома вага всієї побутової техніки становить лише 1,8 % у ваговій структурі індексу споживчих цін, який обчислюється Державною службою статистики України.

З іншого боку, точно ж і водночас оперативно оцінити перспективи збуту продукції інших галузей китайського машинобудування в Україні на випадок подальшої ескалації американсько-китайської торгової війни та погіршення економічних відносин Китаю з ЄС, як і перспективи змін географії експорту продукції українського машинобудування поки вкрай складно чи навіть узагалі неможливо. Це пов’язано з надзвичайно великим обсягом інформації щодо дуже різноманітного асортименту продукції машинобудування. Хоча вже згадуваний вище В. Іноземцев вважає, що «Україна може стати ідеальним місцем для європейців, якщо їхні компанії почнуть залишати Китай. Економічні статті Угоди про асоціацію з ЄС дають змогу легко експортувати до Європи промислову продукцію; зарплати дуже низькі (близько 3−4 євро за 1 год проти 10−16 євро за 1 год у Словаччині та Польщі); висока освіченість громадян доповнюється і європейською культурою праці, яку одержали внаслідок значної маятникової міграції до країни ЄС. Аби забезпечити вибухове зростання європейських інвестицій, Україні, однак, потрібно ще більше зблизитися з ЄС – в умовах, коли перспективи вступу до Євросоюзу залишаються ілюзорними». Щоправда, для цього, на його думку, треба впровадити деякі істотні зміни в чинне українське законодавство (URL: https://nv.ua/ukr/opinion/vikoristovuyte-ce-50027150.html). Однак видається доволі проблематичним, що такі зміни відбудуться дуже швидко.

Таким чином, проведений вище аналіз дає підстави для таких припущень щодо впливу економічних відносин Китаю зі США і ЄС на розвиток української економіки в разі остаточного переходу цих відносин у режим великої міжнародної торговельної війни та пов’язаної із цим глобальної економічної рецесії. Найсильніший, головне, найшвидший вплив, така торговельна війна справить на фінансовий ринок України. Насамперед це може проявитися в коливаннях обмінних курсів долара США та інших валют в Україні, зростанні обсягів фінансових спекулятивних операцій чи навіть більш-менш усталеному зростанні курсу долара США.

Не можна виключати і зростання вартості запозичень на міжнародних фінансових ринках під впливом розгортання глобальної торговельної війни. Наслідком такої ситуації може бути підвищення вартості нових іноземних позик для українських підприємців і держави та зростання витрат на обслуговування отриманих ними раніше від іноземців позик. Причому для держави зростання витрат на залучення нових кредитів й обслуговування отриманих раніше позик виражатиметься в збільшенні відповідних видатків державного бюджету.

Що ж стосується ймовірних перспектив розвитку вітчизняного ринку товарів і послуг та української зовнішньої торгівлі у випадку глобальної торгової війни, то, як зазначалося вище, найбільш вразливими можуть стати галузі вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, особливо виробництво й експорт залізорудної сировини. Зокрема, для українських виробників та експортерів залізорудної сировини це може означати втрату китайського ринку. Для українського експорту чорних металів наслідком розгортання глобальної торговельної війни може бути скорочення обсягів експорту, зниження цін на металургійну продукцію та зменшення прибутків підприємств цієї галузі. Найменш чутливим серед великих сегментів української зовнішньої торгівлі у випадку глобальної торговельної війни може виявитися експорт продовольства та сировини для його виробництва. Загалом український агропродовольчий експорт нині цілком конкурентоспроможний, щоб зберегти чи навіть зміцнити свої позиції на міжнародних ринках.

Макроекономічні втрати України від розгортання глобальної торговельної війни можуть проявитися в недоотриманні або навіть зменшенні доходів державного й місцевих бюджетів, скороченні кількості робочих місць, потребі в додаткових виплатах з безробіття тощо. Не можна також виключати й посилення інфляційних процесів.

Крім того, можна очікувати, що в разі великої торговельної війни Китай прагнутиме до експансії на нові ринки, проявлятиме підвищену зацікавленість в отриманні нових технологій. І тому промисловість та технічна наука України може стати об’єктом підвищеного інтересу з боку Китаю. Але в такому випадку українській стороні особливу увагу треба приділяти запобіганню втрат своїх ноу-хау та збереженню національного технологічного потенціалу як засобу міжнародної конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Саме з таких пріоритетів варто виходити в державній політиці підтримки вітчизняної зовнішньої торгівлі у сфері машинобудування та іншої високотехнологічної продукції в нових умовах.

 

Кулицький С. Новітні геополітичні та геоекономічні виклики і їхній імовірний вплив на перспективи розвитку української економіки[Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події,  факти, коментарі. – 2019. – № 12. – С. 73–84. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2019/ukr12.pdf. – Назва з екрану.