Ринок лікарських засобів в УкраїніС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

 

 

Фармацевтична галузь і фармацевтичний ринок в Україні: стан і проблеми розвитку

(Продовження, початок у № 6)

 

Проблеми, з якими стикаються фармацевтична галузь і фармацевтичний ринок України, пов’язані з рядом суперечностей, що існують на шляху розвитку цього сегмента вітчизняної економіки та потребують свого вирішення. При цьому треба враховувати соціально-психологічний компонент функціонування й розвитку фармацевтичної економіки та її значення для національної безпеки України. Такі взаємозв’язки в цій сфері ускладнюють пошук шляхів розв’язання проблем фармацевтичної галузі та фармацевтичного ринку України, потребуючи регулярного узгодження інтересів усіх категорій учасників фармацевтичного вітчизняного ринку. Причому ці інтереси доволі часто не просто не збігаються, а навіть можуть суперечити один одному.

Зокрема, це стосується розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва вітчизняних лікарських засобів і фармацевтичних препаратів загалом. У цьому зацікавлені українські фармацевтичні підприємства, яким потрібно поліпшувати свою конкурентоспроможність на внутрішньому й зовнішніх ринках. Для населення України розширення асортименту виробництва вітчизняних ліків може підвищити їх доступність, оскільки українські ліки дешевші за їхні іноземні аналоги. Розширення асортименту та вдосконалення структури виробництва вітчизняних ліків сприяло б і зміцненню національної безпеки України, як завдяки зменшенню залежності українського фармацевтичного ринку від зовнішніх поставок, так і завдяки скороченню витрат запасів вільноконвертованої валюти в Україні на імпорт ліків або хоча б істотне зниження темпів зростання таких витрат.

З іншого боку, великі дистриб’ютори ліків, що є резидентами України, та вітчизняні аптечні мережі можуть більш індиферентно ставитися до перспектив розширення асортименту й збільшення обсягів виробництва вітчизняних лікарських засобів і фармацевтичних препаратів в Україні. Адже їхній інтерес до збільшення власних прибутків може бути задоволений і за рахунок нарощування поставок імпортних фармацевтичних препаратів в Україну. Тобто потенційний конфлікт інтересів існує серед самих постачальників фармацевтичних препаратів на вітчизняний ринок.

При цьому треба враховувати, що нині фармацевтичний ринок України перебуває у фазі доволі швидкого зростання. Адже, як зазначають ЗМІ, «українці стали уважніше ставитися до свого здоров’я, а у нинішнього покоління пенсіонерів підросли платоспроможні діти, які оплачують якісне лікування своїх батьків». Зокрема, згідно із статистичними даними, якщо у 2008 р. на фармацевтичні препарати припадало 5 % від сукупних витрат населення України, то у 2017 р. – уже 9 % сукупних витрат населення. Відповідно зростає і привабливість вітчизняного фармацевтичного ринку для інвесторів. За інформацією деяких ЗМІ, що з’явилася на початку лютого нинішнього року, «бізнесмен С. Тігіпко купує аптечний бізнес “Космо”. Медична мережа “Добробут” робить спробу придбати клініку “Борис”. Екс-голова НБУ В. Гонтарева розвиває стартап “Медікіт”, який пропонує цифровий майданчик для спілкування пацієнтів з лікарями. Інвестиційний фонд Horizon Capital оголосив про заплановану серію інвестицій розміром 5–20 млн дол. в українські медичні та фармацевтичні проекти». Тобто, як було влучно зазначено у ЗМІ, «мода на купівлю обленерго проходить і настає час заробляти на охороні здоров’я» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/experts/medichnij-rinok-nahrivajetsja-2517361.html).

Водночас практичне розв’язання проблеми розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва вітчизняних лікарських засобів і фармацевтичних препаратів загалом передбачає певні зміни в товарній структурі українського фармацевтичного ринку. Це, у свою чергу, передбачає визначення переліку конкретних ліків, що вироблятимуться вітчизняними фармацевтичними підприємствами, та орієнтовних обсягів такого виробництва. При цьому варто звернути увагу на відмінності в товарній структурі українського й закордонних фармацевтичних ринків.

За інформацією ЗМІ, попри те що причиною смерті в Україні найчастіше стають серцево-судинні, онкологічні захворювання та захворювання органів дихання, найбільш продаваними на вітчизняному фармацевтичному ринку є протизапальні, знеболювальні та протизастудні засоби. Водночас в економічно розвинутих країнах у структурі продажів лідирують кардіологічні, онкологічні та інші препарати від неінфекційних захворювань, що відповідають місцевій структурі захворюваності населення. На думку деяких посадовців Міністерства охорони здоров’я України, такі відмінності обумовлені тим, що на Заході сучасні медичні рекомендації базуються на аналізі даних у рамках доказової медицини, тоді як українська традиція спирається на традиції чи авторитет. Хоча деякі вітчизняні фармацевти з такою аргументацією не згодні (Иванова Е. Горькая пилюля. Новое время страны. 2018. № 36. С. 37–38).

Певною мірою причина таких розбіжностей полягає у високих витратах на дослідження ефективності лікарських препаратів, а також у різній платоспроможності населення України та розвинутих держав. Адже вартість виробництва і, відповідно, ціна продажу фармацевтичних препаратів для лікування серцево-судинних й особливо онкологічних захворювань значно вища, ніж аналогічні витрати та ціни на протизапальні, знеболювальні й протизастудні засоби. Усі витрати фармацевтичних компаній на дослідження ефективності лікарських препаратів та налагодження їх виробництва й продажу врешті-решт відшкодовуються за рахунок покупців цих товарів. Мабуть, український фармацевтичний ринок поки ще недостатньо платоспроможний, щоб служити «фінансово-економічним тилом» вітчизняних фармацевтичних компаній для налагодження виробництва такого ж широкого асортименту складних і дорогих ліків, який є в багатих і розвинутих країнах. Хоча, як зазначалося вище, останнім часом платоспроможний попит на українському фармацевтичному ринку доволі швидко зростає.

Тому фахівці наголошують, що одним з імовірних шляхів істотного розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва вітчизняних лікарських засобів є широкомасштабне нарощування виробництва генеричних ліків (генериків), тобто препаратів, термін патентного захисту яких уже закінчився. Як зазначалося вище, нині на міжнародних ринках настає період, коли закінчується термін патентного захисту доволі багатьох лікарських препаратів. Причому, як визнають фахівці, «переважна більшість лікарських засобів в Україні – генерики. Завдяки доступним цінам такі препарати істотно економлять кошти в системі охорони здоров’я і сприяють забезпеченню доступу населення до лікарських засобів. Обов’язковою вимогою до генериків є їх повна відповідність таким же вимогам щодо якості, безпеки та ефективності, як і референтних (оригінальних) препаратів. Для доведення цього й підтвердження взаємозамінності лікарських засобів проводяться дослідження біоеквівалентності».

«І хоча нормативно-правова база з питань біоеквівалентності в Україні майже гармонізована з такою в Європейському Союзі, але все ще існують важливі розбіжності між правилами України, ЄС, Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і Управління з контролю за харчовими продуктами і лікарськими засобами США (Food and Drug Administration, FDA), – зазначила С. Діденко, генеральний директор ПрАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”. – Тому учасники ринку очікують якнайшвидшого впровадження змін до нормативно-правової системи України для удосконалення регуляторних актів щодо біоеквівалентності генеричних лікарських засобів для покращання доступу населення до ефективних, безпечних і високоякісних препаратів».     

Водночас, на її думку, «невирішеним залишається питання заборони на дослідження та реєстрацію генеричних лікарських засобів до моменту закінчення терміну дії патенту на оригінальний препарат. Разом з тим у світі така практика широко застосовується генеричними компаніями. Це пришвидшує виведення генерика на ринок, а значить, пацієнти раніше отримають якісні і доступні лікарські засоби. В очікуванні цих змін вітчизняні виробники не мають змоги на рівні конкурувати з європейськими генеричними компаніями, відтак українські пацієнти обмежені в доступі до економічно доступних та ефективних ліків» (URL: https://www.apteka.ua/article/485443). Звідси цілком логічно випливає потреба в терміновому вдосконаленні відповідних положень нормативно-правової бази регулювання розвитку фармацевтичної промисловості та фармацевтичного ринку України.

Також генеральний директор ПрАТ «Фармацевтична фірма “Дарниця”» звернула увагу на те, що «для захисту ліків від підробок у ЄС та інших країнах впроваджується обов’язкове двовимірне кодування фармацевтичної продукції. Це світовий тренд, оскільки дає змогу контролювати шляхи постачання ліків, швидко зупиняти обіг конкретної серії або упаковки, здійснювати облік. Цей метод є зручним для користування пацієнтами, які зможуть перевірити придбану продукцію. У країнах ЄС обов’язкове кодування препаратів запроваджується з лютого 2019 р., в США 2D-кодування поступово імплементується з 2015 до 2023 р., у Китаї ж працює система ідентифікації, аутентифікації і відслідковування препаратів за допомогою лінійного штрих-коду. Практика багатьох країн показує, що на реалізацію програми потрібно сім-десять років, натомість в Україні МОЗ планує вкластися в три роки».

При цьому вона підкреслила, що «виробникам важливо чітко розуміти, як відбуватиметься цей процес, оскільки модернізація лише однієї лінії спеціальним обладнанням, за попередніми розрахунками, коштує від 500 тис. до 1 млн євро. Ця цифра включає не лише вартість обладнання, а й програмного забезпечення для керування процесами на рівні компанії. Тому, крім розуміння, яким чином відбуватиметься процес впровадження, також абсолютно необхідним є формування технічних вимог і стандартів, що в комбінації з етапами впровадження та класами препаратів дасть остаточне розуміння щодо вартості та термінів реалізації проекту» (URL: https://www.apteka.ua/article/485443).

Водночас, за інформацією заступника директора ГО «Публічний аудит» М. Холошина, з посиланням на дані Державного експертного центру Міністерства охорони здоров’я, у 2014 р. на фармацевтичному ринку України лише 22 зі 110 вітчизняних виробників, що мали ліцензію на випуск готових лікарських засобів, займалися виробництвом інгредієнтів, які в подальшому використовувалися для випуску готових ліків. На його думку, «сьогодні українським виробникам лікарських засобів набагато вигідніше ввозити інгредієнти з інших країн, ніж закуповувати їх у вітчизняних виробників. У зв’язку з низькою вартістю імпорту такої продукції з Китаю та Індії, велика частина потреб фармацевтичної промисловості України в інгредієнтах забезпечується саме цими двома країнами» (URL: https://ukr.lb.ua/blog/matviy_kholoshyn/315952_yak_zrobiti_liki_deshevshimi_
kiivski.html). Однак треба мати на увазі, що забезпечення фармацевтичної промисловості України вітчизняними інгредієнтами для виробництва ліків також є питанням національної безпеки, особливо за умов гібридної війни з Росією. Це варто враховувати в стратегії розвитку фармацевтичної промисловості України.

Поряд з цим, на думку генерального директора ПрАТ «Фармацевтична фірма “Дарниця”» С. Діденко, яку вона висловила в січні поточного року, «додатковим фактором, що впливає на ринок, може стати державна програма відшкодування “Доступні ліки” за умови її істотного розширення. У 2017 р. частка цієї програми в загальній структурі ринку становила близько 1 %. У бюджеті на 2019 р. на програму відшкодування передбачена така ж сума, як і в поточному. Тому в найближчому майбутньому вона не матиме істотного впливу на ринок. Проте за умови значного збільшення фінансування цієї програми можливі зміни структури ринку в бік збільшення частки препаратів, що відшкодовуються державою» (URL: https://www.apteka.ua/article/485443).

Утім, варто зазначити, що пропозиція генерального директора ПрАТ «Фармацевтична фірма “Дарниця”» С. Діденко щодо збільшення фінансування державної програми «Доступні ліки» є радше декларацією галузевих інтересів і побажань, ніж пропозицією конкретних шляхів розв’язання цієї проблеми. По суті, кардинальне розв’язання цієї проблеми можливе лише в рамках загального вдосконалення податково-бюджетної політики в Україні.

Тим часом на початку лютого нинішнього року ЗМІ повідомили, що Міністерство охорони здоров’я України затвердило новий перелік препаратів програми «Доступні ліки». У новому переліку доступні 64 безкоштовні препарати, включаючи ліки для лікування серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу і бронхіальної астми. Усього до реєстру включено 258 ліків, які пацієнти можуть купувати з невеликою доплатою. Найдешевший препарат, який на 100 % відшкодовує держава, коштує 4,76 грн, а найдорожчий – 898,22 грн.

Проведений вище аналіз свідчить, що підвищення рівня добробуту українців і зростання попиту на фармацевтичні препарати фактично стимулює новий виток конкуренції на українському фармацевтичному ринку. Причому це не просто конкуренція між вітчизняними та іноземними виробниками фармацевтичних препаратів. Це також конкуренція між дистриб’юторами та дилерами, які так чи так виступають у ролі торгових агентів різних компаній на українському фармацевтичному ринку. І цей новий виток конкуренції загострює ряд проблем, пов’язаних з просуванням фармацевтичних препаратів у різні сегменти цього ринку. Причому зазначені проблеми пов’язані з функціонуванням не лише легальної, а й тіньової складової вітчизняного фармацевтичного ринку.

Деякі ЗМІ звертають увагу на практику призначення фармацевтичних препаратів за винагороду від фармацевтичних компаній та аптек. Зокрема, як пояснив на правах анонімності журналу «Новое время страны» медичний представник однієї з фармацевтичних компаній, за кожним із співробітників цієї компанії, яких близько 100, закріплено по 150 лікарів. Це дає змогу охопити всі основні клініки Києва. Завдання – переконати медиків виписувати пацієнтам препарати саме цієї компанії. За інформацією цього джерела, фармацевти мотивують лікарів гонорарами та поїздками на закордонні конференції. Як стверджує зазначений інформатор, в Україні зареєстровано 13 тис. препаратів і майже за кожним з них є відповідні представники (Новое время страны. 2018. № 36. С. 39).

На перший погляд такі дії можна охарактеризувати як банальну корупцію. Але коріння цієї проблеми, по суті, значно глибше й складніше, ніж видається на перший погляд. Поширення зазначеної практики базується на грубих викривленнях у держаному управлінні медициною в Україні, що сформувалися до 2014 р. Адже ситуація, коли в Україні офіційні заробітки такої категорії висококваліфікованих працівників, яким є медичний персонал, значно поступаються офіційним заробіткам доволі багатьох категорій працівників відносно нижчої кваліфікації, до того ж за умов добре розвинутої тіньової економіки, закономірно породжує зазначені вище механізми стимулювання медичних працівників з боку фармацевтичних компаній. Причому, як випливає з наведеної вище інсайдерської інформації, до мотивації лікарів гонорарами та поїздками на закордонні конференції найвірогідніше вдаються представники і вітчизняних, і закордонних фармацевтичних компаній.

Утім, найімовірніше, що на нинішньому етапі суспільного розвитку лише репресивними методами подолати наведену вище практику просування на ринок ліків тієї чи тієї компанії неможливо. До того ж лікарів фактично заохочують виписувати пацієнтам конкретні ліки з певного набору аналогів. За таких обставин довести протизаконний характер їхніх дій без проведення відповідного прослуховування практично неможливо. Витрати ж на такі слідчі дії, скоріше за все, значно перевищуватимуть економічний ефект від їх застосування. У цьому сенсі найвірогідніше ефективнішою буде система заходів з реформування оплати праці медичних працівників, проведення якої розпочалося останнім часом в Україні, у поєднанні із заходами відповідного адміністративного контролю за діяльністю лікувальних установ і впливу на їх менеджмент.

Наведений вище приклад несумлінної конкуренції із застосуванням фармацевтичними фірмами прийомів тіньової економіки для просування своїх товарів на ринок стосується роздрібного сегмента фармацевтичного ринку. Водночас застосування прийомів тіньової економіки так чи інакше, за інформацією деяких ЗМІ, притаманне також і госпітальному сегменту вітчизняного фармацевтичного ринку. Зокрема, як зазначають оглядачі журналу «Новое время страны», посилаючись при цьому на думки деяких підприємців і громадських активістів зі сфери охорони здоров’я, постійні спроби звільнити в. о. міністра охорони здоров’я У. Супрун відбуваються тому, що проведена нею та її командою медична реформа зачіпає інтереси тих, хто сидить або сидів на корупційній ренті. Зокрема, ідеться про екс-міністра охорони здоров’я Р. Богатирьову. «У них вже 2,5 років немає доступу до корупційних схем і вони хочуть це повернути», – стверджує керівник пацієнтської організації «100 % здоров’я» Д. Шерембей. За його оцінками, на держзакупівлі ліків бізнесмени від медицини отримували частку в 40 % з кожного витраченого державою 1 млрд грн. У ті часи, коли Р. Богатирьова керувала Міністерством охорони здоров’я України, відповідний комітет Верховної Ради очолювала народний депутат від Партії регіонів Т. Бахтєєва, яка сьогодні є депутатом від Опозиційного блоку і входить до Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України.

Оцінка зазначеного активіста, по суті, базується на відповідних даних Рахункової палати. Як зазначається в цьому ж журналі, «у 2015 р. Україна перейшла на держзакупівлі ліків через міжнародні організації. У підсумку, за даними Рахункової палати, бюджет став щорічно економити 40 % від сум, виділених на ці цілі. Наприклад, у 2018 р. на держзакупівлі ліків пішло 5,9 млрд грн. Відповідно, економія становила 2,36 млрд грн».

Причому рішення про закупівлю ліків через міжнародних посередників потрібно щороку продовжувати на рівні уряду, що нині регулярно й робить Міністерство охорони здоров’я. Нині це відомство користується послугами трьох великих міжнародних організацій: Crown Agents, Програма розвитку ООН та UNICEF. Заощаджені кошти спрямовуються на придбання додаткових ліків, наприклад для лікування лейкозу. Нині тільки за програмою дорослої онкології 90 % препаратів закуповуються дешевше, ніж у 2014 р., зазначає О. Щербан, керівник медичного напряму Центру протидії корупції (ЦПК). Для прикладу вона наводить ціну популярного в онкології препарату «Бікалутамід», яка знизилася в 19 разів. На думку В. Тимошевської, директора програми громадського здоров’я Міжнародного фонду «Відродження», так сталося через появу в справі державних закупівель ліків громадського контролю й одночасне зникнення корупції.   

Адже раніше держава закуповувала фармацевтичні препарати на тендерах, переможцями яких, як правило, ставали компанії, пов’язані з відомими у фармацевтичному бізнесі людьми, пояснюють експерти. Зокрема, компанія О. Миронової «Людмила-Фарм», за даними дослідницької компанії SMD, після реформи в рази скоротила свою частку в держзамовленні: у 2017 р. лише до 1,2 %. Фірма «Фармадіс» П. Багрія до реформи також вигравала помітну частину тендерів. Але до 2017 р., за оцінками SMD, її успіхи значно скоротилися – до 1,8 % від загальної кількості відповідних державних контрактів. «Вестерфарма», компанія Р. Богатирьової, була в минулому головним постачальником препаратів для хворих на СНІД у рамках програми закупівель Міністерства охорони здоров’я. У грудні 2014 р. фірма отримала 50 млн грн передоплати за ліки. Однак, за даними ЦПК, так нічого й не поставила. Після цього «Вестерфарма» зникла. На переконання О. Щербан, мала свій інтерес у сфері держзакупівель і голова парламентського Комітету з охорони здоров’я О. Богомолець. «Я особисто чула, як Богомолець говорила, що лобіює інтереси українських фармвиробників, яким закупівлі ліків через міжнародні організації принесли проблеми», – зізнається експерт. На момент публікації матеріалу О. Богомолець на прохання журналу «Новое время страны» про коментар не відгукнулася (Новое время страны. 2019. № 5. С. 24–25).

 

Кулицький С. Фармацевтична галузь і фармацевтичний ринок в Україні: стан і проблеми розвитку  (Продовження, початок у № 6)  [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти,    коментарі. – 2019. – № 7. – С. 69–76. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2019/ukr7.pdf. – Назва з екрану.