С. Кулицький, канд. екон. наук, старш. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

 Економічні аспекти нинішнього українсько-російського протистояння
(Початок. Завершення в наступному номері)

1. Специфіка нинішнього етапу українсько-російських економічних відносин

 

Специфіка нинішнього етапу українсько-російських економічних відносин полягає у тому, що вони набувають конфліктного характеру, ознак протистояння за умов російської військової агресії, яку деякі експерти кваліфікують як, так звану, «гібридну війну» Росії проти України. Тому до вже традиційних «зон» українсько-російського економічного конфлікту не лише додалися нові елементи, а й де-факто відбувається зміна характеру двосторонніх економічних відносин на різних рівнях їх реалізації: державному й приватному. Також за нинішніх обставин значно посилився вплив на функціонування економічних відносин двох країн і на українську економіку зокрема, неекономічних чинників: воєнних, інформаційно-психологічних, соціальних й адміністративних. До того ж на нинішньому етапі помітно зріс безпосередній та опосередкований вплив інших держав та міжнародних організацій на розвиток двосторонніх українсько-російських економічних відносин.

Причому, з одного боку, аналогів нинішнього етапу двосторонніх українсько-російських відносин узагалі, і економічних зокрема, у минулому не спостерігалось. А з іншого боку, події нині розгортаються надзвичайно швидко, регулярно виникають нові нестандартні ситуації, які так само швидко змінюються. Усе це, у свою чергу, ускладнює оцінку нинішнього етапу українсько-російських відносин, у тому числі й економічних, та прогноз їх подальшого розвитку. За таких обставин, коли ступінь достовірності будь-яких прогнозів об’єктивно знижується, доводиться проводити багатоваріантну оцінку розвитку економічної ситуації на перспективу. Для цього відповідно необхідно визначити межі ймовірного компромісу сторін конфлікту ­– України та Росії. А для цього потрібно розглядати двосторонні українсько-російські економічні відносини в міжнародному економічному й політичному контексті.

На нинішньому етапі Росія прагне, по суті, не лише зберегти свій колишній економічний та політичний вплив на Україну, а й навіть посилити його. Причому в Росії відносини з Україною традиційно розглядаються в контексті глобальних геополітичних цілей російської дипломатії. І цій меті російської сторони якраз і слугує весь спектр методів «гібридної війни», а провідним напрямом його реалізації – підтримка сепаратистського руху на Донбасі. Адже саме військові дії у цьому регіоні нині створюють найбільше проблем для економічного розвитку України й двосторонніх українсько-російських відносин.

Оцінювати ж імовірні напрями й перспективи досягнення якихось українсько-російських домовленостей у політичній та економічній сферах доцільно крізь призму геополітичних цілей не лише Росії та України, а й ряду інших держав світу.

Росія прагне зберегти статус наддержави, свій політичний та економічний вплив у світі, Європі й, особливо, на теренах колишнього СРСР. Утім, нинішній конфлікт з Україною надзвичайно ускладнив російській стороні досягнення цих геополітичних цілей. Загострення відносин Росії з країнами Заходу не лише у військово-політичній, а й економічній сферах стає дедалі очевиднішим.

Перед Україною ж події цього року на порядок денний поставили збереження її територіальної цілісності, реальної політичної та економічної незалежності й посилення інтеграційних процесів з Європейським Союзом (ЄС). Причому реалізація цих завдань української внутрішньої  та зовнішньої політики де-факто вступає у конфлікт із геополітичними інтересами нинішньої Росії.

Утім, загострення українсько-російського протистояння на  сучасному етапі виявилося тим «лакмусовим папірцем», що вельми наочно продемонстрував зацікавленість у певному розвитку українсько-російських відносин ряду суб’єктів, яких можна віднести до категорії так званої «третьої сторони». Насамперед це стосується США та країн Європи. Однак деякі оглядачі звертають увагу на те, що подальший розвиток українсько-російських відносин зачіпає інтереси Білорусі, Казахстану і навіть Китаю. Така зацікавленість у розвитку українсько-російських відносин представників «третьої сторони» і їх прагнення досягти своїх геополітичних і геоекономічних цілей справляє вельми потужний вплив на розвиток українсько-російських відносин, оскільки змушує їх коригувати свою геополітичну та геоекономічну стратегію і тактику. До того ж на сучасному етапі українсько-російські економічні відносини розвиваються під потужним впливом міжнародного військово-політичного фактору, активізація якого відбулася під впливом порушення Росією Будапештського меморандуму та окупації Криму російськими військами.

Так, на користь збереження територіальної цілісності України й підтримання взаємовигідних білорусько-українських відносин останнім часом неодноразово виступав президент Білорусі О. Лукашенко. А президент Казахстану Н. Назарбаєв гостро відреагував на зауваження російського президента В. Путіна про те, що раніше Казахстан не мав своєї державності, заявивши, що Казахстан може припинити членство у Євразійському економічному союзі в тому випадку, якщо не будуть виконуватися правила, установлені в договорі. Він підкреслив, що Казахстан не буде перебувати в складі організацій, які являють загрозу його незалежності. Крім того, і Білорусь, і Казахстан не мають претензій до України через укладання нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС та створення відповідної зони вільної торгівлі (ЗВТ). Таким чином подальше загострення конфронтації з Україною певною мірою загрожує Росії ускладненням її відносин з партнерами по Митному союзу.

Не можна не згадати й про те, що нинішнє українсько-російське протистояння тісно переплітається з воєнно-політичними аспектами міжнародних відносин. Ідеться не стільки про постачання Україні західного озброєння, скільки про  глобальні зрушення у військових доктринах провідних держав світу й державних об’єднань та їх вплив на міжнародні відносини в цілому. Так, головним підсумком саміту НАТО, який пройшов 4–5 вересня в Ньюпорті (Велика Британія), стало узгодження Плану з оперативного реагування. Представники 28 країн Альянсу не приховували, що його підготовка обумовлена збройним конфліктом в Україні, до якого, на їх переконання, напряму причетна Росія. Водночас, головний редактор російської «Независимой газеты» в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы»  припустив, що В. Путін перейшов якийсь Рубікон у відносинах із Заходом, коли вони перестали йому довіряти, оскільки відбулася фундаментальна зміна уявлень про цю людину, яка протистоїть їм на перемовинах. А російський президент В. Путін під час наради щодо державної програми Росії з озброєнь на період до 2025 р. поклав на країни Заходу відповідальність за початок кризи в Україні й заявив, що нинішня ситуація в Україні використовується для реанімації НАТО. Водночас російські ЗМІ зарясніли повідомленнями про плани російської влади щодо посилення військової могутності Росії. У результаті у світі знову заговорили про загрозу нової «холодної війни».

Поки ж західні країни для тиску на Росію обрали більш безпечний та більш гнучкий шлях економічних санкцій. Так, президент США Б. Обама, виступаючи в Таллінні перед початком саміту НАТО у Великобританії, програмно виклав стратегію Заходу щодо Росії. Він заявив про те, що ключовим елементом цієї стратегії буде політика цілеспрямованого впливу на зменшення доходів від нафтового й газового сектору РФ для того, щоб зменшити можливості Путіна, – як сказав Обама, – проводити свій агресивний курс. Цю позицію президент США, по суті, підтвердив і у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН.

Західні держави почали запроваджувати економічні санкції проти Росії ще після окупації Криму російськими військами. Утім, найпотужніші санкції було запроваджено у вересні через російське військове втручання на Донбасі. Так, у середині серпня влада США оголосила про набрання чинності нових санкцій проти російських компаній. В опублікований Управлінням з контролю за іноземними активами (OFAC) при Міністерстві фінансів США список уперше потрапили «Газпром», ЛУКОЙЛ, «Транснєфть», «Газпром нефть» і «Сургутнєфтєгаз». Санкції забороняють постачати нафтогазовим компаніям товари й технології, необхідні для освоєння родовищ нафти на глибоководних ділянках і на арктичному шельфі, а також у сланцевих шарах. Крім того, у чорному списку згадується низка російських банків – Сбєрбанк, Банк Москви, Газпромбанк, НОВАТЭК, «Роснєфть», Россєльхозбанк, Внєшекономбанк, ВТБ. Громадянам і компаніям США заборонено купувати облігації вищеназваних російських банків з термінами обігу понад 30 днів, а також надавати їм кредити. Під санкції потрапила також державна корпорація «Ростех» і низка підприємств оборонного-промислового комплексу.

Свого часу ЄС ввів санкції проти Сбєрбанку, ВТБ, Газпромбанку, ВЭБ і Россєльхозбанку. Ще з 1 серпня 2014 р. усім громадянам і компаніям Євросоюзу було заборонено купувати або продавати випущені цими російськими банками нові акції, облігації або «подібні фінансові інструменти» з терміном обігу більш як 90 днів. Згідно з новим документом список обмежень значно розширено – резидентам ЄС заборонено надавати вищеназваним російським банкам інвестиційні послуги, крім того, вони не зможуть здійснювати операції з новими випусками облігацій та інших цінних паперів, випущених з 12 вересня 2014 р. з термінами обігу понад 30 днів. Під нові санкції потрапили також «Роснєфть», «Транснєфть», «Газпромнєфть», «Уралвагонзавод», Об’єднана авіаційна корпорація і холдинг «Оборонпром». Дев’яти підприємствам оборонно-промислового комплексу Росії влада ЄС заборонили постачати товари та технології подвійного призначення. До економічних санкцій проти Росії у той чи той спосіб уже приєднались Японія та Норвегія.

А нещодавно ЗМІ поширили заяву «Великої сімки» (входять Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Сполучене Королівство та США), у якій зазначено, що санкції щодо Росії  не є самоціллю. Вони можуть бути скасовані, лише якщо Росія виконає свої зобов’язання щодо припинення вогню на Донбасі та дотримання мінських угод й поважатиме суверенітет України. У випадку протилежних дій «Велика сімка» готова й надалі збільшувати «ціну», що її сплачуватиме Росія за свої дії стосовно України.

Детальніше вплив західних санкцій щодо Росії на можливий перебіг українсько-російського економічного протистояння буде розглянуто далі.

На запровадження міжнародних економічних санкцій проти Росії певним чином відреагували і її партнери по Митному союзу (МС) – Казахстан і Білорусь. Зокрема, президент Казахстану Н. Назарбаєв попередив про можливі негативні наслідки для його країни санкцій, запроваджених ЄС і США проти Росії й відповідних заходах Москви. «Взаємні санкції застосували один проти одного держави, що виробляють загалом 60 % світового ВВП. Це призведе до зниження зростання економіки наших партнерів, що вплине й на нас», – цитує президента Казахстану його прес-служба. Уряд, сказав Н. Назарбаєв, за його дорученням займеться питанням запобігання негативним викликам для економіки, добробуту й безпеки Казахстану. Президент Білорусі О. Лукашенко також раніше говорив, що Білорусь готова забезпечити недопущення з її території на російський ринок західних товарів, що підпадають під російські санкції, однак сама Білорусь відмовлятися від їхнього імпорту не має наміру.

Зі свого боку російський економіст В. Іноземцев вважає, що на економіці Казахстану й Білорусі російські санкції щодо країн Заходу відіб’ються позитивно: вони одержать переваги від реекспорту, нехай і не цілком легального, у Росію заборонених для ввозу на її територію товарів. При цьому ті західні компанії, які будуть боятися інвестувати в Росію, зможуть інвестувати в Казахстан або Білорусь, створювати на їхній території відповідні виробництва, а потім виходити на російський ринок без мит і митних обмежень. У цілому те, що Росія стає далі від Заходу, вигідно Білорусі та Казахстану, вони стануть зонами входу на російський ринок для багатьох іноземних товарів і компаній, говорить В. Іноземцев. Виступ Н. Назарбаєва показав, що він не збирається у жодному разі ігнорувати суверенітет країни, у тому числі й економічний, у рамках Митного союзу, говорить В. Іноземцев. При цьому санкції, до яких вдається Росія, значною мірою знецінюють принципи роботи Митного союзу, оскільки вони не демонтують, а зберігають економічні кордони між державами. Тому не виключено, що до 2015 р., коли має набрати чинності Євразійський економічний союз, партнери Росії висловлять своє невдоволення, прогнозує російський економіст.

Загострення відносин Росії з країнами Заходу (не говорячи вже про Україну) підштовхнуло нинішню російську владу до демонстративного поглиблення відносин з Китаєм. У цьому ж контексті можна також згадати про нещодавній гучний інформаційний супровід у російських ЗМІ укладання російсько-китайських газових угод. Оглядачі російських ЗМІ наголошують, що, судячи з останніх дій та заяв вищого російського керівництва, нині як основного економічного партнера, кредитора й політичного союзника на міжнародній арені Кремль розглядає Китай, який стрімко завойовує провідні позиції у світі. При цьому згадується, що в липні Міністерство закордонних справ КНР заявило, що Китай послідовно виступає проти того, щоб «у практиці міжнародних відносин за кожного зручного випадку ставилося питання про застосування санкцій і поширювалися погрози про їх запровадження». Також МЗС Китаю відмовився від пропозиції США приєднатися до санкцій проти Росії через ситуацію в Україні. «Криза в Україні вимагає політичного рішення. Якщо виходити з реальної ситуації, то санкціями зазвичай не можна вирішити проблему», – вважає МЗС Китаю.

Але деякі російські експерти доволі скептично ставляться до здатності Росії компенсувати свої економічні та інші втрати від погіршення відносин з розвинутими державами за рахунок поліпшення відносин з Китаєм. При цьому їх точка зору базується на таких аргументах. За словами начальника сектору Азії Російського інституту стратегічних досліджень М. Карпова, Китай може замінити Росії Європу в деяких економічних сферах і дати фінансування під окремі проекти, однак повноцінною альтернативою фінансовим і товарним ринкам Заходу Китай не стане. «Говорити про те, що Китай може серйозно замінити Захід для Росії за цілим рядом ключових параметрів, насамперед, фінансових, ця теза, мені видається, абсолютно утопічною. Китайська фінансова система дотепер, по суті, система соціалістичної країни з неконвертованою валютою», – пояснив М. Карпов. На його думку, російські економічні й політичні еліти мають сильно перевищені очікування щодо співробітництва з Китаєм.

З іншого боку, Китай має власні глобальні геополітичні та геоекономічні амбіції. І ряд експертів не виключає, що він згодом зможе реанімувати свої колишні територіальні претензії до Росії. Російська політична верхівка, мабуть, усвідомлює це. Недарма ж останнім часом масштабні навчання російських збройних сил проводяться не лише біля кордонів України, а й на Далекому Сході.

Тим часом американський уряд продовжує контактувати з Китаєм на предмет запровадження санкцій проти Росії, заявив в інтерв’ю литовському виданню Alfa.lt координатор держдепартаменту США посол Д. Фрід. Крім того, за його словами, Вашингтон переконує приєднатися до списку санкцій проти Росії Норвегію, Швейцарію та ряд інших країн.

Так само на думку деяких експертів з міжнародних відносин, не варто очікувати, що на бік Росії у її протистоянні з Заходом активно стане ще один потужний член групи БРІКС – Індія. Найімовірніше політика Індії в цьому плані буде схожа на політику Китаю. Тобто створити потужний антизахідний блок країн, що розвиваються, Росії не вдасться, що й погіршує її можливості протидії спрямованих проти неї санкцій розвинутих держав.

Таким чином міжнародне значення нинішнього економічного українсько-російського протистояння визначається не виключно масштабами фінансово-економічних втрат, у тому числі й у зовнішній торгівлі двох сусідніх держав, а геополітичною та геоекономічною вагою конфлікту України та Росії у глобальному масштабі. Саме з таких міжнародних позицій слід розглядати економічні аспекти нинішнього українсько-російського протистояння.

Звичайно, у нинішньому економічному протистоянні з Україною Росія, як більш потужна економіка і держава, на перший погляд,  має не абиякі переваги. Утім, прагнучи досягнути своїх цілей у взаємному економічному протистоянні, і Україна, і Росія стикаються, крім зовнішніх, ще і з рядом внутрішніх обмежень економічного та неекономічного характеру, що тісно пов’язані між собою.

Зокрема, для України найпотужнішими неекономічними чинниками, що впливатимуть на розвиток вітчизняної економіки, будуть військове протистояння з Росією, насамперед на Донбасі, очікуваний дефіцит енергоносіїв і зростання соціальних проблем. Для Росії ж подібними неекономічним чинниками впливу на її господарський комплекс є глобальне військове протистояння з НАТО, насамперед зі США, та внутрішні соціальні проблеми, які можуть виникнути у зв’язку зі змінами, що відбуваються протягом цого року, у російській зовнішній політиці. Зазначені неекономічні чинники впливатимуть на перебіг економічного протистояння України й Росії. Однак вплив цей різнитиметься за своєю потужністю та часовими характеристиками.

 2. Секторальні проблеми українсько-російського економічного протистояння

 

Нинішнє українсько-російське економічне протистояння позначається як на структурі й динаміці двосторонньої торгівлі, так і на розвитку різних галузей та секторів економік обох країн. Хоча, звичайно, відносний вплив цього протистояння на економіку України й Росії різний через різницю їх масштабів. Аналіз даних Державної служби статистики (Держстату) України про вітчизняну зовнішню торгівлю товарами з Росією показує, що у  квітні – липні поточного року динаміка експорту українських товарів до Росії була більш рівномірною, ніж динаміка імпорту товарів з Росії. Щомісячні коливання вартості експорту українських товарів до Росії у цей період становили близько 5–6 %. Що ж стосується динаміки імпорту російських товарів в Україну, оскільки в його структурі надзвичайно висока частка належала енергоносіям, то щомісячні коливання вартості імпорту товарів з Росії були більшими, за коливання експорту українських товарів, і, відповідно, перебували в межах 21–34 %. Причому з травня цього року намітилася доволі усталена тенденція скорочення обсягу імпорту російських товарів в Україну. У результаті в липні Україною було імпортовано російських товарів на суму майже у два рази меншу, ніж у травні цього ж року.

Із припиненням імпорту російського газу в Україну, так само почало щомісячно стрімко скорочуватись й від’ємне сальдо в торгівлі товарами України з Росією. Так, якщо у квітні приріст від’ємного сальдо в торгівлі товарами України з Росією становив 366,2 млн дол. США, у травні – 711,6 млн дол., то у червні – лише 87,8 млн дол. А у липні 2014 р. Україна вже мала позитивне сальдо в торгівлі товарами з Росією на суму 135,1 млн дол. США. Наведена статистика наочно ілюструє аксіому, що від’ємне сальдо української торгівлі товарами з Росією останнім часом формувалось, насамперед, за рахунок імпорту російського газу за «політичними» цінами, які, з урахуванням витрат «Газпрому» на транспортування експортного газу, значно перевищували ціни для європейських споживачів російського газу.

Тому цілком закономірно, що однією з ключових ланок нинішнього економічного протистояння України з Росією стала газова сфера. Припинення поставок російського газу виокремило ряд напрямів скорочення очікуваного дефіциту газу в Україні. Одним з них є реверсні поставки газу в Україну з країн ЄС. Поточного року такі поставки вже здійснювались із території Польщі, Угорщини та Словаччини. Так, за даними Державної служби статистики, лише в липні 2014 р. Україна імпортувала природний газ з Європи загальним обсягом 221,3 млн куб. м і сукупною вартістю
79,7 млн дол. за середньою ціною 360,2 дол./тис. куб. м. Зокрема, з Німеччини (польський газовий коридор) в липні було імпортовано 147,9 млн куб. м на 52,2 млн дол. (середня ціна – 352,9 дол.), з Угорщини – 73,4 млн куб. м на  27,5 млн дол. (середня ціна – 375 дол.). Утім, у попередні місяці, коли в Україну постачався російський газ за ціною 385 дол./ тис. куб. м, середня ціна імпортованого Україною газу становила відповідно в червні – 366,9 дол./тис. куб. м, у травні – 364,7 дол., у квітні – 375,8 дол./тис. куб. м.

Українська влада вживає всіх заходів для збільшення поставок природного газу в Україну на прийнятних для нашої держави умовах. Тому, як заявив 23 вересня Прем’єр-міністр А. Яценюк на розширеному засіданні Кабінету Міністрів, уряд України не перешкоджатиме самостійному імпорту газу промисловими підприємствами. За його словами, НАК «Нафтогаз України» відповідно до чинного законодавства та європейських норм готова надати транспортні потужності для доставки такого газу на підприємства. Голова НАК «Нафтогаз України» А. Коболєв підтвердив таку готовність, але при цьому нагадав, що нині газотранспортні потужності, якими можна імпортувати газ з Угорщини, недозавантажені.

Водночас реверсні поставки газу в Україну з країн ЄС викликали надзвичайно сильне невдоволення російської сторони. Вочевидь саме тому в першій половині вересня ЗМІ зарясніли повідомленнями про скорочення поставок російського газу до європейських країн. Зокрема, за даними російських ЗМІ, представники Польщі заявили про скорочення обсягів поставок російського газу 9 вересня на 24 %, і у цей же день на кілька відсотків скоротилися поставки російського газу до Німеччини. 10 вересня на 10 % було скорочено поставки російського газу до Словаччини, а 11 вересня на 15 % – до Австрії. Публічно заявила про скорочення останнім часом газових поставок із РФ і Румунія. Причому до Словаччини, яка є одним із ключових транзитерів російського газу до ЄС, зменшене приблизно на 10 % постачання газу з РФ утримувалось протягом тижня. А 17 вересня прес-секретар словацької національної газової компанії SPP П. Беднар заявив, що ця компанія вже другий день поспіль одержувала на 23 % менше газу російського газу.

У російському «Газпромі» заперечували невиконання контрактних зобов’язань перед європейськими партнерами, спростовуючи недопоставки газу в Польщу й інші країни. Зокрема, офіційний представник «Газпрому» С. Купріянов пояснив, що компанії тих країн, які повідомили про недопоставки газу, у зазначені дні подавали заявки на паливо понад контракт, а одержували газ ближче до мінімальних обсягів поставок, прописаних в угодах. «Поставки газу за всіма напрямами здійснюються, на підставі наявних зараз ресурсів для експорту і закачування в підземних сховищ газу (ПСГ), що триває на території Російської Федерації», – сказав він.

При цьому, за інформацією російського ЦДУ ПЕК, «Газпром» істотно відстає від плану з наповнення ПСГ перед зимовим опалювальним сезоном. До початку вересня в російських ПСГ було 30,5 млрд куб. м газу, що на 11,4% менше, ніж рік тому. У той же час європейські ПСГ, за даними європейської асоціації, заповнені майже на 80–90 %, і запаси газу в них перебувають на рекордних рівнях. З іншого боку, за повідомленнями ЗМІ, нині поточний видобуток газу «Газпромом» становить лише близько 930– 950 млн куб. м на добу, що на 230–300 млн куб. м менше від торішнього значення і майже на 750 млн куб. м нижче за пікові потужні видобутку газу в історії бізнесу цієї російської компанії. Закачування ж газу в сховища на сьогодні ведеться дещо інтенсивніше, ніж рік тому – на 17 %.

Тому, на думку ряду експертів, реальні причини скорочення поставок російського газу до європейських країн зовсім інші. У цьому контексті варто згадати, що ще в першій половині вересня британська Financial Times написала, що «Газпром» вирішив обмежити постачання газу Європейського Союзу для того, щоб заблокувати реверсні поставки цього палива Україні, якій він із червня припинив поставляти газ і яка за рахунок постачання з ЄС хоче покрити частину газового дефіциту. Деякі російські експерти вважають, що причиною обмеження поставок газу у Європу в першій половині вересня дійсно може бути відображення погроз, щодо обмеження поставок російського газу до країн, що практикують реверс газу в Україну. Так, у червні 2014 р. голова російського газового концерну О. Міллер заявив, що європейські компанії, які здійснюють реверсні поставки російського газу в Україну, можуть відчути обмеження поставок газу з боку «Газпрому». Директор фонду енергетичного розвитку С. Пікін не виключає, що обмеження поставок російського газу в Польщу може стати першим кроком у цілеспрямованій боротьбі «Газпрому» з реверсними поставками газу в Україну. А голова Фонду національної енергетичної безпеки РФ К. Сімонов вважає, що дії «Газпрому» покликані швидше попередити європейські країни, які зайняли пасивну позицію в питанні участі у розв’язанні газового конфлікту Росії й України. Він зазначає, що «Газпром» поставляє газ компаніям, поміченим у сприянні реверсу газу до України, у мінімальних контрактних обсягах і не задовольняє додаткові заявки. Однак, якби позиція Європи в газових переговорах з Україною змінилась, то ці додаткові обсяги газу у «Газпрому» могли б знайтись.

Таким чином видається цілком імовірним, що керівництво російського «Газпрому» прагне продемонструвати свою непоступливість у вирішенні суперечливих газових питань не лише Україні, а і Європі. Мабуть, саме в такому ключі варто трактувати повідомлення ЗМІ про перенесення анонсованої на 20 вересня тристоронньої зустрічі (Україна – Росія – ЄС) з газових питань через неможливість бути присутнім на ній міністра енергетики Росії. Утім, тристороння зустріч у зазначеному форматі, що відбулася 26 вересня, поки не розв’язала жодної з наявних українсько-російських газових суперечностей.

Узагалі, поки залишається відкритим питання до якої межі може дійти нинішнє протистояння Росії з Україною та ЄС у газовій сфері. Найімовірніше російська сторона прагнутиме всіма силами в рамках правових норм укладених нею з європейськими компаніями контрактів обмежувати обсяги поставок газу європейцям та використовувати можливості цінової гри на європейському газовому ринку для підвищення поточної ціни на газ за спотовими контрактами. Мета таких заходів – якщо не припинити, то принаймні мінімізувати реверсні поставки газу в Україну протягом якомога довшого періоду часу. Що ж стосується повного припинення поставок російського газу до ЄС, то воно малоймовірне і, як правило, експертами серйозно не розглядається. Адже подібна «газова війна» нині, урешті-решт, більше зашкодить Росії, ніж ЄС у цілому.

Таким чином у газовій сфері нинішнє українсько-російське протистояння основні проблеми для вітчизняної економіки створює насамперед у короткотерміновому періоді. Через рік – два, залежно від рішення Стокгольмського арбітражного суду, ситуація у газовій сфері України може істотно змінитись. Хоча, звичайно, без отримання зазначеного судового рішення достеменно прогнозувати перебіг подій на вітчизняному газовому ринку на 2 – 3 роки наперед неможливо. У більш віддаленій перспективі (п’ять років і більше) можна доволі впевнено говорити про зростання конкуренції на вітчизняному газовому ринку. Запорукою цього буде цілком імовірне прагнення ЄС послабити залежність своїх держав-членів від поставок російського газу. Адже саме нинішнє українсько-російське протистояння зайвий раз наочно продемонструвало Європі загрози, які тягне за собою її надмірна залежність від поставок російського газу.

Через нинішній надзвичайно гострий російсько-український конфлікт у газовій сфері особливого значення для енергетичної та економічної незалежності нашої держави набуває стан вітчизняної вугільної промисловості. Утім, ескалація бойових дій на Донбасі завдала значної шкоди цій галузі української економіки. Ще на початку вересня в ЗМІ з’явилися повідомлення, що в нормальному режимі на Донбасі нині працюють лише 24 з 95 державних шахт. П’ятдесят сім  шахт перебувають у режимі життєзабезпечення, на них працює мінімум персоналу. «Близько 70 тис. шахтарів не залучено сьогодні до виробничого процесу», – підкреслив перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Ю. Зюков. При цьому 13 шахт на Донбасі повністю зруйновано, серед них є шахти, які видобували понад 1 млн т вугілля на рік.

Уже сьогодні криза у вітчизняній вугільній промисловості негативно позначається на виробництві електроенергії. Так, за повідомленнями ЗМІ, Зміївська теплова електростанція (ТЕС), яка розташована недалеко від Харкова, зупинилася через нестачу вугілля. Про це повідомила прес-служба компанії «Центренерго», до складу якої входить ТЕС. «У зв’язку із ситуацією з паливозабезпеченням і наявним обсягом вугілля на складах ТЕС, за погодженням із системним оператором з 11.09.2014 р. по 01.10.2014 р. припиняється виробництво електричної енергії на Зміївській електростанції», – заявили в компанії. На початок вересня запаси вугілля на електростанціях становили 2,1 млн т. А на осінньо-зимовий період Україні, за словами Ю. Зюкова,  необхідно накопичити на складах 3,5 млн т. За таких умов запасів вугілля для українських теплоелектростанцій може вистачити тільки до середини листопада.

Тому цілком очевидно, що цього року обсяги виробництва вугілля в Україні будуть значно меншими за минулорічні. А за оцінкою голови Конфедерації вільних профспілок, до кінця поточного року падіння видобутку вугілля в Україні через бойові дії на Донбасі становитиме 10–12 млн т. Через очікуваний дефіцит вугілля уряд розпочав підготовку до його імпорту. Як заявив на початку вересня Прем’єр-міністр А. Яценюк на засіданні Кабінету Міністрів, уряд уже підписав угоду на придбання 1 млн т вугілля з Південно-Африканською Республікою (ПАР). Він пояснив, що розпочати імпорт вугілля Україна була змушена, оскільки багато вугільних шахт, які постачали вугілля на українські ТЕЦ, зруйновано або перейшло під контроль бойовиків. Перше судно з вугіллям з ПАР прибуде до України 15–19 жовтня. Про це повідомив директор держпідприємства «Укрінтеренерго» В. Зиневич. Планується, що «Укрінтеренерго» закупить у ПАР близько 1 млн т вугілля.

У ЗМІ також повідомляється, що українська сторона продовжує пошук альтернативних джерел вугілля, зокрема в ПАР, Бразилії, Чилі. Ідеться також і про те, що до можливих поставок своєї продукції в Україну, де через конфлікт на Донбасі скоротився власний видобуток, готуються вуглевидобувні компанії Польщі. Польська газета Rzeczpospolita зазначила, що минулого року Україна імпортувала 15 млн т вугілля, з якого з Польщі було тільки 1%. За даними цього видання, за першу половину поточного року польські виробники скоротили експорт вугілля на 26 % – до 4,3 млн т. При цьому місцеві ЗМІ повідомляють, що польська сторона продає вугілля за ціною від 65 до 175 дол./т залежно від його якості. З’явилися також повідомлення, що до списку експортерів вугілля в Україну може приєднатись і Росія. Зокрема, у ЗМІ з’явилися повідомлення, що державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», яка експлуатує три теплоелектростанції, у зв'язку з дефіцитом вугілля через військові дії на Донбасі планує імпортувати вугілля з Росії за ціною 80 дол./т. Про це на засіданні Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг, повідомив представник компанії «Центренерго». За його словами, ціна українського вугілля на сьогодні становить близько 850 грн/т.

Потребу в імпорті вугілля у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України оцінюють близько 5–7 млн т енергетичного вугілля за вересень – грудень 2014 р. за умови припинення постачання палива з Донбасу, де триває війна. Виходячи з поточних експортних цін на енергетичне вугілля та вартості фрахту суден, витрати на придбання енергетичного вугілля аналітики цього відомства оцінюють у 450–700 млн дол.

Узагалі, компенсувати дефіцит вугілля Україні суто технічно буде легше, ніж дефіцит природного газу, оскільки міжнародні поставки вугілля не мають транспортних і юридичних обмежень, притаманних міжнародним поставкам природного газу. Однак така заміна навіть суто технологічно можлива не для всіх об’єктів вітчизняної теплової енергетики. А головне імпорт вугілля стимулюватиме зростання попиту на вільноконвертовану валюту (ВКВ) в Україні та негативно позначиться на її платіжному балансі. Утім, якщо на Донбасі цього року вдасться встановити мир (а, як зазначалося вище,  підстави для таких сподівань існують), то наступного року досягнутий у мирний період рівень виробництва вітчизняного вугілля може бути відновлений.

Крім того, українським підприємствам, мабуть, додатково треба буде закуповувати коксівне вугілля для металургійних підприємств. Також вельми сумнівними видаються цього року й можливості експорту вітчизняного вугілля. Зазначені процеси на вітчизняному вугільному ринку також лише посилять попит на ВКВ в Україні.

Таким чином у вітчизняній вугільній промисловості ситуація погіршується не через загострення українсько-російських економічних відносин як таких, а саме через військову підтримку, яку Росія надає сепаратистам на Донбасі. Причому саме у вугільній галузі російська сторона ще може отримувати від цього пряму економічну вигоду завдяки збільшенню обсягів експорту свого вугілля в Україну через параліч роботи багатьох українських вугільних шахт.

До речі, аналогічна ситуація, хоча, на щастя, у незрівнянно менших масштабах і у вітчизняній чорній металургії. Через ескалацію безпосередньо підтримуваних Росією воєнних дій на Донбасі в цьому регіоні припинили або ж скоротили роботу деякі металургійні підприємства. Складності в роботі, насамперед через проблеми з логістикою,  виникли і у деяких вітчизняних металургійних підприємств, що розташовані поза зоною безпосередніх бойових дій. У результаті Україна за підсумками роботи металургійних підприємств у серпні 2014 р. скоротила виробництво сталі на 37 % порівняно із серпнем 2013 р. – до 1,767 млн т, опустившись із 10 на 11 місце в рейтингу 65 країн – основних світових виробників цієї продукції. Про це йдеться в повідомленні Всесвітньої асоціації виробників сталі (Worldsteel). Однак, за підсумками восьми місяців 2014 р., у топ-10 світових виробників сталі увійшли: Китай, Японія, США, Індія, Росія, Південна Корея, Німеччина, Туреччина, Бразилія та Україна. Водночас послаблення ринкових позицій українських металургів на світовому ринку певною мірою йде на користь їх російським конкурентам, які таким чином опосередковано отримують вигоду від військового конфлікту на Донбасі.

У контексті зазначених вище енергетичних проблем, особливо в короткотерміновому періоді, значно зростає роль вітчизняної атомної енергетики у забезпеченні стабільності української економіки. Адже на цю галузь припадає близько 47 % електроенергії, що виробляється в Україні. Правда, як випливає з повідомлень ЗМІ з посиланням доповідь першого заступника міністра енергетики та вугільної промисловості Ю. Зюкова, українські атомні електростанції (АЕС) забезпечені ядерним паливом до червня 2015 р. «Зараз є питання щодо вивезення відпрацьованого ядерного палива на територію РФ. З цього питання ведуться переговори з “Росатомом”», – повідомив посадовець. Тобто в цій галузі вітчизняної енергетики у короткотерміновому періоді якісь проблеми (мабуть фінансового характеру) можуть виникнути саме з вивезення відпрацьованого ядерного палива на територію Росії.

Що ж стосується більш віддаленої перспективи, то тут не виключене загострення конкуренції світових гравців у сфері атомної енергетики за переділ українського ринку й відповідні  конфлікти між Україною та Росією. Відомо, що основним постачальником ядерного палива для АЕС України є російська паливна компанія «ТВЕЛ». А, як повідомлялося раніше, у 2011–2012 рр. поставки  ядерного палива для АЕС України здійснювала також американська компанія Westinghouse. Однак паливні збірки Westinghouse, завантажені на Південно-Українській АЕС, тоді втратили геометрію і почали викривлятися. У 2012 р. атомний нагляд України прийняв рішення про заборону подальшої експлуатації палива Westinghouse на вітчизняних АЕС.

Однак нещодавно старший віце-президент Westinghouse Х. Гутьерес у кулуарах міжнародного симпозіуму WNA (World Nuclear Association) повідомив, що ця компанія збільшить поставки ядерного палива в Україну, якщо зможе. Він відмовився уточнити обговорюваний обсяг збільшення поставок, пояснивши, що ця частина контракту є конфіденційною. Між тим, Х. Гутьерес зазначив, що обмежень щодо кількості блоків, на які Westinghouse може постачати своє паливо, немає.

Водночас, на думку відомого вітчизняного експерта з енергетичних питань Б. Соколовського, Україні «у будь-якому випадку необхідно розвивати ядерну енергетику. Тільки одночасно ще й виходити з монопольної залежності від РФ. Для нас найбільш перспективними партнерами є Канада і Франція, що успішно розвивають реактори третього покоління ЕС- 6 (САNDU) і APR-1650, відповідно. Важливо, що ці реактори можуть успішно працювати не лише на природному урані, але і “спалювати” напрацьований у реакторах ВВЭР в Україні уран-плутонієвий оксид, виділений (понад 60 т) при переробці опроміненого (відпрацьованого) ядерного палива, що дуже важливо для підтримки режиму нерозповсюдження. І навіть більше, реактор ЕС-6 (CANDU) може в перспективі використовувати уран-плутонієвий оксид, виділений з реакторів РБМК-1000 ЧАЕС (майже 7 т)».

Тим часом президент «Енергоатома» Ю. Недашковський звинуватив російську компанію «Атомстройэкспорт» у зриві договору про добудову енергоблоків на Хмельницькій АЕС. «Переговори тривають із 2008 р., і я вважаю, що це неуспішні переговори. На жаль, ми оголосили російську компанію “Атомстройэкспорт” переможцем міжнародного конкурсу, який ми проводили 2008 р., але всі зобов’язання, які вона брала на себе під час підготовки тендерних пропозицій, виявилися не виконаними… На жаль, наші російські партнери не виконали взятої на себе частини зобов’язань – це насамперед фінансування, друга – ступінь локалізації постачання обладнання, матеріалів і послуг, які передбачалися українською стороною. Наприкінці вони ще й відмовилися від того проекту, з яким ми йшли на міжнародний конкурс», – заявив він.

Водночас у ЗМІ з’явилися повідомлення, що американсько-японська компанія Westinghouse може взяти участь у добудові 3 і 4 енергоблоків Хмельницької атомної електростанції, якщо таке прохання буде спрямовано з української сторони. Про це повідомив журналістам президент компанії Westinghouse в країнах Європи, Близького Сходу і Африки І. Браше.

Тому не виключено, що Росія спробує використати залежність України від неї у сфері атомної енергетики у 2015 р. і пізніше. Утім, поки доволі важко прогнозувати якою мірою нинішнє українсько-російське економічне протистояння позначиться на позиціях російських атомників в Україні у більш віддаленій перспективі.

Також тісні економічні зв’язки між Україною та Росією існують у сфері військово-промислового комплексу (ВПК). Так, у виробництві військової продукції для Росії беруть участь 160 українських підприємства, які виробляють близько 200 готових зразків техніки й до 3000 найменувань комплектуючих. За повідомленнями російських ЗМІ, із посиланнями на оцінки Міністерства економічного розвитку Російської Федерації, для того, щоб усю цю продукцію виробляти в Росії, необхідно близько 50 млрд р. інвестицій у вузькопрофільну військову індустріалізацію.

Хоча цілком імовірно, що, виходячи з планів масштабного переозброєння російських збройних сил, відповідно до нещодавно затвердженої в Росії програми до 2020 р., ця оцінка Міністерства економічного розвитку Російської Федерації є заниженою. Адже для реалізації цієї програми, яку військові експерти, у тому числі й закордонні, охрестили справжнім проривом, потрібно близько 20 трлн р. При цьому оглядачі деяких російських ЗМІ наголошують, що це в півтора раза більше, ніж готовий був дати ліберальний Кабінет міністрів Медведєва  (13 трлн р.). І майже у два рази менше, ніж просили «яструби», що лобіюють інтереси ВПК (39 трлн р.). До речі, цю програму російська опозиція вважає непосильним тягарем для економіки.

Тому оглядачі деяких російських ЗМІ вважають, що кримський референдум і війна на південному сході України поставили під загрозу переозброєння російської армії. Адже ряд стратегічних підприємств-суміжників російського військово-промислового комплексу (ВПК) розташовано в Україні. А нинішнє загострення українсько-російських відносин, на їхню думку, переводить у «підвішений» стан цілі галузі російського ВПК і ставить під загрозу реалізацію ряду найуспішніших проектів, що визначають обличчя російської оборонної промисловості, у тому числі й орієнтованих на експорт.

При цьому оглядачі деяких російських ЗМІ аналізують залежність різних сфер російського ВПК від поставок продукції ряду українських підприємств. Зокрема, наголошується, що російські військові й цивільні гвинтокрили на 90 % комплектуються моторами запорізького підприємства «Мотор Січ». Поки потужності заводу «Климов» (Санкт-Петербург) у кращому випадку можуть забезпечити задоволення потреб корпорації «Вертольоти Росії», яка відповідно до згадуваної вище програми переозброєння російських збройних сил і повинна забезпечувати поставки відповідної техніки, не більш як на 50 %, а найімовірніше – ще менше. Плани російського уряду розв’язати проблему залежності зазначеного сегмента російської авіації від українських моторобудівників усього лише протягом двох років викликають скептичні оцінки експертів.  А у військовому суднобудуванні газотурбінні силові установки для російських фрегатів проекту 1135.6 «Тальвар» і 22350 «Адмірал Горшков» робить Миколаївський завод «Зоря-Машпроект». Відшукати закордонні аналоги або швидко створити аналогічне підприємство в Росії «з нуля» не вийде, вважають російські експерти. Наголошується також у російських ЗМІ,  що провалилася реалізація спільної російсько-української програми поновлення виробництва літака Ан-124. А російський Іл-76 повною мірою замінити цей унікальний транспортник не здатний. Не варто, на думку російських оглядачів, забувати й про КБ «Південне», фахівці якого обслуговують найбільш грізну зброю в історії людства, – ракети СС-18 «Сатана».

Можна припустити, що частину української військово-промислової продукції Росія зможе купувати через посередників із третіх країн. Це, звичайно, обумовлюватиме певні додаткові витрати для російської сторони. Однак для Росії, особливо в корткотерміновому плані, із суто фінансово-економічної сторони подібні додаткові витрати некритичні порівняно з тими втратами, які вона несе через запровадження проти неї санкцій держав Заходу. Більшу загрозу порушення зв’язків з Україною у сфері військово-технічного співробітництва для Росії несуть у довготерміновому плані, оскільки, як зазначають російські експерти, створює серйозні технічні проблеми з реалізації її амбітної програми з масштабного переозброєння власних збройних сил і вимагатиме значних додаткових інвестицій у російський ВПК.

Причомуекономісти Центру розвитку Вищої школи економіки (Росія), проаналізувавши дані російської державної статистики, дійшли висновку, що державне замовлення – нині чи не єдина рушійна сила російської економіки. Воно буде підтримувати зростання промисловості ще півтора-два роки. Утім, нині зростає не вся промисловість, а її окремий сектор – «виробництво суден, літальних і космічних апаратів та інших транспортних засобів».  До цього сегмента промисловості належить виробництво залізничних вагонів, літаків, вертольотів, підводних човнів тощо, тобто істотна частина транспорту, закуповуваного державою й держкомпаніями (типу РЖД), у тому числі  – військова техніка. Зростання виробництва в цій галузі спостерігається із середини 2013 р., причому у 2014 р. воно стрімко прискорюється. «Коли приватний сектор доволі складно мотивувати на інвестиції, доводиться інвестувати державі», – розмірковують російські аналітики.

У контексті наведених фактів не виключено також, що запроваджені Росією обмеження на поставки в цю країну українських вагонів спрямовані не тільки на підтримку власного вагонобудування, а значною мірою – на підтримку російського ВПК. Адже, наприклад, на російському «Уралвагонзаводі» виробляють не лише вагони, а й танки.

Не можна не сказати й про проблеми, що очікують Україну у разі розірвання зв’язків з Росією у сфері військово-технічного співробітництва. Вони пов’язані, насамперед, із пошуком альтернативних ринків збуту української машинобудівної продукції та супутніми складнощами фінансово-економічного й соціального характеру.  Так, у червні ЗМІ повідомляли, що Президент України заборонив співробітництво у сфері військово-промислового комплексу з Російською Федерацією. А на початку вересня в ЗМІ, із посиланням на голову Запорізької обладміністрації В. Баранова, з’явилась інформація, що запорізький завод «Мотор Січ» й  надалі продає двигуни в Росію. При цьому губернатор зазначив, що підприємство має відповідний дозвіл на поставки своєї продукції до Росії та поступово шукає нові ринки збуту. «Зрозуміло, що людей не можна з заводу на вулицю викинути, і ми намагаємося зробити все, щоб не вбити підприємство, на якому працюють десятки тисяч осіб», – зазначив він. На РФ припадає до 70 % доходу запорізького заводу «Мотор Січ». Не менш складна в цьому плані ситуація і на деяких інших машинобудівних підприємствах, що виробляють продукцію військово-технічного призначення.

У ЗМІ доволі багато уваги приділяється санкціям, що їх вже понад рік Росія запроваджує проти підприємств української харчової промисловості. Дійсно, як показують дані вітчизняної державної статистики, за січень – липень 2014 р. порівняно з аналогічним періодом 2013 р. експорт з України до Росії алкогольних і безалкогольних напоїв та оцету скоротився на 33,2 %, молока та молочних продуктів, яєць та натурального меду – на 37,5 %, какао та продуктів з нього скоротився у 2,2 раза, а цукру і кондитерських виробів з цукру – майже вчетверо.  Утім, питома вага молока та молочних продуктів, яєць та натурального меду у сукупній вартості українського експорту до Росії протягом зазначеного періоду цього року становила лише 1,8 %, какао та продуктів з нього  – 1,4 %, алкогольних і безалкогольних напоїв та оцету – 1,1 %, а цукру і кондитерських виробів з цукру – 0,2 %.

З іншого боку, наприклад, вітчизняний експорт продукції чорної металургії до Росії протягом січня – липня 2014 р. у відсотковому обчисленні скоротився, в основному, менше, ніж експорт продукції вітчизняної харчової промисловості. Однак абсолютні обсяги скорочення експорту продукції цієї галузі були помітно більші через її відповідно більшу питому вагу в експорті українських товарів у Росію.

Скорочення ж імпорту російських продовольчих товарів в Україну радше мало соціально-психологічний, ніж економічний ефект. Адже сукупна частка продукції цієї галузі (крім тютюнових виробів) у загальному обсязі російського імпорту в Україну протягом січня – липня 2014 р.  становила лише 3,5 %. Більші скорочення обсягу імпорту російських товарів в Україну спостерігались у хімічній промисловості та машинобудуванні. Однак це, мабуть, більше було обумовлено скороченням попиту на ці категорії товарів як таких, ніж свідомим бойкотом російських товарів з боку українських покупців. Хоча, не виключено, що такий бойкот російських товарів з боку українських покупців уже приніс збитки російським експортерам не менш як на 100 млн дол. США, а може й більше.

З наведеного вище випливає, що секторальні аспекти нинішнього економічного протистояння України і Росії матимуть негативні наслідки для обох держав. В Україні негативні наслідки зазначеного протистояння вже прямо та опосередковано проявляють свій вплив, насамперед через військові дії на Донбасі. І цей вплив зберігатиметься принаймні протягом короткотермінового періоду. Найбільше, саме через безпосередній вплив економічних важелів, постраждають вітчизняна газова промисловість, деякі галузі машинобудування та харчової промисловості. А через українсько-російське військове протистояння на Донбасі найбільших втрат зазнають ті галузі вітчизняної економіки, багато об’єктів яких розміщенні саме в цьому регіоні – вугільна промисловість, електроенергетика, чорна металургія та сільське господарство. Втрати зазначених галузей української економіки матимуть яскраво виражений регіональний характер.

Узагалі перспективи подолання негативних наслідків нинішнього українсько-російського протистояння для різних галузей вітчизняної економіки різні й залежатимуть від адекватності обраної для цього державної економічної політики та обсягів фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, які будуть мобілізовані для таких цілей як державою, так і приватними власниками.

Для ряду секторів російської економіки нинішнє протистояння з Україною теж матиме негативні наслідки. Причому безпосередній вплив цього протистояння, мабуть, найбільше позначиться на стані російського військово-промислового комплексу. Що ж стосується інших секторів російської економіки, то внаслідок її масштабів, нинішнє українсько-російське протистояння справлятиме на них переважно опосередкований вплив – через санкції західних держав щодо Росії за її військову агресію проти України.

3. Макроекономічні аспекти українсько-російського протистояння

 

Нинішнє українсько-російське протистояння вже справляє серйозний вплив на фінансову ситуацію в обох країнах і макроекономічні аспекти їхнього розвитку. Причому якщо в Україні це є безпосереднім наслідком українсько-російського протистояння, то в російській економіці такі зміни більшою мірою відбуваються під впливом західних санкцій щодо Росії у зв’язку з її політикою щодо України.

Нинішнє протистояння з Росією завдає збитків Україні прямо й опосередковано. Прямо – через бар’єри, які російська сторона намагається створити на шляху українських товарів до російського ринку. Опосередковано – через російське військове втручання на Донбасі.

Якщо говорити про прямі важелі російського впливу на українську економіку, то насамперед вони полягали в запровадженні згаданих вище бар’єрів для українських товарів і вплинули на скорочення обсягів двосторонньої торгівлі. Галузевий (секторальний) аналіз таких безпосередніх наслідків нинішнього українсько-російського протистояння для вітчизняної економіки вже було проведено вище.

Водночас, як відомо, у результатi досягнутих 12 вересня 2014 р. у Брюсселi домовленостей між Україною, ЄС і Росією про вiдтермінування виконання торговельної частини Угоди про асоціацію між Україною і ЄС тимчасове застосування документа розпочнеться з 1 листопада 2014 р., а торговельна частини Угоди щодо зміни мит на імпортовані в Україну з ЄС товари набере чинності із січня 2016 р. Утім у ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що прем’єр-міністр Російської Федерації Д. Медведєв підписав закон про запровадження мита на українські товари. Ідеться про продовольчі товари, продукцію легкої та обробної промисловості та інші товари. Проте російський прем’єр уточнив, що «ці мита буде введено в дію, якщо Україна все ж таки почне застосовувати економічні положення Угоди про асоціацію з ЄС раніше терміну, про який ішлося раніше, тобто почне юридичну імплементацію або практичне застосування цих положень». Також російські ЗМІ з посиланням на прес-секретаря президента РФ Д. Пєскова повідомили, що Росія готова вжити заходи у відповідь за набрання чинності Угоди про асоціацію України з ЄС з листопада цього року. «Росія виходить з тих домовленостей, які були досягнуті на тристоронніх переговорах, одночасно зберігаючи свою позицію. Росія визнає ці домовленості, але готова вжити заходи у відповідь, якщо це (повне набрання чинності Угоди) станеться з порушенням раніше досягнутих домовленостей», – сказав Д. Пєсков.

У відповідь речник Мiнiстерства закордонних справ України Є. Перебийнiс заявив: «Розраховуємо, що i росiйська сторона дотримуватиметься тристороннiх домовленостей, зокрема щодо збереження дiючого торговельного режиму, як це передбачено договором СНД про зону вiльної торгiвлi вiд 18 жовтня 2011 р. …Пропонуємо росiйськiй сторонi замiсть того, щоб витрачати час i ресурси на монiторинг процесу адаптацiї українського законодавства до права ЄС, зосередитися на вирiшеннi наявних двостороннiх питань, зокрема стосовно зняття обмежувальних заходiв до iмпорту з України, якi були введенi Росiєю протягом останнiх місяців». За його словами, такий пiдхiд повною мiрою вiдповiдав би духу досягнутих у Брюсселi домовленостей.

Зі свого боку Прем’єр-міністр українського уряду А. Яценюк заявив, що Україна може ввести пакет обмежувальних заходів щодо російських товарів у відповідь на такий самий крок з боку Росії. За його словами, у списку українських санкцій щодо росіян близько 200 фізичних осіб, до яких можуть застосувати персональні санкції, і близько 300 різних компаній, у яких бере участь Російська Федерація. «…Ми очікуємо, що вони введуть обмежувальні заходи… За такого сценарію ми отримаємо близько “мінус” 7 млрд зменшення товарообігу із РФ», – заявив він. Водночас А. Яценюк зазначив, що компенсувати втрати Україна може забороною на продаж російських товарів в Україні, отриманням вільного доступу на європейські ринки, а також підтримкою товарообороту із країнами СНД.

Чи запроваджуватиме Росія мита на ввіз українських товарів, чи наведені висловлювання російських посадовців є лише елементом інформаційної війни проти України з метою протидіяти її подальшому зближенню з ЄС – покаже час. Звичайно, українська економіка в разі такого нового сплеску українсько-російського економічного протистояння зазнає вагомих втрат. Це може проявитися у скороченні обсягів експорту українських товарів, зменшенні надходження в Україну вільноконвертованої валюти, погіршенні сальдо української зовнішньої торгівлі тощо. Утім і російська економіка зазнає в такому випадку не лише прямих, а й непрямих втрат через порушення тристоронніх домовленостей у форматі Україна – ЄС – Росія.

Що ж стосується опосередкованого впливу нинішнього українсько-російського протистояння на макроекономічні параметри вітчизняного господарства, то воно де-факто відбувається через військове протистояння на Донбасі та знаходить своє відображення у збитках українського суспільства від цих воєнних дій. Так, за попередніми підрахунками інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони України, оприлюдненими у вересні, тільки прямий економічний збиток України внаслідок загострення суспільно-політичної ситуації і збройного протистояння на Донбасі можна оцінити в суму понад 30 млрд грн. Із зазначеної суми на відновлення об’єктів промисловості й торгівлі було потрібно близько 4,8 млрд грн, об’єктів дорожнього господарства – 2,15 млрд грн, об’єктів жилого фонду – 1,75 млрд грн, електростанцій і об’єктів газопостачання – ­1,2 млрд грн, для відновлення й ремонту об’єктів залізничного транспорту – майже 0,9 млрд грн. У наведеній вище сумі збитків України через загострення суспільно-політичної ситуації і збройного протистояння на Донбасі також враховані втрати загального державного бюджету через недоотримання податкових платежів до кінця 2014 р. на суму 18 млрд грн. До зазначеної суми збитків входять і невиплачені зарплати на понад 1,1 млрд грн.

Щоправда, зазначена оцінка має лише попередній характер із двох причин. По-перше, не всюди здійснювалася належна інвентаризація об’єктів, що підлягають відновленню. І, по-друге, воєнні дії на Донбасі де-факто ще тривають. Тому цілком імовірно, що загальна сума збитків унаслідок загострення суспільно-політичної ситуації і збройного протистояння на Донбасі ще зросте.

Утім, на фінансовий стан і макроекономічні параметри господарства України впливатиме не лише загальна сума таких збитків, а й канали (державні, приватні) і терміни їх компенсації. Як видно, перелічені вище збитки структурно неоднорідні й по-різному впливатимуть на економічні процеси в Україні. Так, недоотримані податкові надходження призводять до зменшення доходної частини державного й місцевих бюджетів, а відтак сприятимуть зростанню бюджетного дефіциту. Якщо ж бюджетний дефіцит буде надто великий, то це спричинить необхідність скорочення видаткової частини державного й місцевих бюджетів, тобто саме тієї їхньої складової, за рахунок якої й повинно фінансуватися відновлення зруйнованих і пошкоджених на Донбасі об’єктів.

Щоправда, доволі значна частина цих об’єктів перебуває у приватній власності. І з правової точки зору державна й місцева влада далеко не завжди повинні будуть так чи інакше фінансувати відновлення подібних об’єктів. Тим більше що за нинішніх умов в Україні, крім відновлення зруйнованих і пошкоджених на Донбасі об’єктів, вистачає сфер господарства, що нагально потребують бюджетного фінансування. Однак оскільки питання відновлення нормальних умов життєдіяльності на Донбасі набуває загальноукраїнського значення, то не виключено, що держава на певних умовах буде йти на співробітництво із приватними власниками відповідних об’єктів. При цьому можна також очікувати, що відповідні приватні об’єкти ранжуватимуться за своєю соціально-економічною значущістю, і кошти на їхнє відновлення з державного й місцевих бюджетів виділятимуться протягом кількох років. Це дасть можливість стримувати зростання бюджетного дефіциту, а отже, протидіятиме інфляції й девальвації гривні.

Як сучасний стан, так і перспективний розвиток української економіки значною мірою формується під безпосереднім і опосередкованим впливом нинішнього українсько-російського протистояння. Причому статистично точно визначити ступінь одного й іншого окремо дуже часто неможливо. Так, у серпні 2014 р. видобуток кам’яного й бурого вугілля в Україні, основна частина виробництва якого зосереджена на охопленому війною Донбасі, становив лише 39,6 % від рівня серпня 2013 р. Наприклад, обсяг металургійного виробництва (разом з готовими металевими виробами) у цей же період становив 70 %. Утім у цьому випадку вже складніше визначити силу впливу різних факторів, що призвели до скорочення виробництва, ніж у випадку з вугільною промисловістю. Водночас виробництво молочних продуктів в Україні було, у цілому, стабільним. І подібних прикладів можна наводити доволі багато. Тому в контексті досліджуваної проблеми важливіше прослідкувати відповідні взаємозв’язки між різними соціально-економічними процесами, що й може служити основою для прогнозу розвитку ситуації.

Так, Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) підготував черговий випуск щомісячного аналізу «Економічні тенденції та прогноз на 2014–2017 роки», у якому експерти центру, проаналізувавши показники української економіки, зробили відповідні висновки. У цьому документі зазначається, що «у серпні 2014 р. в Україні тривало погіршення промислової динаміки внаслідок воєнних дій на Донбасі. Найглибше падіння відбулося у видобуванні вугілля, виробництві коксу і металургії. Підприємства потерпали від логістичних проблем, зокрема труднощів із завезенням матеріалів та вивезенням готової продукції, пошкоджень енергетичної інфраструктури та безпосередніх втрат виробничих потужностей унаслідок руйнувань. У Луганській області в серпні обсяг промислового виробництва знизився на 85 %, у Донецькій – на 58,4 %... Загалом по Україні випуск у промисловості в серпні зменшився на 21,4 % до відповідного місяця попереднього року. У добувній промисловості обсяги виробництва скоротилися на 27,4 %, у переробній – на 19,2 %, в енергетичному секторі – на 17,3 %...

Падіння промислового виробництва негативно позначається на динаміці вантажообігу на транспорті та стані оптової торгівлі. Крім того, проблеми в промисловості призводять до зменшення експортних можливостей, що негативно впливає на валютні надходження. Понад те на промислових підприємствах відбувається втрата робочих місць, а також переведення працівників на неповний робочий день, через що поглиблюється падіння реальних доходів населення».

Водночас завдяки великому врожаю ранніх зернових, індекс обсягу виробництва продукції рослинництва збільшився на 8,5 % (у розрахунку рік до року) за січень – серпень 2014 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року. Утім у тваринництві спостерігалося деяке уповільнення зростання обсягів виробництва. У січні – серпні виробництво збільшилося на 2,9 проти 3,5 % у січні – липні 2014 р.

У серпні 2014 р. індекс споживчих цін, за даними Держстату України, зріс порівняно з груднем минулого року на 12,9 %, тоді як у червні 2014 р. такий приріст становив 11,6 %, у березні – лише 3,0 %. Тобто влітку споживча інфляція в Україні дещо сповільнилася. Аналогічна тенденція спостерігалася і з динамікою цін виробників. Так, у серпні 2014 р. індекс цін виробників в Україні зріс порівняно з груднем минулого року на 24,4 %, у червні 2014 р. – на 18,0 %, у березні – лише на 2,9 %. Як бачимо, і тут зростання цін сповільнилося. З наведеного можна зробити висновок, що і споживачі, і товаровиробники й продавці товарів, в основному, уже пристосувалися до тих радикальних змін, що відбулися у вітчизняній економіці в контексті нинішнього українсько-російського протистояння.

Як зазначають експерти МЦПД, основні чинники високої інфляції виробників у серпні поточного року – відновлення ослаблення гривні й руйнування виробничих потужностей на Сході України. Однією ж із причин чергової хвилі ослаблення гривні в серпні стало російське втручання в конфлікт на Донбасі та відповідне зменшення сподівань на швидке закінчення протистояння.

Загострення ситуації на Донбасі та фактичне військове протистояння з Росією позначилося й на стані фінансової системи України. Наприклад, у динаміці сальдо кредитів і облігацій у платіжному балансі України з’явилися деякі загрозливі тенденції. Так, у липні цього року зазначене сальдо було від’ємним (–84 млн дол. США), тоді як у І і ІІ кварталах 2014 р. воно було позитивним.  Причому у ІІ кварталі воно зросло, порівняно з І кварталом, у 3,1 раза – до 836 млн дол. Як наголошують оглядачі ЗМІ, залишається дуже напруженою ситуація в українській банківській системі. За даними Національного банку України, відплив депозитів з початку цього року становив близько 30 %, або 110 млрд грн. Основна причина – панічні настрої населення через війну на Донбасі, стрімке знецінення гривні й незрозумілі для багатьох українців перспективи розвитку вітчизняної економіки. Результат – дефіцит позичкових ресурсів у банках і дестабілізація українського валютного ринку. Адже дефіцит української зовнішньої торгівлі на сьогодні фактично нульовий. За таких обставин значно зросла роль зовнішніх запозичень, а також ціна позик. У результаті у структурі позичкових ресурсів державного і приватного секторів української економіки відбулося зрушення від середньо й довгострокових кредитів і облігацій у бік зростання аналогічних короткострокових інструментів. Тому особливого значення для розвитку всієї української економіки в цьому й кількох наступних роках набуває фінансова підтримка Міжнародного валютного фонду.

У цілому ж українська економіка останнім часом стала більш залежною від зовнішніх кредиторів. За даними Нацбанку України, обсяг валового зовнішнього боргу України в II кварталі 2014 р. порівняно з I кварталом скоротився на 0,4 % (або 592 млн дол.) — до 136,79 млрд дол. При цьому, за повідомленнями деяких ЗМІ, у серпні розмір державного й гарантованого державою боргу становив 63,7 % ВВП. У національній валюті сума державного й гарантованого боргу за серпень зросла аж на 108,3 млрд грн, або на 12,9 %. Водночас зростання цього боргу в доларах становило лише 0,3 млрд, або 0,4 %. «У свою чергу Мінфін зазначав, що загальна сума державного і гарантованого державою боргу України на 31 серпня 2014 р. становила 69,512 млрд дол. Це на 286 млн дол., або на 0,41 %, більше за показник на початок місяця». Причина невідповідності в тому, що за серпень гривня девальвувала з 12,10 до 13,61 за 1 дол., або на 12,5 %. Зростання зовнішньої заборгованості не тільки стимулює інфляцію в Україні, а й знижує ступінь незалежності вітчизняної економічної політики.

Водночас слід згадати, що  «у квітні МВФ склав пакет допомоги Україні в розмірі 30 млрд дол. З цієї суми 17 млрд дол. вирішив виділити сам МВФ, решту коштів – інші міжнародні фінансові інститути й окремі країни». За словами К. Лагард, квітнева програма передбачала, що конфлікт на Сході закінчиться на початку осені. Але, як констатувала директор-розпорядник МВФ, протистояння триває. Тому після перегляду нинішньої стратегії допомоги в грудні «необхідно буде залучити додаткове фінансування». Причому, «як зазначається в спецдоповіді МВФ щодо країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи, фонд прогнозує зростання зовнішньої заборгованості України за підсумками 2014 р. до 102,2 % ВВП і збереження цієї тенденції у 2015 р. Згідно зі спецдоповіддю, у 2015 р. рівень валової зовнішньої заборгованості нашої країни становитиме 106,4 % ВВП. При цьому прямий гарантований борг у 2014-му становитиме 67,6 % ВВП, а в 2015-му – 73,4 %» (Дзеркало тижня. – 2014. – № 36 – 37. – С. 1).

Тим часом у деяких ЗМІ останнім часом з’явилися припущення про можливість відмови України від погашення російського кредиту на суму в 3 млрд дол., отриманого наприкінці 2013 р., і повідомлення про те, що Росія може вимагати дострокового погашення цього боргу. Підставою для таких припущень стало порушення Службою безпеки України кримінальної справи щодо порушення бюджетного законодавства при отриманні тодішнім українським урядом зазначеної позики. Утім у Міністерстві фінансів України заявили, що Україна виконає свої зобов’язання за цим кредитом і поверне його у визначений договором термін, а у проекті Державного бюджету на 2015 р. на це передбачені відповідні кошти. Чи буде російський уряд через дії СБУ, як зазначається у ЗМІ, вимагати дострокового повернення кредиту вже в листопаді нинішнього року, покаже час. Тим більше що у зв’язку з девальвацією гривні розмір українського державного й гарантованого державою боргу зріс до небезпечної позначки. Найближчими місяцями стане зрозумілим, чи можна очікувати на ще один напрям українсько-російського економічного протистояння.

Офіційні українські джерела також зафіксували нинішнього року скорочення обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україні. На перший погляд може видатися, що 14-відсоткове скорочення ПІІ протягом першої половини цього року, зафіксоване Державною статистичною службою України, є безпосереднім наслідком загострення політичної ситуації та бойових дій на Донбасі й нинішнього протистояння з Росією. В абсолютному обчисленні прямі іноземні інвестиції (інвестиції в акціонерний капітал) в економіку України протягом січня – червня 2014 р. скоротилися більше ніж на 8,1 млрд дол. США. Тим більше що ПІІ в Україну походженням з Російської Федерації у цей же період скоротилися більше ніж на 1, 2 млрд дол. (або майже на 29 %). Утім, за даними платіжного балансу України, складеного Національним банком України, сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні за цей же період скоротився лише на 1 млрд дол. США, тобто у 8,1 раза менше, ніж показник скорочення ПІІ, обчислений Держстатом України.

Зазначена розбіжність пояснюється тим, що Державна служба статистики наводить дані про ПІІ, скориговані на величину різниці між ринковою й номінальною вартістю майна. Це означає, що значна частина цьогорічного скорочення іноземних інвестицій, зафіксованих Держстатом, обумовлена насамперед подорожчанням долара США в Україні й девальвацією гривні. Тобто зазначене скорочення ПІІ в Україні в першій половині цього року має переважно, так би мовити, обліковий, а не фізичний характер. Реальне скорочення прямих іноземних інвестицій у фактичних цінах якраз і зафіксоване Національним банком і становило у першому півріччі близько 1 млрд дол.

Правильність цього твердження, по суті, підтверджується даними Державної служби статистики по країнах світу. Дійсно, скорочення ПІІ в Україну було зафіксоване практично по всіх країнах-донорах. Однак, наприклад, по країнах ЄС це скорочення було в межах кількох відсотків і, по суті, відповідало корекції майна на величину різниці між його номінальною та ринковою вартістю. І лише по ПІІ походженням з Росії та офшорних зон ситуація була іншою. Так, обсяги прямих інвестицій з Росії в Україні скоротилися в першому півріччі 2014 р. на 28,8 %, з таких офшорних юрисдикцій як Беліз, Британські Віргінські Острови й Кіпр обсяги прямих інвестицій за цей же період скоротилися на 27,0, 17,6 і 14,0 % відповідно. З офшорних юрисдикцій, як відомо, в Україну надходить капітал переважно українського й російського походження.

Таким чином, з України у формі реальних коштів виходив, по суті, лише російський і, мабуть, український капітал (під виглядом іноземного). Тобто йдеться про пострадянський капітал, який «відчуває» себе менш захищеним у випадку форс-мажорних ситуацій на теренах колишнього СРСР, включаючи й Україну, порівняно з європейським чи північноамериканським капіталом. Частина прямих іноземних інвестицій могла бути реально втрачена внаслідок бойових дій на Донбасі. Так, російська державна компанія «Роснефть», якій належить Лисичанський НПЗ (ЛИНІК) оцінила збиток в 170 млн дол. (120 млн дол. – для закачування нафти і 50 млн дол. – на ремонт цехів). Не виключено, що ця фінансово-економічна оцінка з політичних мотивів є завищеною. До речі, це може стосуватися й інших оцінок своїх збитків в Україні з боку російських інвесторів. 

Тому можна припустити, що, якщо не буде подальшого загострення ситуації на Донбасі, істотного реального скорочення прямих іноземних інвестицій в Україні до кінця поточного року вже не буде, а їх номінальне скорочення залежатиме від обмінного курсу гривні до долара США.

Зважаючи на наявне ослаблення гривні, експерти МЦПД прогнозують обмінний курс на кінець поточного року на рівні 13 грн/дол. США. Цілком імовірно, що у випадку послаблення панічних настроїв на українському валютному ринку та відповідного зменшення валютних спекуляцій обмінний курс на такому рівні до кінця поточного року і встановиться.

Водночас експертами МЦПД знижено їхній попередній прогноз динаміки промислового виробництва в Україні. За підсумками 2014 р. його обсяги можуть скоротитися на 11,8 %. Погіршення ситуації у промисловості негативно вплине на пов’язані види економічної діяльності – транспорт і торгівлю, прогноз для яких також погіршено. Український ВВП скоротиться на 8 % через зниження внутрішнього й зовнішнього (з боку РФ) попиту. При цьому споживча інфляція в Україні за підсумками року зросте до 19 %. Очікується також, що у 2014 р. вперше, починаючи з кризового 2009 р., відбудеться істотне – на 9 % у розрахунку рік до року (р/р) – скорочення приватного споживання через зниження реальних доходів, зростання вартості імпортних товарів унаслідок девальвації, підвищення адміністративно регульованих тарифів і погіршення умов кредитування. Державне споживання скоротиться значно менше, ніж приватне, – на 5,5% р/р.

Також, за повідомленнями вітчизняних ЗМІ, Світовий банк у четвертий раз з початку поточного року погіршив прогноз для економіки України, очікуючи падіння ВВП країни на 8 % у 2014 р. і на 1 % – у 2015 р. При цьому Світовий банк очікує відновлення зростання економіки України у другій половині 2015 р. і прогнозує зростання ВВП України у 2016 р. на 3,5 % та у 2017 р. – на 4%. Водночас Світовий банк очікує прискорення споживчої інфляції в Україні до 19 % у 2014 р. і до 10 % – у 2015 р. За прогнозом Міжнародного валютного фонду в Україні цього року слід очікувати скорочення національної економіки на 6,5 %.

Як відомо, на початку червня Кабінет Міністрів озвучив свій прогноз падіння економіки України в 2014 р. – на 5 % і зростання в 2015 р. – на 1,7 %. Однак, уже у вересні міністр фінансів України О. Шлапак заявив, що українська економіка може скоротитися приблизно на 6 % за підсумками року через конфлікт на Донбасі. Водночас, за повідомленнями ЗМІ, Національний банк передбачає за підсумками цього року економічне падіння в Україні на рівні 8,3 %.

Наприкінці ж серпня Кабінет Міністрів оприлюднив економічний прогноз на 2015–2017 рр., згідно з яким Україну очікує повільне відновлення з поступовим зниженням інфляції. У прогнозі розглядаються два можливі сценарії економічного розвитку. Відповідно до першого, наступного року в Україні буде лише мінімальне економічне зростання (0,3 %), а номінальний ВВП становитиме 1,76 трлн грн. Інфляція в середньорічному обчисленні сягне 10,9 %, тоді як заробітна плата з урахуванням зростання цін скоротиться майже на 2 %. Оптимістичний сценарій передбачає трохи швидше відновлення економіки (+2 %), коли номінальний ВВП сягне 1,82 трлн грн. Інфляцію в середньорічному обчисленні в такому разі прогнозують на рівні 13 %, а заробітна плата, незважаючи на швидке зростання цін, залишиться приблизно на нинішньому рівні. За обох сценаріїв експорт товарів і послуг зростатиме дещо швидше за імпорт, а сальдо української зовнішньої торгівлі буде від’ємним. Щоправда, за оптимістичного сценарію – дещо меншим.

Утім, цілком імовірно, що в недалекому майбутньому можна очікувати на новий, на жаль, мабуть, на більш песимістичний прогноз розвитку вітчизняної економіки, оскільки очікуваного покращення ситуації на Донбасі після досягнення домовленостей про перемир’я не відбулося.

Таким чином нинішнє вимушене через російську агресію протистояння з Росією завдає доволі вагомих втрат українській економіці. І подібні втрати, хоча, мабуть, у менших масштабах, матимуть місце й у найближчій перспективі. Найкритичніший у цьому плані період триватиме до середини 2015 р., коли проявлятиметься здатність української економіки та українського соціуму реагувати на зовнішні виклики, обумовлені агресивною політикою Росії. Те, як українська економіка переживе цей період, багато в чому визначатиме перспективи і траєкторію її подальшого розвитку.

Водночас аналіз статистичних даних показує, що нинішні західні санкції щодо Росії вже позначилися на стані її економіки. Перспективи розвитку російської економіки в контексті цьогорічних геополітичних змін оцінюють як російські державні органи, так і російські та іноземні експерти. Зокрема, проект російського Федерального бюджету на 2015 р., оприлюднений у першій половині вересня, заснований на припущенні, що українська криза буде врегульована, а санкції Заходу щодо Росії будуть скасовані. Міністр економічного розвитку РФ О. Улюкаєв повідомив, що урядовий прогноз виходить із припущення про відносно вищі темпи світового економічного росту, насамперед за рахунок відновлення зростання американської економіки і збереження високих темпів економічного зростання у країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Світове економічне зростання, за словами міністра, повинно підтримати ціну основного російського експортного товару – нафти – на рівні 100 дол. за 1 барель протягом наступних трьох років.

Наступного року видатки російського федерального бюджету будуть скорочені лише по окремих його статтях – на 214 млрд р. Заощаджуватиме бюджет на підвищенні зарплат, передбачених травневими 2012 р. указами російського президента, і відмові від індексації військових пенсій. Водночас у федеральному бюджеті відображено, що інвестиційне зростання у 2015 р. забезпечуватиметься, в основному, за рахунок державних інвестицій. При цьому не передбачено запровадження нових податків. У федеральному бюджеті закладено й антикризовий резерв – 190 млрд р., які пропонується витратити у випадку різкого погіршення ситуації. Також для підтримки промислових підприємств і банківського сектору можуть бути надані позики із Фонду національного добробуту.

Тобто повної впевненості у скасуванні санкцій західних держав щодо Росії і збереження ціни нафти на рівні 100 дол. за 1 барель протягом наступних трьох років у російського уряду немає. Адже останнім часом біржова ціна еталонної марки нафти Brent коливається в межах 88–95 дол. США/барель. Коливання ж цін російської нафтової суміші Urals перебувають у ще нижчому діапазоні.

Федеральний бюджет складено на підставі прогнозу Міністерства економічного розвитку РФ, згідно з яким зростання російського ВВП у 2014 р. становитиме 0,5 %, а у 2015 р. – прискориться до 1 %. У 2016 р. базовий сценарій прогнозу Міністерства економічного розвитку РФ припускає приріст російського ВВП на 2,3 %.

Зі свого боку, Світовий банк нещодавно представив три варіанти прогнозу розвитку російської економіки. Песимістичний варіант прогнозу припускає наростання геополітичного напруження, у результаті чого в Росії настане тривала рецесія. Порівняно з 2014 р., коли економічне зростання, як очікують економісти банку, становитиме 0,5 % (що збігається з офіційним прогнозом уряду РФ), російська економіка скоротиться на 0,9 % у 2015 р. й на 0,4 % – у 2016 р. Раніше Світовий банк заявляв, що зростання ВВП Росії цього року може становити 1,1 % у разі зниження геополітичної напруженості.

Базовий сценарій розвитку подій у прогнозі Світового банку передбачає відсутність подальшої ескалації геополітичної напруженості й додаткових санкцій західних держав щодо Росії. Базовий сценарій прогнозу припускає, що ВВП Росії наступного року все-таки буде зростати, але це зростання буде мінімальним – 0,3 % у 2015 р. і 0,4 % – у 2016 р.

Згідно з оптимістичним варіантом прогнозу Світового банку, зростання російської економіки може прискоритися до 0,9 % у 2015 р. і до 1,3 % – у 2016р., якщо геополітичне напруження зійде нанівець і санкції з боку держав Заходу щодо Росії будуть скасовані до кінця 2014 р.

Проблеми в російській економіці не минуться в 2014 р. Однак аналітики Bank of America і Morgan Stanley вважають, що наступного року Росію, у кращому випадку, очікує нульовий приріст ВВП. Це відбудеться під впливом відкладеного ефекту від західних санкцій. «Ми очікуємо, що макроекономічна ситуація в Росії погіршиться у зв’язку із прискоренням інфляції на тлі запровадження обмежень на імпорт продуктів харчування в країну, падінням споживання й обсягу інвестицій, а також скороченням експорту», – пише головний економіст по Росії й СНД Bank of America Merrill Lynch В. Осаковський. Згідно з його прогнозом, у другій половині 2014 р. – першій половині 2015 р. на російську економіку очікує рецесія, за якою почнеться відновлення, викликане в основному ефектом бази. «Ми вважаємо, що конфлікт із Україною буде врегульовано до другого півріччя 2015 р., коли його ціна для обох сторін сягне певного піка: для України – нестача газу, для Росії – нестача доларів», – вважають експерти Morgan Stanley. На їхню думку, тиснутимуть на зростання російського ВВП наступного року дефіцит капіталу і зростання невизначеності, що негативно впливає на інвестиційну активність і споживання. Morgan Stanley очікує згортання санкцій проти Росії до 2016 р. Це призведе до зростання російського ВВП у 2016 р. на 1,1 %.

Хоча більшість російських економістів, за повідомленням російських ЗМІ, поки вважають, що динаміка ВВП Росії у 2015 р. буде кращою, ніж у 2014 р. Згідно з консенсус-прогнозом аналітиків 31 інвестиційної компанії, підготовленим Focuseconomics, зростання російської економіки становитиме 0,2 % цього року й 1 % наступного.

Утім, наприкінці вересня російські ЗМІ повідомили про розробку стресового сценарію розвитку російської економіки, який увійшов до остаточного варіанта макропрогнозу, складеного Мінекономрозвитку РФ. Цей документ тестує перспективи розвитку російської економіки на випадок погіршення ситуації у світовій економіці, що призведе до більшого зниження цін на нафту, ніж те, що спостерігається нині.

Відповідно до цього сценарію середньорічна ціна на нафту Urals у 2015 р. знижується до 91 дол. США/барель, а у 2016–2017 рр. передбачається її стабілізація на рівні 90 дол. Передбачається, що також впадуть ціни й на інших сировинних ринках (газу, металів, добрив). У результаті експортні доходи російської економіки у 2015–2017 рр. скоротяться на 36–45 млрд дол. на рік порівняно з базовим прогнозом, на підставі якого складається російський Державний бюджет. За таких умов відбудеться послаблення обмінного курсу російської національної валюти до 40 р./дол. США у 2015 р. Менший прибуток експортерів, з одного боку, і подорожчання імпортованих інвестиційних товарів – з іншого, можуть призвести до скорочення інвестицій у російську економіку на 3,5 % у 2015 р. Ослаблення курсу рубля позначиться на споживчих цінах. Тому інфляція у 2015 р. зросте до 7,6 %. Зниження споживчої впевненості населення, у свою чергу, знизить обсяги роздрібного товарообігу на 2,3 %. У цьому випадку ВВП у 2015 р. зменшиться на 0,6 %, а не зросте на 1,2 %, як це передбачається базовим прогнозом. У 2016–2017 рр. очікується відновлення зростання російської економіки на рівні 1,7–2,8 % ВВП.

Свій стресовий сценарій готує і Центральний банк Росії, повідомила на засіданні уряду наприкінці вересня його голова Е. Набіулліна. Подробиць цього сценарію вона не наводила, але приділила багато уваги негативному сценарію розвитку економічної ситуації, який припускає зниження цін на нафту до 87 дол./барель у 2017 р. Згідно з цим сценарієм, російська економіка зростатиме не вище 0,5 % протягом 2015–2017 рр. За повідомленнями російських ЗМІ з посиланням на неназване джерело в Мінекономрозвитку РФ, стресовий сценарій Центрального банку набагато апокаліптичніший, ніж варіант Міністерства економічного розвитку РФ.

Таким чином, негативний вплив західних санкцій проти Росії в поєднанні з несприятливою кон’юнктурою на міжнародних сировинних ринках протягом трьох найближчих років може створити доволі серйозні проблеми для розвитку російської економіки. Вочевидь, саме тому, як зазначалося вище, економісти центру розвитку Вищої школи економіки (Росія), проаналізувавши дані російської державної статистики, дійшли висновку, що державне замовлення – нині чи не єдина рушійна сила російської економіки. Однак, чи довго воно зможе виконувати такі функції, поки невідомо.

У зв’язку зі складнощами, що очікують на економіку Росії, російський уряд змінює і свої плани щодо економічної підтримки окупованого Криму. Так, на цільову програму розвитку Криму у 2015 р. виділять близько 100 млрд р., а не 373 млрд р., як було передбачено раніше проектом російського Федерального бюджету. У прес-службі Міністерства фінансів Росії пояснили, що тепер гроші на цільову програму розвитку Криму виділятимуть по роках таким чином: у 2016 р. – 134,6 млрд р.,  у 2017 р. ­– 138,4 млрд р. Утім, як зазначають російські посадовці, сукупні видатки на Крим у 2015 р. будуть вищі за 100 млрд р. – ще 38,1 млрд р. передбачено витратити на потреби цього регіону у формі дотацій на забезпечення збалансованості регіонального бюджету, 30 млрд р. – дотацій на материнський капітал, 23,7 млрд – дотацій на вирівнювання бюджетної забезпеченості. Усього півострів одержить
225,3 млрд р. Утім усе одно у 2015 р. Крим отримає коштів менше від обіцяних раніше. Крім того, мабуть, послабне надійність додаткового фінансування через зміну каналів надходження коштів. Наведене вище говорить про те, що російський уряд очікує на певні складнощі з виконанням державного бюджету в майбутньому – тому не тільки скорочує фактичні обсяги раніше анонсованого фінансування економіки Криму, а при цьому й змінює канали такого фінансування з більш гарантованих (як то кажуть, більш «захищених») на менш надійні, тобто такі, що менш жорстко у правовому плані визначають фінансові зобов’язання російського уряду щодо фінансової підтримки економіки Криму.

Утім, за повідомленням деяких українських ЗМІ, останнім часом продукти на окупованому півострові Крим знову подорожчали, бо Україна змінила митні правила. Товари, які ввозять на окуповану територію, потребують декларування. Нестача продуктів і побутових товарів миттєво далися взнаки. Кримчани не встигають звикати до нових цінників. З тих пір, як почали діяти нові митні правила, поставки товарів з України значно скоротилося, а ціни – знову стрибнули. Подорожчало м’ясо, овочі, картопля, цукор. Найбільший стрибок цін в управлінні статистики Криму зафіксували на фрукти. Вони подорожчали в півтора раза. Водночас скаржаться продавці, що люди стали купувати значно менше. Найбільш нестабільна ситуація на ринку молочних продуктів, оскільки Крим на 90 % залежав від поставок цих продуктів саме з України. Схеми поставки товарів з України зруйновані, а з Росії – так і не налагоджені. Адже єдиний шлях звідти на півострів – Керченська поромна переправа – уже нині через шторми працює з перебоями. Тому взимку жителям анексованого Криму, вважають оглядачі деяких українських ЗМІ, потрібно готуватися до дефіциту продовольчих товарів і зростання цін на них.

Цілком природно, що за таких обставин Росія прагне збудувати міст до Криму через Керченську протоку. Планує зробити це, за словами міністра транспорту Росії М. Соколова, до 16 грудня 2018 р. За його словами, «уже розроблено проектну документацію, що пройшла державну експертизу, з будівництва двоколійної залізниці, приблизно 42 км, і автомобільної дороги, теж ділянку близько 40 км, які будуть підходити безпосередньо до самого Керченського переходу через протоку». Поки говорити щодо реалістичності втілення цих планів у життя зарано не так через технічні, як через фінансові аспекти цього будівництва, саме в контексті фінансових проблем, що, як зазначалося вище, очікують російську економіку в найближчі роки.

Крім того, Україна офіційно, із дотриманням усіх юридично визначених раніше процедур, розірвала угоди з Російською Федерацією про спільні дії з облаштування транспортного переходу через Керченську протоку. Це дає можливість Україні оскаржувати таке будівництво згідно з нормами міжнародного права і вимагати від російської сторони компенсації відповідних збитків. До речі, вимога компенсації збитків, завданих Україні Росією через окупацію Криму (разом із Севастополем), – ще один з важливих напрямів українсько-російського протистояння. Утім, поки цей напрям не перейшов у площину конкретних правових дій, оцінювати його наслідки у грошовому еквіваленті не варто.

Таким чином, протистояння з Україною через окупацію Криму призводить з боку Росії до доволі вагомих додаткових фінансових витрат і при цьому створює певні складнощі у функціонуванні російської економіки саме на регіональному рівні. Що ж стосується наслідків протистояння з Україною для російської економіки в цілому, то вони більше проявлятимуться не безпосередньо через економічні зв’язки двох держав, а опосередковано – через негативний вплив на російську економіку західних санкцій. До того ж цей вплив матиме доволі інерційний характер, так би мовити, він буде розтягнутий у часі. Але від того його руйнівна сила для досягнення Росією її геополітичних і геоекономічних цілей не зменшиться.

4. Соціальні аспекти українсько-російського економічного протистояння

 

Нинішнє українсько-російське протистояння впливає на соціальні процеси в обох державах. Однак і соціальні процеси, у свою чергу, справляють зворотний вплив на економічний розвиток України й Росії.

Як показують, наприклад, дані дослідження споживчих настроїв в Україні, яке щомісяця здійснює маркетингова компанія GfK Ukraine, у серпні 2014 р. споживчі настрої українців зазнали істотного погіршення на фоні загострення військових дій на Донбасі, руйнації промислової інфраструктури регіону й девальвації гривні. У серпні 2014 р. індекс споживчих настроїв (ІСН) становив 54,7, що на 10,4 пункту гірше, ніж у липні. Оцінка поточного становища втратила 6,4 пункту й дорівнює 51,6. Загалом у серпні 2014 р. було зафіксовано такі ключові тенденції:

• У серпні індекс споживчих настроїв зазнав падіння на 10 пунктів на фоні загострення військових дій на Донбасі, руйнації промислової інфраструктури регіону й девальвації гривні.

• Найбільше – на 18 пунктів – знизився індекс очікуваного розвитку економіки країни впродовж найближчого року, проте й індекс економічних очікувань на п’ять років впав на 11 пунктів. Статистично значуще впали всі підіндекси індексу споживчих настроїв.

• Одночасно на 22 пункти зріс індекс девальваційних очікувань, а індекси очікуваної динаміки безробіття й інфляційних очікувань змінилися меншою мірою: перший трохи знизився, а другий зріс на три пункти.

• Найменшою мірою споживчі настрої погіршилися у громадян з низькими доходами і старшого віку, тоді як у молодших і більш заможних громадян, а також у великих містах негативна динаміка була виражена більш істотно. Такі структурні тенденції зазвичай характерні для зростання споживчого песимізму в періоди девальвації гривні.

• Найсильніше індекс споживчих настроїв зменшився на Заході, Півдні і в Центрі України.

«Індекс споживчих настроїв у серпні ще наблизився до рекордно низького рівня перших місяців 2009 р., проте далі залишається істотно вищим. Останніми місяцями споживчий оптимізм перебуває під рівним впливом ситуації на Сході України і стабільності на валютному ринку. Далі ці два чинники зберігатимуть свій вплив на споживчі настрої, і до них додадуться очікування щодо стабільності енерго- й теплопостачання взимку», – коментують аналітики GfK Ukraine. 

Загалом, як показують дослідження фахівців GfK Ukraine, хоча реальні доходи значних верств населення України поки не зазнали вагомих втрат, утім великого бажання робити покупки в українців нині теж не спостерігається. Таким чином, вагома частина вилучених з банківських депозитів населення коштів не йде в товарно-грошовий обіг в українській економіці, а залишається «мертвим вантажем» домашніх заощаджень. Водночас – як форма певної психологічної компенсації на тлі політичної нестабільності в Україні, воєнних дій і хаосу на Донбасі – у людей яскравіше проявляється бажання переключитися на прості й недорогі радощі життя. На тлі потреби в безпеці та сподівання на стабілізацію ситуації підвищився ступінь патріотизму населення України, говорять дослідження GfK Ukraine.

З наведеного можна зробити деякі економіко-політичні висновки. Так, зменшення схильності населення України до споживання товарів і послуг (у вартісному обчисленні) обмежує роль традиційного внутрішнього споживчого попиту  як чинника зростання вітчизняної економіки. Водночас зростання благодійного фінансування потреб національної оборони з боку населення об’єктивно є чинником стимулювання розвитку української економіки, щоправда, з відмінною від традиційної структурою попиту на товари й послуги. Хоча, звичайно, благодійне фінансування населенням потреб національної оборони за обсягами у грошовому еквіваленті не може компенсувати ті втрати, які завдає українській економіці нинішнє скорочення внутрішнього споживчого попиту. Водночас можна припустити, що результати майбутніх парламентських виборів в Україні самі по собі навряд чи протягом одного-двох років істотно змінять тенденції розвитку вітчизняної економіки, що сформувалися на цей момент.

Що ж стосується росіян, то, як зазначають російські соціологи, вони скаржаться на стрибок цін на продукти харчування. Причини для невдоволення дійсно є, оскільки продовольча інфляція випереджає середній темп зростання цін на інші товари. Ціни на продовольство в цілому до кінця серпня з початку року зросли в Росії майже на 7 %. При цьому російські економісти зазначають, що за останній рік вершкове масло в цій країні подорожчало на 21,8 %, молоко та інша молочна продукція – на 18,3 %, яйця – на 15,0 %, цукор-пісок – на 14,6 %, м’ясо птиці – на 13,8 %, риба й морепродукти – на 13,4 %. Причому запровадження Росією «антисанкцій» із забороною імпорту продовольства із країн ЄС, як вважають деякі російські експерти, цінову інфляцію в Росії лише посилить. У цьому ж напрямі діятимуть й обмеження на імпорт в Росію продовольчих товарів з України. Як показують дослідження російських фахівців, половина торговельних компаній планує й далі підвищувати ціни на продовольство. Через продовольче ембарго, зазначають експерти, у Росії можуть закритися або піти в тінь невеликі торговельні об’єкти, показують опитування директорів підприємств роздрібної торгівлі.

Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦВГД) вирішив з’ясувати в росіян, кого вони насамперед звинувачують у зростанні цін на продукти харчування. Зокрема, на думку росіян, продуктові ціни в магазинах зростають насамперед через санкції – це найпопулярніша відповідь. Так відповіли 21 % респондентів з тих, які регулярно відвідують магазини. Видалося б, не так багато, і можна зробити висновок, що росіяни здебільшого спокійно сприймають перегони цін і не вірять економістам, що розповідають про шкоду санкцій і антисанкцій, зазначають російські соціологи. Однак учасники опитування перелічили різні версії того, що відбувається, і серед них було багато відповідей, що укладаються в цю ж саму значеннєву лінію, що й санкції: українські події (таку відповідь дали 10 % опитаних), політична ситуація у світі (3 %), падіння рубля (2 %), неправильна політика влади (2 %) тощо. Якщо все це скласти, тоді вийде, що побічно на наслідки санкцій указує близько 40 % опитаних.

Крім того, як показують дані опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки, 40 % (–10% проти липня) опитаних респондентів вважає, що Росія повинна створити біженцям умови для життя в РФ. Сорок п’ять відсотків (+6 %) хочуть, щоб біженці повернулися назад в Україну, як тільки там складуться для цього сприятливі умови. Сім відсотків (+3 %) вважають, що слід узагалі перестати приймати біженців з України. Водночас 53 % опитаних підтримує спрощене отримання громадянства для українських біженців, 36 % – не підтримують. Двадцять дев’ять відсотків респондентів вважають, що в РФ багато біженців з України, 38 % вважають їхню кількість незначною, а 18 % узагалі не помітили присутності біженців. З даних цього опитування можна зробити висновок, що хоча ставлення росіян до біженців з України й дещо погіршилося, утім біженці поки не розглядаються переважною більшістю росіян як конкуренти на ринку праці або ж у сфері отримання від держави якихось соціальних благ.

Водночас доволі вагомий вплив на соціально-економічний розвиток РФ у найближчій перспективі може справити зміна ставлення росіян до опосередкованої та безпосередньої участі Росії у воєнних діях на Донбасі. Так, згідно з дослідженнями «Левада-центру», «понад половина опитаних громадян РФ схвалює участь російських добровольців у конфлікті на Сході України, однак частка тих, хто оцінює її “цілком позитивно”, за останні два місяці впала майже вдвічі. При цьому точку зору, що військовослужбовці стали заручниками агресивної політики Росії, підтримують 40 % респондентів. Багато росіян починають побоюватися західних санкцій і можливої війни із західними державами. Одним із факторів, що впливають на ставлення росіян до того, що відбувається, є їхня слабка поінформованість, спотворене уявлення про війну на Сході України і про реальну участь у ній Росії. Промовиста цифра: тільки 46 % опитаних заявили, що чули про загибель псковських десантників (50 % не чули). П’ятдесят чотири відсотки росіян вважають їх добровольцями, які самостійно поїхали воювати на український Схід. Кожний п’ятий вважає, що їх відрядило на війну командування частини. Схвалюють участь російських добровольців у війні 57 % росіян. Сорок відсотків опитаних вважають, що загибель російських солдатів не можна нічим виправдати. І кожний третій респондент переконаний, що Росія повинна надавати допомогу Донбасу, жертвуючи життям своїх солдатів.

Утім, директор “Левада-центру” Л. Гудков звернув увагу на одну важливу цифру: у березні за вторгнення в Україну виступало 74 % респондентів, наприкінці серпня – тільки 43 %. Загальний тренд – зростання тривоги, побоювання, що ситуація переросте у хронічну війну. Двадцять шість відсотків росіян уже називають те, що відбувається, війною» (Дзеркало тижня. – 2014. – № 35. – С. 3).

Хоча, згідно з дослідженнями, проведеними за методом так званих фокус-груп російським блогером О. Рощиним, нинішнім літом у різних регіонах Росії дуже великий відсоток росіян ставляться до подій в Україні, включаючи різні форми участі Росії у війні на Донбасі, як до своєрідної «ігрової реальності». Тому й очікувати від них активної позиції з цього питання не варто. Щоправда, це дослідження проводилося в основному до прямого вторгнення російських військ в Україну наприкінці серпня.

Однак, як наголошує відомий російський економіст В. Іноземцев, у Росії близько 60 % працюючих отримує заробітну плату від держави й державних компаній. Основні ж доходи російської економіки й державного бюджету формуються від продажу енергоносіїв, особливо нафти, та інших сировинних товарів. Тому у 2009 р., при скороченні ВВП Росії на 8 %,  зарплати зросли на 6 %. За умови збереження світових цін на нафту на рівні, що існував наприкінці серпня – на початку вересня цього року, вважає В. Іноземцев, російська влада зможе протягом двох-трьох найближчих років, а можливо й довше, підвищувати заробітну плату, запобігаючи зростанню соціального невдоволення в країні (Новое время страны. – 2014. – № 18. – С. 49). Тобто, якщо слідувати такій логіці, радше значне падіння світових цін на нафту та інші сировинні товари, ніж загибель росіян у військовому протистоянні на Донбасі стане каталізатором соціального невдоволення в Росії.

Якщо ж ускладнення внутрішньоросійської соціально-економічної ситуації під впливом інформаційних чинників у росіян усе-таки надалі більше асоціюватиметься з участю російської сторони в подіях на Донбасі та протистоянням з Україною, то це згодом може створити доволі серйозні проблеми для діючої російської влади. Звичайно, не слід ігнорувати можливості російської влади як у сфері пропаганди, так і у сфері репресивних заходів щодо журналістів і ЗМІ взагалі. Утім і перебільшувати ці можливості в інформаційну епоху було б помилково, оскільки за будь-яких умов російська влада не зможе повністю контролювати всі інформаційні потоки в російському суспільстві. Тому згодом функціонування системи соціальних комунікацій у російському суспільстві може посилити протестні настрої серед росіян. Щоправда, очікувати на помітні зміни в соціальних настроях росіян можна, мабуть, не раніше наступного року. Якщо, звичайно, не станеться різкого загострення російсько-українських відносин. Однак, у будь-якому випадку, як доводить новітня історія, російська влада уважно ставиться до змін у суспільних настроях росіян і повинна буде враховувати їх у процесі розвитку російсько-українських економічних відносин.

Не слід забувати і про певне невдоволення з боку російської еліти із приводу погіршення міжнародних економічних і політичних позицій Росії через її військово-політичне протистояння з Україною й запроваджені Заходом санкції проти Росії. Зокрема, зазвичай поміркований російський екс-міністр фінансів О. Кудрін в інтерв’ю агентству Reuters відзначив хитання в російських елітах. За його словами, навіть групи, що підтримують президента Росії, «здивовані надзвичайно» через неясність подальшої моделі політичного й економічного розвитку Росії. Ділові еліти «не розуміють, що відбуватиметься з погляду розвитку нашого суспільства й російської економіки в найближчі роки і яка модель в економіці й політичній системі встановиться», наголосив О. Кудрін.

Криза ж «у верхах» для нинішнього російського режиму є не менш загрозливою, ніж криза «у низах». Тому не виключено, що ускладнення внутрішньоросійської соціально-економічної ситуації стимулюватиме російське керівництво до послаблення протистояння з Україною, у тому числі через дієву участь Росії у розв’язанні кризи на Донбасі.

Висновки

 

Проведений аналіз показав, що на сучасному етапі українсько-російські економічні відносини набули більш конфліктного характеру, ознак протистояння за умов російської військової агресії Росії проти України. За нинішніх обставин значно посилився вплив на функціонування економічних відносин двох країн і на українську економіку зокрема, неекономічних чинників – воєнних, інформаційно-психологічних, соціальних й адміністративних. Також помітно зріс безпосередній і опосередкований вплив інших держав, насамперед західних, і міжнародних організацій на розвиток двосторонніх українсько-російських економічних відносин.

Нинішнє українсько-російське економічне протистояння позначається як на структурі й динаміці двосторонньої торгівлі, так і на розвитку різних галузей і секторів економік обох країн. Хоча, звичайно, відносний вплив цього протистояння на економіку України й Росії різний через різницю їхніх масштабів. Зокрема, цього року спостерігалося як скорочення експорту українських товарів до Росії, так і скорочення імпорту російських товарів в Україну. При цьому у  квітні – липні 2014 р. щомісячні коливання вартості експорту українських товарів до Росії становили близько 5–6 %. Що ж стосується динаміки імпорту російських товарів в Україну, то оскільки в його структурі надзвичайно висока частка належала енергоносіям, то щомісячні коливання вартості імпорту товарів з Росії були більшими, ніж коливання експорту українських товарів. Відповідно, перебували в межах 21–34 %. Причому з травня цього року намітилася доволі усталена тенденція скорочення обсягу імпорту російських товарів в Україну. З припиненням імпорту російського газу в Україну так само почало щомісячно стрімко скорочуватися й від’ємне сальдо в торгівлі товарами України з Росією.

Секторальні аспекти нинішнього економічного протистояння України й Росії матимуть негативні наслідки для обох держав. В Україні негативні наслідки зазначеного протистояння вже прямо й опосередковано проявляють свій вплив, насамперед через військові дії на Донбасі. І цей вплив зберігатиметься принаймні протягом короткотермінового періоду. Найбільше – саме через безпосередній вплив економічних важелів – постраждають вітчизняна газова промисловість, деякі галузі машинобудування й харчової промисловості. Через українсько-російське військове протистояння на Донбасі найбільших втрат зазнають ті галузі вітчизняної економіки, багато об’єктів яких розміщені саме в цьому регіоні, – вугільна промисловість, електроенергетика, чорна металургія та сільське господарство. Втрати зазначених галузей української економіки матимуть яскраво виражений регіональний характер.

У цілому українська економіка, згідно з різними прогнозами державних і недержавних інституцій, скоротиться у 2014 р. на 6–8 %. За підсумками ж 2015 р. прогнозується динаміка українського ВВП від 1-відсоткового падіння до 2-відсоткового зростання. У другій половині 2015–2017 рр. експерти прогнозують зростання української економіки. Найтяжчим для вітчизняної економіки буде період жовтень 2014 – травень 2015 р., у тому числі й через газову суперечку з Росією. Те, як українська економіка переживе цей період, багато в чому визначатиме перспективи і траєкторію її подальшого розвитку.

Для ряду секторів російської економіки нинішнє протистояння з Україною теж матиме негативні наслідки. Причому безпосередній вплив цього протистояння, мабуть, найбільше позначиться на стані російського військово-промислового комплексу. Що ж стосується інших секторів російської економіки, то внаслідок її масштабів нинішнє українсько-російське протистояння справлятиме на них переважно опосередкований вплив – через санкції західних держав щодо Росії за її військову агресію проти України.

Загалом негативний вплив західних санкцій проти Росії в поєднанні з несприятливою кон’юнктурою на міжнародних сировинних ринках протягом трьох найближчих років (насамперед ідеться про значне падіння цін на нафту) може створити доволі серйозні проблеми для розвитку російської економіки.

Міністерство економічного розвитку РФ припускає ймовірність сценарію, коли середньорічна ціна на нафту Urals в 2015р. знижується до 91 дол. США/барель, а у 2016–2017 рр. передбачається її стабілізація на рівні 90 дол. У цьому випадку ВВП у 2015 р. зменшиться на 0,6 %, а не зросте на 1,2 %, як передбачається базовим прогнозом. У 2016–2017 рр. очікується відновлення зростання російської економіки на рівні 1,7–2,8 % ВВП. Свій стресовий сценарій готує і Центральний банк Росії. Подробиці цього сценарію поки у ЗМІ не наводяться, але приділяється багато уваги негативному сценарію розвитку економічної ситуації, що припускає зниження цін на нафту до 87 дол./барель у 2017 р. Згідно з цим сценарієм, російська економіка зростатиме не вище 0,5 % протягом 2015–2017 рр.

При цьому на регіональному рівні, зокрема у Криму, соціально-економічні наслідки протистояння України й Росії можуть бути відчутнішими, ніж для всієї російської економіки. На економічне протистояння України й Росії можуть вплинути також соціальні процеси в обох державах. Утім, цей вплив, мабуть, проявиться не раніше наступного року (Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел:Державна служба статистики (http://www.ukrstat.gov.ua); Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Дзеркало тижня. – 2014. – № 34 37; Економічна правда (http://www.epravda.com.ua). – 2014. – 2, 9, 11–17, 20, 23.09;  1–6, 13. 10; Європейська правда (http://www.eurointegration.com.ua). – 2014. –15, 18.09; Левый берег (http://Lb.ua). – 2014. – 2–5, 9–11, 15, 18, 19, 25.9; 1.10; Міжнародний центр перспективних досліджень (http://icps.com.ua);Наша газета (http://nashagazeta.net). – 2014. – 8.09;  Независимая газета (http://www.ng.ru). – 2014. – 2, 5, 8–11, 16, 17, 25.09;  Новое время страны. – 2014. – № 18; РБК daily (http://rbcdaily.ru). – 2014. – 3–5, 10, 15, 19, 26, 29, 30.09; 3.10; Утро-Украина (http://www.utro.ua). – 2014. – 3.09; Утро ru (http://www.utro.ru). – 2014. – 1, 10.09; 25.08; Факты (http://fakty.ictv.ua). – 2014. – 8, 10, 14.09; Цензор.НЕТ (http://censor.net.ua). – 2014. – 4.09; GfKUkraine (http://www.gfk.com). – 2014. – 8.09; Noteru (http://noteru.com). – 2014. – 1.09; Zik (http://zik.ua). – 2014. – 5, 10, 13, 22, 23.09; 112 UA (http://112.ua). – 2014. – 27.09).