Профільна шкільна освіта в УкраїніС. Закірова, канд. іст. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Профільна шкільна освіта в Україні: «правильна реформа»чи «цілковита зрада»?

 

Будь-яке суспільство має декілька констант, на які спирається як на необхідні складові свого розвитку. Однією з них, безперечно, можна вважати систему освіти, оскільки саме ця система закладає основи-основ – на неї покладено формування громадянина та виховання всебічно розвиненої, освіченої людини, підготовленої до викликів сучасного життя. Разом з освітянами функцію виховання молодого покоління виконують й інші державні та громадські інституції. Натомість професійним обов’язком це є виключно для працівників системи освіти. Тож не дивно, що створення міцної, фахової і такої, що відповідає всім вимогам сьогодення, системи освіти є актуальним і важливим завданням держави.

Україна намагається виконувати це завдання дуже своєрідним чином. За майже 26 років існування незалежної Української держави кожний без винятку міністр освіти починав свою діяльність із проголошення завдання реформування ввіреної йому галузі. Причому реформаторство інколи виглядало як реформи заради самих реформ, а не задля кращої організації системи освіти. Тут дуже влучними виглядають думки медіааналітика К. Гічан, яка ще у 2015 р. писала: «Історія української освіти нагадує приказку “поні бігає по колу”. Реформи в освіті крутяться навколо одних і тих самих сенсів: модернізації, європеїзації, комп’ютеризації, адаптації тощо. Це нагадує серіал, у якому події розвиваються дуже повільно, і інтерес публіки підігрівається не діями, а бурхливими реакціями, багатослівними обговореннями і очікуванням того, що ось-ось, нарешті, щось станеться». На жаль, за майже два роки, що пройшли з часу висловлення зазначеної оцінки, практично нічого не змінилося.

Доволі цікавим аспектом реформ у сфері освіти є те, що міністри, попри гучну критику і навіть прямі звинувачення своїх попередників у відвертому нехтуванні справжніми проблемами галузі, продовжують впроваджувати заплановані та розпочаті ними «реформи». І все було б, начебто, і правильно, оскільки наступність у діяльності міністрів різних урядів – це ознаки наявності у держави перспективного плану розвитку певної галузі та професійності вищого державного керівництва, яке розуміє свою відповідальність перед народом. Але на практиці виходить, що справа не у наступності перспективної лінії розвитку. Складається враження, що чиновники просто готуються перекласти відповідальність і за сучасні зміни-реформи у разі їх проведення і отримання незадовільних результатів на попередників.

Найбільш яскравим прикладом таких неодноразових «новацій» у сфері освіти може служити запровадження тестів. Уперше загальне тестування замість вступних іспитів ввели ще в 1993 р. за часів другого міністра освіти незалежної України П. Таланчука.

Натомість уже в 1995 р. тести було скасовано М. Згуровським (третій міністр) з причини «занадто форсованого запровадження і занадто скопійованої ідеї» тестування.

При В. Кремені (п’ятий міністр) відбулося поступове повернення тестів: у 2003 р. перші чотири вищі навчальні заклади почали зараховувати результати тестування при вступі; у 2004 р. – таких вишів було вже понад 30.

За часи роботи С. Ніколаєнка (шостий міністр) у 2005 р. утворено Український центр оцінювання якості освіти, а результати першого ЗНО у 2006 р. з української мови, математики та історії України за власним бажанням абітурієнт міг використати під час вступу до вищого навчального закладу.

З 2008 р. під час керівництва освітою І. Вакарчука (сьомий міністр) проходження зовнішнього незалежного оцінювання стало обов’язковою умовою для вступу до вищого навчального закладу.

Тобто п’ять з десяти міністрів освіти незалежної України ініціативу запровадження системи тестування у тій чи іншій мірі відносили до своїх «новацій».

Не менш активною і такою ж показовою є діяльність очільників міністерства освіти і в бажанні запровадити профільну школу. Зокрема, першим про профільну освіту у старших класах школи заговорив четвертий міністр освіти – В. Зайчук. У 1999 р. було прийнято закон про загальну середню освіту, за яким з 2001 р. вводиться 12-річне навчання в школі. За цим законом 10–12 класи визнаються саме профільною школою.

У 2003 р. при В. Кремені на виконання Закону України «Про загальну середню освіту» і Постанови Кабінету Міністрів України від 2000 р. «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання» міністерством була розроблена Концепція профільного навчання в старшій загальноосвітній школі. У документі, зокрема, вперше зазначалося, що «профіль навчання – це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене і професійно зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів…Навчальний профіль визначається як добором предметів, так і їх змістом… Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові, профільні та курси за вибором. Зміст профільних предметів реалізується за рахунок варіативної та інваріантної складових змісту загальної середньої освіти…».

У 2009 р. міністр освіти І. Вакарчук затвердив нову редакцію Концепції профільного навчання. Як проголошувалося в документі, профільна старша школа «створюватиме сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності. Профільна школа найповніше реалізує принцип особистісно орієнтованого навчання, що значно розширює можливості учня у виборі власної освітньої траєкторії».

У 2013 р., як зазначено вже в наказі міністра Д. Табачника (восьмий міністр освіти), з гучною метою модернізації змісту загальної середньої освіти було знову затверджено Концепцію профільного навчання у старшій школі. У «новій» Концепції зазначено: «У документах закладено нові підходи до організації освіти в старшій школі. Вона реалізує принцип особистісно орієнтованого навчання, а й дає змогу створити найоптимальніші умови для їхнього професійного самовизначення та подальшої самореалізації».

Не стала відставати від своїх попередників і десятий міністр освіти незалежної України – Л. Гриневич. За її міністерську каденцію знову проголошено важливість і необхідність запровадження профільної школи. Черговий крок на цьому шляху було зроблено 16 січня 2017 р., коли Міністерство освіти і науки України запропонувало для громадського обговорення проект типового навчального плану для 10–11 класів.

«Нові» пропозиції Міністерством освіти і науки України анонсуються як перший крок до змін у межах масштабнішої реформи «Нова українська школа» і створення профільної старшої школи. Тобто всі попередні кроки у цьому напрямі вже не враховуються? Чи ці кроки були не в тому напрямі? Або їх узагалі не було зроблено?

Цікаво, що і назви чергових документів, і завдання концепцій, і головне – мета і принципи створення профільної школи практично ідентичні всім попереднім варіантам концепцій створення профільного навчання в старших класах середньої школи. Знайомство з текстами зазначених документів дуже нагадує відому гру «Знайди 10 відмінностей».

Громадськість України вкрай неоднозначно зустріла запропоновані зміни. Думки представників експертних організацій, вчителів, науковців, батьків школярів і самих старшокласників кардинально розділилися. Кожна сторона намагається представити власні аргументи і довести правильність саме своєї точки зору.

Проаналізуємо представлений МОН документ для того, щоб зрозуміти, які наслідки для української школи будуть мати, на думку учасників громадського обговорення, запропоновані новації.

Щодо термінів реформування старшої школи МОН зазначає, що представлений документ – це лише проект, який пропонується на розгляд громадськості. І тут починаються перші незрозумілості. Наведемо три цитати із сусідніх абзаців документа, які складно співвіднести між собою (виділення у тексті документа збережено).

«Проект типового навчального плану для 10–11 класів …має набрати чинності в 2018–2019 навчальному році».

«…графік запровадження цієї реформи передбачає, що фундаментальні зміни в старшій школі почнуть діяти лише з 2027 р.».

«Враховуючи, що 2018 р. передбачається плановий друк підручників для 10-х класів, а 2019-го – для 11-х, для старшої школи можна вже зараз запровадити ґрунтовніші зміни».

Отже, МОН передбачає, що ґрунтовні зміни для старшої школи можна запровадити вже зараз, не дочекавшись забезпечення шкіл новими підручниками, які будуть відповідати хоча б новому типовому навчальному планові, не говорячи вже про необхідну обов’язкову додаткову перекваліфікацію частини вчителів у зв’язку зі змістовними змінами у викладанні дисциплін? А ситуацію, що підсумком громадського обговорення може стати відтермінування введення нового типового навчального плану для 10–11 класів, як це пропонують зробити поважні учасники громадського обговорення (наприклад, НАН України чи методичні об’єднання вчителів), міністерство взагалі не передбачало? Тобто МОН оголосило громадське обговорення простою формальною процедурою. Тоді стає зрозумілим занадто короткий термін такого обговорення: 17 січня – 31 січня 2017 р., оскільки планом встановлено, що лютий – квітень 2017 р. – це вже написання навчальних програм для 10–11 класів.

Натомість є й інше пояснення встановлених термінів, яке наводить оглядач відділу освіти і науки газети «Дзеркало тижня» О. Онищенко. Вона зазначає, що створення саме зараз нових навчальних планів для 10-х і 11-х класів – це не вигадка чи забаганка Міносвіти, а плановий крок, про який ще в постанові Кабміну № 1392 від 23.11.2011 р. вказано час «Ч» – 1 вересня 2018 р. Річ у тому, що у 2018–2019 навчальному році до 10 класу перейдуть діти, які закінчили початкову школу, коли вирішено було відмовитися від 12-річки. Вони почали навчатися в 5 класі за новим держстандартом, розрахованим на одинадцятирічку. Тоді було створено нові навчальні плани, програми та підручники для 5–9 класів. Оскільки ці діти мають довчитися за стандартами 11-річної школи, навчальні плани, програми та підручники для них необхідно підготувати до вересня 2018 р. Саме цю роботу й розпочало МОН сьогодні. Таке пояснення, як би його запропонувало міністерство, виглядає значно логічнішим і більш зрозумілим суспільству, тож, можливо, і критики МОН у зв’язку з датами було б значно менше.

Пропонований Міністерством освіти для громадського обговорення варіант змін містить чотири основних нововведення.

«НОВАЦІЯ № 1 – скорочення кількості обов’язкових предметів (інваріантної складової) – з 22 до 9. Це дає можливість школі визначити свій профіль і поглиблено викладати обрані предмети».

Сьогодні на вивчення 22 обов’язкових предметів старшокласник витрачає близько 30 год на тиждень при максимально допустимому навантаженні у 33 год на тиждень. Відповідно до запропонованих нових навчальних планів на обов’язкові дисципліни у 10-му класі відведено 20,5 год, а в 11-му – 18,5 год на тиждень.

«Багатопредметність демотивує учнів, і одного уроку на тиждень недостатньо для розвитку, набуття школярами відповідних знань чи компетентностей», – цитує чиновників з МОН журналістка «Урядового кур’єру» І. Ковалів.

Радо і позитивно зустріли пропозиції міністерства батьки учнів-старшокласників і самі школярі. «Ми вчимо забагато предметів, тож просто фізично бракує часу, щоб усі їх досконало охопити, у нас немає профільних класів», – зазначає учень 11 класу однієї зі столичних шкіл з поглибленим вивченням англійської мови О. Любименко.

А мама львівської старшокласниці І. Артим’як підкреслює: «Такі нововведення мені дуже імпонують, головне, аби добрі наміри довели до логічного завершення. Зміни у старшій школі потрібні однозначно». Вона додає: «У мене склалося таке враження, що школа вчить багато, навіть, я б сказала, занадто багато. Усе знати неможливо, адже програма дуже велика».

Цілком необхідними розцінили нововведення керівники шкіл та вчителі. Однак проводити таке скорочення необхідно, на думку освітян, з певними застереженнями. Директор Смілянського природничо-математичного ліцею, що на Черкащині, С. Гнідая зазначає, що сучасні діти перевантажені, тож навчальні програми треба осучаснити, узгодити окремі теми.

Директор Львівської середньої школи № 9 І. Рудницький наголошує, що в старших класах більшість учнів уже визначилися зі своїми уподобаннями, уже мають якесь бачення, куди хочуть вступати, і відповідно, які предмети їм треба вчити ґрунтовніше. Він підкреслює: «Вважаю, що стільки предметів, скільки нині вивчають у старших класах, не потрібно. Мали б бути основні, а інші – факультативні». На думку директора львівської школи, скорочення кількості предметів сприятиме тому, що діти зможуть краще вчити обрані дисципліни. Тож необхідність зменшення навантаження на школярів у 10–11 класах підтримали практично всі учасники громадського обговорення пропозицій МОН.

«НОВАЦІЯ № 2 – старша школа має стати профільною. Пропонується позбутися такого явища як “універсальний профіль”… Проект оновленого типового навчального плану передбачає, що школа повинна обов’язково обрати 2-3 предмети з циклу “профільних”, а також доповнити їх дисциплінами з циклу “вибірково-обов’язкових” предметів (не менше двох)». Запитання, яке виникає одразу ж: чи те, про що почали говорити ще з 1999 р., це новація?

Міністр освіти Л. Гриневич вважає: «У старших класах дитина все одно обирає свій профіль. Вона витрачає час на курси і репетиторів, пропускаючи інші предмети, замість того, щоб у школі вивчати профільні дисципліни на необхідному рівні».

Ідею профільної школи підтримує і директор Смілянського природничо-математичного ліцею в Черкаській області С. Гнідая, яка очолює саме такий навчальний заклад. «До нас по закінченні сьомого класу йдуть навчатися діти з усього міста, яких цікавить математичний чи біологічно-хімічний профіль навчання. Наші випускники стають студентами найкращих технічних і медичних університетів. Тобто, завдяки профільному навчанню вже у школі вони обирають майбутню професію», – розповідає вона.

З такою точкою зору погоджується і батьки школярів. Батько львівського дев’ятикласника Романа вважає, що якщо буде профільна освіта, діти зможуть зосередитися на вивченні тих дисциплін, які їм знадобляться для подальшого навчання. Він розповідає: «Мій син у 8 класі вирішив, що піде вчитися на фізичний факультет, тож уже тепер більше часу приділяє фізиці й математиці. Син добре вчиться, намагається не знижувати рівня, але все-таки вивчити все, що вимагають, дуже важко».

Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького В. Пахаренко наголошує, що пропозиції МОН щодо реформування старшої школи й широка дискусія, яку вони збурили, видаються йому вчасними й важливими. На думку науковця і водночас батька школяра-десятикласника, «упродовж останніх років Україна переживає чергову системну кризу середньої й вищої освіти, надто ж гуманітарної, надто ж літературної».

Ситуацію з профільною школою так пояснює експерт освітнього напряму в аналітичному центрі Cedos І. Когут: «Дев’ять базових загальноосвітніх дисциплін за новим навчальним планом буде вивчатися в усіх школах, але, залежно від того, який профіль школа обере, буде можливість розкрити один із цих узагальнених предметів. Наприклад, на природознавчих профілях не буде узагальненого предмету природознавство». На думку експерта, це не означає, що школа вибиратиме профіль раз і назавжди, скоріше, це буде відбуватися щороку, або ж для кожного класу чи кількох класів. Профіль буде оибиратися з урахуванням того, що може запропонувати школа, виходячи з наявних викладачів, можливостей, бажання дітей, батьків і т. д.

Натомість експерт зазначає, що попри те, що загалом це дуже хороша і вдала ідея, завжди є багато «але». «І головне – чи можливо реалізувати за такий короткий термін, тобто півтора року, до початку 2018–2019 навчального року в нинішніх умовах України такий підхід до навчання в старшій школі?» – ставить риторичне запитання експерт.

Неоднозначної думки і науковці. Зокрема, кандидат географічних наук, доцент кафедри географії Державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка з м. Кропивницький Л. Семенюк наголошує: «З точки зору європейської спрямованості нашої освіти, мабуть, це правильно. У багатьох європейських країнах з високою якістю освіти цей підхід (гуманітаріїв не потрібно грузити непотрібними їм знаннями з фізики, хімії тощо) виправданий. Нам також потрібно, виходячи із завантаженості наших школярів ПОСТУПОВО, а не вже з наступного року бігом переходити на таку модель».

Важливий аргумент для обговорення можливості запровадження такої схеми профільної школи наводить доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри культурології КНУКіМ Т. С. Пархоменко. «Не виключено, що частина учнів із радістю відмовиться від вивчення найбільш складних предметів, якими є фізика і хімія. І МОН буде аргументувати тим, що (формально) це є вибір самого учня або його батьків. Утім, якщо “добровільно” відмовившись від їх вивчення, уже через рік учень змінить свої уподобання, він буде ще раз проходити програму 10 класу?» – запитує науковець.

І. Данова, кандидат історичних наук, генеральний директор ГО «Фонд “Відкрита політика”» вважає, що профілізація старшої школи може призвести до істотних ризиків. На її думку, оскільки через децентралізацію формування опорних шкіл перебуває у віданні місцевої влади, існує ризик того, що у громадах здебільшого залишатимуть старші класи гуманітарного профілю, оскільки це дешевше. «І є попит батьків через брак популяризації науки, престижності інженерних, природничих спеціальностей. А дітям – нецікаві сьогодні ці предмети і незрозумілі. Крім того, для шкіл природничого профілю потрібні додаткові фінансові ресурси, зокрема на облаштування лабораторій. Така освіта має базуватися на дослідно-орієнтовному навчанні, його потрібно забезпечити лабораторіями. Тому в ОТГ, особливо в дотаційних регіонах, така профілізація йтиме шляхом найменшого спротиву – природничий профіль виключатиметься», – наголошує експерт.

Таку загрозу в пропонованих новаціях МОН вбачає і оглядач «Дзеркала тижня» О. Онищенко. Вона поділяє думку про те, що профільна школа – це добра ідея, особливо для великих шкіл, де багато учнів і вчителів. «А що робити маленьким сільським школам, де один невеличкий клас на паралелі і є можливість відкрити лише якийсь один профіль навчання (чи й взагалі жодного)?» – запитує аналітик. На думку О. Онищенко, універсальний профіль, від якого хоче відмовитися МОН, за певних умов був доречним і навіть необхідним. «Наприклад, для сільської школи, якщо їй не під силу організувати профільне навчання. Чи й у міській – якщо в школі, скажімо, не можуть організувати навчання за профілем, який мені потрібен, а я не хочу переходити з цієї школи в іншу, то разом із тими, у кого виникла така ж проблема, ми можемо взяти універсальний профіль. Або якщо наш клас не може знайти консенсус щодо вибору профілю, ми теж можемо взяти універсальний, а потім в індивідуальному порядку додатково (з репетиторами чи на курсах при вишах) готуватися до вступу за обраним профілем».

Солідарна з цими аргументами й експерт освітнього напряму І. Когут. На її думку, через те, що більшість шкіл в Україні дуже маленькі, вони не зможуть забезпечити можливість вибору профілю самою дитиною, а не класом або цілою школою. «Ми говоримо не тільки про сільські школи, але і в школах у селищах міського типу та невеликих містах. У кращому випадку профіль вибирає клас, не кажучи вже про те, що дуже часто школи нав’язують свої ідеї. Скажімо, якщо є сильна кафедра, де багато вчителів якогось предмета, всім їм потрібні ставки і часи, тому школа вибирає цей профіль, щоб усіх їх працевлаштувати», – наголошує І. Когут.

Як зазначає журналіст видання «Ділова столиця» О. Захарова, наголос на профілі старшої школи може нести й інші ризики. Цей крок означає, що старшокласники повинні взяти на себе відповідальність за вибір життєвого шляху. «Доведеться усвідомити, що, вступивши до десятого класу правового ліцею, вже не вийде після закінчення школи передумати і піти вчитися на фізика-ядерника», – наголошує журналіст. До того ж, підкреслює О. Захарова, найчастіше профіль навчання обирає не сама дитина, а її батьки, виходячи з власних міркувань. Відтак нерідкі випадки, коли школярі втрачають інтерес до навчання. У випадку з профільної школою це може вилитися як мінімум у втрату часу і необхідність наймати тих-таки репетиторів, проти чого, начебто, і спрямована профілізація старших класів, підсумовує оглядач.

Критично налаштований щодо методів проведення запропонованих інновацій і народний депутат, перший заступник голови Комітету ВР з питань науки і освіти О. Співаковський. На його думку, математика, фізика, біологія виводяться з інваріантної частини навчальних планів середньої школи під гаслом профілізації шкіл. «Але те, як це робиться зараз, знижує рівень освіти. Це означає, що ми забираємо у дітей шанси. Потрібно розуміти, що якщо ми хочемо вивести країну з глухого кута, нам слід боротися за якість освіти, не знижуючи вимог», – наголошує законодавець.

«НОВАЦІЯ № 3 – можливість для шкіл створювати власні “спецкурси” для поглиблення профільного навчання. Тобто йдеться про викладання вузьких спеціалізованих дисциплін, які є близькими до профілю, що обирає школа».

Як пояснюють у Міністерстві освіти, тематика і зміст спеціальних курсів може розроблятися вчителями з наступним їх погодженням у встановленому порядку. Навчальний заклад може також обирати відповідний спецкурс із уже розроблених і рекомендованих МОН України. Л. Мандзій, директор департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації пояснює, що тепер за новими навчальними планами має «вивільнитися» стільки дисциплін, що школи самі зможуть пропонувати спецкурси для поглибленого профільного навчання. Це й буде варіативна складова навчальної програми. На вивчення профільних предметів і спецкурсів передбачено 11 год в 10-му на тиждень і 13 – в 11-му класі. Ще 3,5 год відводиться на факультативні заняття, які не пов’язані з основним профілем навчання. Наприклад, гуманітарії зможуть додатково вивчати алгебру, а учні технічного ліцею – ще одну іноземну мову.

Загалом можливість створення спеціалізованих курсів для поглибленого вивчення предметів обраного профілю тільки вітається всіма учасниками громадського обговорення, чого не можна сказати про інший бік цього нововведення. Зворотною стороною скорочення годин навантаження обов’язкових предметів за новими планами є запропонована МОН інтеграція навчальних курсів.

«НОВАЦІЯ № 4 – з’являються інтегровані предмети “Література”, “Історія”, “Людина і суспільство”, “Математика”».

Саме цей аспект реформування викликав найбільш гучну реакцію суспільства, у якій лунають украй протилежні оцінки змін від «беззастережно необхідної та правильної реформи» до «цілковитої зради».

Майже всі учасники громадського обговорення виявили свої міркування з цього приводу. Першими висловилися освітяни, думки яких також розділилися, як з приводу необхідності цього кроку, так і з доцільності запровадження таких форсованих темпів змін.

У Міносвіти своє рішення обґрунтовують тим, що у старшій школі дитина має обов’язково отримати цілісну картину світу. На користь своєї позиції міністр Л. Гриневич навела приклади з досвіду фінської школи, яку вважають однією з найкращих систем середньої освіти у Європі. «Фінська школа, коли викладає матеріал, вона викладає його інтегрованими предметами, тобто немає специфічного поділу на багато предметів, як у нас звикли. Якщо ви гуманітарій, поглиблено вивчаєте цілу палітру гуманітарних предметів, то тоді ви можете отримати загальний інтегрований курс фізики, хімії і біології. У нас, на жаль, цього підходу не розуміють, він є цілком новий», – наголосила пані міністр.

Літературознавець Г. Клочек поділяє запропоновану міністерством новацію: «Маємо зрозуміти, що потреба у міжпредметній інтеграції перебуває у прямій залежності від дедалі більшого обсягу інформації, яка буквально лавиною покриває сьогоднішній світ». Саме тому, на думку експерта, для освітньої галузі на рівні середньої школи важливо в кожному освітньо-науковому напрямі (гуманітарно-мовно-літературному, фізико-математичному, природознавчому) знаходити основні опорні моменти, засвоєння допоможе людині орієнтуватися в бурхливих інформаційних потоках.

Ідею МОН підтримує й освітній експерт із Кропивницького В. Громовий: «У світі немає окремо курсу зарубіжної та вітчизняної літератури. Є загальний курс літератури. Завдання цього предмету – будити в дитині відчуття прекрасного, розвивати творчу уяву дитини. Не має значення: це будуть робити твори Т. Шевченка чи М. Твена». І пояснюючи свою позицію, експерт наголошує: «Не може бути, що увесь світ йде не в ногу, а ми йдемо в ногу. Ми не повинні вчити світ і нав’язувати щось своє. Треба переходити на загальноєвропейські підходи, якщо хочемо стати частиною цивілізованого світу».

Усе, начебто, і так, але аргумент про європейськість обраного шляху не завжди спрацьовує в українському суспільстві. Особливо, коли це стосується змін в освіті. Зокрема, у 2015 р. проти переходу на європейську систему 12-річного шкільного навчання за результатами опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, виступило 70 % опитаних батьків і 68 % педагогів.

І ситуація практично не змінилася. До того ж і сама міністр освіти підкреслює, що нова система викладання інтегрованих дисциплін сприймається з великим спротивом насамперед вчителями.

Дійсно, освітяни висловили безліч аргументованих претензій міністерству з приводу саме цієї новації. І міністр не зовсім права, коли каже про спротив вчителів реформуванню. Справа в іншому: освітяни не впевнені у доцільності та своєчасності таких змін. Вчителі підтримують необхідність реформ, і навіть введення інтегрованих курсів, але вимагають ґрунтовної підготовки до такої новації. Експерти констатують, що педагоги у цьому сенсі мислять більш масштабно і перспективно, аніж міністерство. Зокрема, директор Нововолинського ліцею-інтернату Ю. Лазаренко не проти введення інтегрованих курсів у старшій школі. Однак, на його думку, щодо зменшення навантаження та об’єднання природничих предметів слід провести ґрунтовний аналіз ситуації і лише потім запроваджувати зміни.

Вчитель української мови та літератури Д. Мельникова з Києва підкреслює: «Якщо грамотно провести таку реформу і адекватно змінити програму з літератури, ініціатива може бути дуже ефективна». На її погляд, інтеграція української та зарубіжної літератури підсилить інтерес до української літератури за умови грамотного підходу та модернізації програми. Але вона категорично проти об’єднання української мови з літературою. Навпаки, «варто збільшити кількість уроків розвитку мовлення, щоб діти насамперед навчилися грамотно писати й говорити, висловлювати свої думки», – наголошує вчитель.

І. Власенко, київський вчитель зарубіжної літератури, вважає, що «література» має бути одним шкільним предметом, у якому детальніше треба розглядати українську як національну літературу і основні вагомі в культурологічному плані імена і твори, течії та напрями світового літературного процесу. Натомість вона наводить інший аргумент: «На мій погляд, це знову мовне питання. Його загострення зараз недоречне… Принаймні, зараз література не має бути ідеологією… Ця інтеграція – дуже складне питання. Хто має вирішувати, що вивчати, а що ні, не знаю. Іноді серце крається від рішень держстандарту».

Вчитель історії з Луцька Т. Коширець проти інтеграції історичних дисциплін. Вона вважає, що курси історії України та всесвітньої історії необхідно зберегти у старших класах як два окремі предмети. Але на переконання вчителя, акцент потрібно робити на тих подіях, які формуватимуть почуття гордості та відповідальності за свою країну. «Навіть, якщо Україна залишиться єдиною країною у світі, в якій у школі окремо вивчатимуть курс історії своєї держави, це аж ніяк не свідчитиме про архаїчність освітніх реформ», – зазначає Т. Коширець.

Експерт у сфері освіти А. Черних так прокоментував ідею Міносвіти щодо інтеграції предметів: «Переведення значної частини точних, фундаментальних предметів на вибір школи значно зменшить можливості формування повноцінного логічного мислення у школярів, оскільки саме фундаментальні науки дають таку можливість».

Проти інтеграції шкільних курсів літератури висловився і Науково-методичний центр Святошинської гімназії. «Ідея об’єднання очевидно сира, погано продумана і, багато у чому, продиктована закордонним досвідом без урахування наших реалій. Ми згодні з тим, що програму дійсно треба переглядати. Переглядати вдумливо, компетентно і не за рахунок здорового глузду на догоду європейським стандартам». За словами освітян Святошинської гімназії, об’єднання однозначно погіршить якість літературної освіти і призведе до втрати цілого ряду життєво важливих компетенцій. У заяві констатується: «Навчання позбудеться системного, зрозумілого учневі характеру, а у сучасного учня з’явиться калейдоскопічність і фрагментарність навіть не знань, а лише уявлень про знання».

Знищенням національної системи мовно-літературної освіти названо ідею інтеграції україноцентричних дисциплін, зокрема української мови, української та зарубіжної літератур, у відкритому зверненні до міністра освіти і науки Л. Гриневич, розміщеному на порталі ОСВІТА.UA, яке підписали представники науково-педагогічної спільноти та громадськості.

Відкритий лист до міністра освіти і науки Л. Гриневич з аналогічними оцінками новацій та проханням відмовитися від ідеї інтеграції предметів «Українська література» і «Зарубіжна література» як науково-методично необґрунтованої та ідеологічно небезпечної, що не має ані відповідної нормативної бази, ані підтримки серед широкої громадськості підписали 16 відомих науковців і заслужених вчителів-практиків, серед яких: М. Жулинський, доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, головний науковий співробітник, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, лауреат Шевченківської премії; М. Сулима, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, завідувач відділу історії української літератури; сім докторів педагогічних і філологічних наук, професорів різних ВНЗ України, сім вчителів української та зарубіжної літератури, лауреати та дипломанти Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» різних часів.

Негативно зустріла інтеграцію шкільних курсів наукова спільнота. Категорично проти такого нововведення виступила Національна академія наук України. У заяві НАН України, що опублікована на сайті установи, зазначено, що пропозиція виключити з обов’язкових і перенести до категорії необов’язкових усі природничі дисципліни, передбачені нинішнім навчальним планом, зокрема фізику, астрономію, хімію, біологію, географію та екологію, призведе до руйнації вітчизняної до системи освіти і небезпечна для країни загалом. У заяві НАН України наголошується, що введення інтегрованого курсу «Людина і природа» зменшує загальний обсяг вивчення з 23 % (сьогодні) до 15,4 % (за пропонованими змінами).

Безпідставним, на думку авторів заяви, є відсутність в інваріантному складнику проекту навчального плану одного з найважливіших для сучасних освічених людей предмета – «Інформатика», а включення дисципліни «Інформаційно-телекомунікаційні технології» лише до циклу вибірково-обов’язкових предметів.

Академія наук також поділяє стурбованість експертів про те, що створити профіль із природничого циклу буде вкрай важко для невеликих шкіл, оскільки забезпечити формування класів фізико-математичного, хімічного, інженерного профілів та відповідний навчальний процес там набагато складніше порівняно з класами гуманітарного профілю.

В Академії наук переконані, що відмова від високоякісного вивчення природничих дисциплін та інформатики призведе до подальшого падіння загального інтелектуального рівня випускників, неможливості забезпечення абітурієнтами вищих навчальних закладів за природничими та технічними спеціальностями, зменшення потреби у вчителях з цих предметів, та в подальшому може викликати посилення занепаду вітчизняної науки та системи вищої освіти.

Як вважають у Національній академії наук, пропозиції МОН є загрозою для системи підготовки професійних кадрів і призведуть до скорочення числа висококваліфікованих фахівців у сферах науково-технічної діяльності, оборони, охорони здоров’я, промисловості та інших галузях економіки.

Враховуючи висловлені застереження, Національна академія наук України вважає за необхідне відтермінувати остаточний розгляд і затвердження проекту типового навчального плану для 10–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з метою його докорінної переробки та зміни його концепції.

Обґрунтовану позицію НАН України підтримує і доцент Інституту біології, хімії та біоресурсів, Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, викладач Буковинської малої академії наук учнівської молоді, кандидат хімічних наук, доктор природничих наук Університету м. Майнц Ю. Халявка: «На мою думку рішення про об’єднання предметів природознавчого циклу в один, навіть за умови повноцінного створення профільних шкіл чи класів є передчасним. Основну стурбованість викликає непідготовленість реформи».

Істотну небезпеку запропонованого реформування освіти в 10–11 класах середньої школи доктор філософських наук, професор Т. Пархоменко вбачає ще й в іншому. Вона зазначає: «Шкільна освіта стала тим запобіжником, яким сучасне суспільство зрівнює нерівні умови, зумовлені походженням дитини (матеріально-економічним становищем, расовим, національним, гендерним, географічним, фізіологічним тощо), або принаймні мінімізує нерівність у будь-яких її конфігураціях за рахунок створення приблизно однакових стартових умов». Натомість наслідком введення такого механізму запровадження профілізації 10–11 класів, на думку вченого, стане юридичне оформлення розриву можливостей сільської та міської школи, приховане настільки, аби суспільство не сприймало це як дискримінацію у сфері шкільної освіти. Т. Пархоменко наголошує, що МОН від імені держави під цим, привабливим на перший погляд, гаслом унеможливлює рівний доступ до знань, передусім для сільських дітей та дітей із малозабезпечених родин. «Такі ініціативи міністерства де-факто інституалізують сегрегацію [1] в сфері шкільної освіти», – вважає професор.

Про ризики та можливі негативні наслідки такого кроку громадськість попереджала МОН ще у травні 2016 р., коли ідея скорочення природничих предметів лише обговорювали у вузьких колах. Про це у виданні «Лівий берег» повідомила І. Жданова, генеральний директор ГО «Фонд “Відкрита політика”», координатор Громадянської платформи з реформування наукової сфери в Україні. Пропозиції щодо покращення механізму впровадження новацій та їх змісту спільно підготували науковці, експерти та вчителі-практики: І. Жданова, генеральний директор ГО «Фонд “Відкрита політика”»; М. Левтик, директор Природничо-наукового ліцею № 145; А. Розенвайн, заслужений вчитель України, вчитель фізики Природничо-наукового ліцею № 145; В. Шадура, заступник директора Науково-освітнього центру Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України. Заступнику міністру освіти і науки П. Хобзею подали аналітичну записку, у якій пропонувалося:

1. Продовжити терміни підготовки проекту типових навчальних програм.

2. Провести дослідження (фокус-групи, експертні опитування), громадське обговорення (не два тижні, а реальні терміни) з учителями, батьками з невеликих міст і сіл, які б виявили ризики, бар’єри, визначили ефективні індикатори виміру доступу до якісної (у т. ч. природничої) освіти дітям з малих міст, сіл малодоступних районів, дотаційних регіонів. До дослідження залучити молодих вчених. Зробити пілотні проекти в різних регіонах.

3. Оголосити відкритий конкурс навчальних програм і провести їхню апробацію у старших класах кількох шкіл у різних регіонах, зокрема малодоступних. І лише після цього запроваджувати нові програми на рівні всієї країни і друкувати підручники. Не скорочувати години на вивчення природничих предметів, ІТ.

Утім, з огляду на запропоновані міністерством у січні 2017 р. пропозиції щодо проекту типового навчального плану для 10–11 класів, державні службовці не сприйняли ініціативи громадськості. І по закінченні запланованого двотижневого громадського обговорення на початку лютого 2017 р. Міністерство освіти і науки не оголосило про будь-які зміни за наслідком такого обговорення.

А 1 квітня 2017 р. Національна рада реформ підтримала концепцію «Нової української школи» і рекомендувала парламенту прискорити розгляд у другому читанні Закону «Про освіту». У засіданні взяли участь Президент П. Порошенко, міністр освіти і науки Л. Гриневич, голова Благодійного Фонду Порошенка М. Порошенко та уповноважений президента з прав дитини М. Кулеба. Учасники засідання підкреслили: «Окремої уваги потребує забезпечення рівного доступу до навчання всім, незалежно від соціального статусу, статі, стартових можливостей та індивідуальних особливостей». Відтак виходить, що ані міністр освіти і науки, ані керівництво держави, ані Нацрада реформ, на жаль, не почули зауважень і пересторог учасників громадського обговорення.

Ще одним украй болючим для суспільства і особливо для самих освітян наслідком таких новацій міністерства може стати скорочення значної частини вчителів середніх шкіл. На цей ризик реформування звернула увагу Національна академія наук України, у заяві якої зазначено про можливі масові звільнення шкільних учителів природничих предметів, після чого, на думку вчених, наступить «повна деградація кадрового потенціалу освітньої сфери, відновлення якого потребуватиме десятків років».

Науково-методичний центр Святошинської гімназії підкреслює: «Об’єднання предметів ставить питання про 17 000 (з розрахунку – один вчитель на школу) безробітних вчителів зарубіжної літератури, які в разі повного злиття трьох предметів опиняться на вулиці».

Загалом учасники громадського обговорення констатують, що міністерство взагалі залишило без жодного пояснення проблему працевлаштування тих учителів, ставки яких доведеться скоротити через об’єднання шкільних курсів. А вчителя в соціальних мережах та численних зверненнях до чиновників пропонують замість витрати коштів на фінансування новацій і черговий друк «оновлених» підручників спрямувати гроші на встановлення гідного рівня заробітної плати педагогів, зробити його співмірним з європейськими доходами освітян. У зв’язку з чим згадують і слова міністра освіти Л. Гриневич у 2012 р. (тоді – координатора руху «Суспільство знань»), яка наголошувала, що порівняно з Фінляндією, наші вчителі мають приблизно втричі більше навантаження та майже вдесятеро меншу зарплатню. І сьогодні, незважаючи на підвищення зарплати педагогів на початку 2017 р., розрив зарплатні залишився на тому ж рівні. У Фінляндії нині вчитель початкових класів отримує: без ступеня магістра і без педагогічної освіти – 1850 євро (53 650 грн), зі ступенем магістра і з педагогічною освітою – 2198 євро (63 742 грн); вчитель-предметник середньої школи: без ступеня магістра і без педагогічної освіти – 2023 євро (58 667 грн), зі ступенем магістра і з педагогічною освітою – 2736 євро (79 344 грн); вчитель-предметник старшої школи: без ступеня магістра і без педагогічної освіти – 2070 євро (60 030 грн), зі ступенем магістра і з педагогічною освітою – 2901 євро (84 129 грн).

Додатковою проблемою запровадження інтегрованих шкільних курсів стане питання: а хто їх викладатиме? На цьому акцентують увагу і науковці, і експерти, і, безумовно, самі вчителі. Більш-менш зрозумілим виглядає проблема з літературно-мовними дисциплінами, хоча і тут не все так просто. Зокрема, професор В. Пахаренко підкреслює, що «на кафедрі української літератури і компаративістики Черкаського національного університету вже багато років поспіль ми викладаємо курси й української, і зарубіжної літератури, а в дипломах наших випускників зазначено: «Вчитель української мови і літератури та зарубіжної літератури»». Напевно, вважає професор, схожа практика існує і в інших вишах. Але таких підготовлених кадрів на всю Україну навряд чи вистачить, констатують експерти.

Зовсім непідготовленою кадровим забезпеченням виявиться природнича інтегрована дисципліна. «Яким освітнім спеціальностям і науковим галузям відповідає зміст інтегрованого курсу “Людина і природа”? Біології? Історії? Медицині? Чи фізиці? Хімії? Географії? І які універсальні вчителі будуть викладати цей дайджест?» – запитує доктор філософських наук, професор Т. Пархоменко.

Загалом, вважають учасники громадського обговорення, українські вчителі не знайомі з підходом викладання об’єднаних дисциплін. Вони доволі вузькоспеціалізовані, незважаючи на те, що у багатьох педінститутах готують вчителів з подвійною спеціалізацією (фізика і хімія, українська мова та зарубіжна література). «Звичайно, у міністерстві кажуть, що натренують вчителів за цей час, але жодних конкретних пропозицій від них не надходить. А чекати, що буквально за рік усіх учителів в Україні, які викладають у старшій школі, перевчать – це дуже оптимістично», – запевняє експерт освітнього напряму І. Когут. Тож, на думку частини фахівців та експертів, запропоновані МОН новації не стільки вирішать проблеми, що склалися у навчанні учнів 10–11 класів загальноосвітньої школи, скільки можуть створити масу нових, для усунення яких просто не вистачить ресурсів, часу і можливостей.

Таким чином, аналіз суспільної думки щодо реформування системи навчання старших класів загальноосвітньої школи в України показав, що громадськість, експерти, вчителі, батьки і самі учні старших класів мають різні точки зору на цю важливу проблему. Причому, якщо врахувати той факт, що відвертих прихильників реформ значно менше, ніж їх противників, та й аргументи з обох сторін лунають дуже ґрунтовні і вагомі, то, можливо, більш продуктивним для досягнення суспільного консенсусу було б відтермінувати введення запропонованих новацій. До того ж на, думку учасників громадського обговорення, важливим аспектом реформування має стати європейський рівень фінансування школи і заробітної плати вчителів, а не скорочення педагогічних кадрів.

Варто погодитися з позицією доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького В. Пахаренка: «Ідея реформи здійняла в суспільстві бурю. Вона може спричинити у школі виважені, плідні зміни, а може виявитися бурею у склянці води, якщо візьмуть гору затяті противники змін або недолугі псевдореформатори. Нині настав той момент, коли дуже багато залежить саме від МОН, його активної позиції, оперативного й толерантного діалогу з громадськістю, освітянами насамперед, від його вміння формувати оптимальну й комплексну стратегію дій та рішучості послідовно впроваджувати її в життя».

Можливо, справа не у тому, що зміни видаються суспільству не важливими чи не актуальними для сучасної системи шкільної освіти України, а у суперечливих методах і темпах реформи, незадовільному рівні інформаційної компанії, яку проводить МОН. Широка та активна комунікація міністерства зі ЗМІ, громадськими організаціями, науковими установами й експертним середовищем з метою пояснення власної позиції та аргументації важливості і можливості реалізації запропонованих новацій дасть змогу створити позитивний суспільний фон, який сприятиме досягненню очікуваних результатів «професійного самовизначення та подальшої самореалізації старшокласників» в Україні. Інакше, як зазначають експерти, є великий ризик непідготовленими змінами дискредитувати хороші ідеї (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://mon.gov.ua/activity/education/, http://mon.gov.ua/usi-novivni/, http://ukurier.gov.ua/uk/articles/, http://osvita.ua/legislation/, https://gazeta.ua/articles/liliya-grinevich/, https://hromadske.ua/posts/, http://gazeta.zn.ua/EDUCATION/, http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/, http://osvita.ua/school/reform/, http://ua.112.ua/statji/, https://lb.ua/blog/irina_zhdanova/, http://www.dsnews.ua/society/, https://life.pravda.com.ua/, http://consultant.parus.ua/, http://www.lvivpost.net/suspilstvo,

http://apostrophe.ua/ua/article/, http://turimm.com/, https://www.facebook.com/ http://www.isaieva.kiev.ua/, https://tsn.ua/ukrayina/).


[1] Сегрегація (від лат.segregatio – відокремлення) крайня форма дискримінації соціальних груп за будь-якими ознаками. Одним із проявів сегрегації є створення «у різних сферах життя суспільства (освіті, охороні здоров’я, транспорті та ін.) паралельних закладів».