Нова філософія фінансування політичних партій великим бізнесом О. Бусол, д-р юрид. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

 

 

Нова філософія фінансування політичних партій великим бізнесом

(Зарубіжні реалії та українські тенденції)

 

Загальновідомим і доведеним вважається в усьому світі факт, що корупція в державі є одним з наслідків того, як відбувається фінансування політичних партій. Зазвичай у політичні партії інвестують бізнесмени, які розраховують отримати від цього певні прибутки. Цей прибуток вони можуть отримувати завдяки призначенню їх на вищі державні посади в Кабінеті Міністрів України, Службі безпеки України, Генеральній прокуратурі України, Міністерстві внутрішніх справ України, судових органах тощо, які використовують у протизаконний спосіб. Проте, чи можна однозначно вважати негативом фінансування політичних партій великим бізнесом?

Результати опитуванння населення, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» та Центром ім О. Разумкова, показують, що українці не готові фінансувати політичні партії за рахунок Державного бюджету. Так, 76 % українців не підтримують ідею фінансування політичних партій з Державного бюджету та 40 % українців вважають, що фінансувати партії повинні лідери та члени партій. Лише 13 % українців вважають, що політичні партії повинна фінансувати держава, і 14 % – що це повинні робити бізнесмени. Директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва І. Бекешкіна зауважує, що в суспільстві низький рівень довіри до партій, оскільки вони відстоюють інтереси не людей, а їх лідерів і фінансово-економічних кланів. Це означає, що той же олігарх має фінансувати свою партію [1].

Загалом питання державного фінансування політичних партій треба розглядати не тільки у форматі державного фінансування, а й у форматі застосування коштів великих бізнес-груп та олігархів на утримання політичних партій. Державне фінансування, що не належить жодній з гілок влади, перерозподіляється в межах державного бюджету і надається в прозорий спосіб. Уперше така практика була застосована в Німеччині, а далі поширилася на інші держави Європейського Союзу з метою надання незалежності партіям від можновладців, великого бізнесу та олігархів, які мають ресурси для фінансування політики. Партії часто не можуть відмовитись від цих ресурсів, бо не вміють залучити їх від громадян, як це робиться в США, де будь-яка передвиборна кампанія починається зі збору коштів, у тому числі на ведення виборчої агітації ³.

Можливість фінансування політичних партій великим бізнесом є особливістю функціонування політичної системи Сполучених Штатів Америки. Показовим у цьому є список Forbes, який виокремив основних спонсорів Б. Обами та М. Ромні у передвиборній президентській компанії США.

Так, голлівудський режисер С. Спілберг, який є в списку найбагатших американців Forbes 400, підтримав Б. Обаму сумою 100 тис. дол. через Priorities USA Action – незалежну організацію, створену для збору коштів на президентські вибори.

Брати-мультимільярдери Чарльз і Девід Кох, засновники ультраконсервативного «Руху чаювання», збирали кошти на кампанію М. Ромні за планом – отримати 400 млн дол. Самі Чарльз і Девід Кох внесли відповідно 40 і 20 млн дол. у цю кампанію.

Знаменитий інвестор У. Баффет (№ 2 в списку Forbes) дав максимальну суму 38 500 дол. на офіційну кампанію з переобрання Б. Обами і не став діяти через організацію Priorities USA Action, створену на підтримку Б. Обами.

Мільярдер, глава імперії казино Las Vegas Sands Ш. Адельсон, один з основних донорів М. Ромні, спільно з дружиною передали як мінімум 35 млн дол. для підтримки М. Ромні.

Мільйонер П. Прітцкер, власниця готелів Hyatt, була головою фінансової кампанії на підтримку Б. Обами та на його переобрання зібрала більше 100 тис. дол.

Власник хедж-фонду і мільйонер М. Ласри у своєму будинку в Нью-Йорку організував прийом на підтримку Б. Обами, зібравши більше 200 тис. дол. для його кампанії.

Дж. Сорос підтримував Б. Обаму з 2004 р., коли той балотувався в Іллінойсі, і виділив йому 175 тис. дол.

Спадкоємець мільйонера Р. Кроуна Д. Кроун збирав кошти для Б. Обами ще у 2008 р. У попередню компанію, коли президентом США був обраний Б. Обама, він зібрав більше 200 тис. дол.

4 млн дол. М. Ромні отримав від Б. Перрі, власника найбільшої у Техасі будівельної фірми Perry Homes.

Ізраїльсько-американський медіа-магнат Х. Сабан дав 1 млн дол. на підтримку Б. Обами через Priorities USA Action.

Старий друг і підлеглий М. Ромні в Bain Capital Е. Конард створив компанію, єдиною метою якої було пожертвувати 1 млн дол. комітету на підтримку М. Ромні.

Менеджер нью-йоркського хедж-фонду Elliott Management П. Сінгер зібрав 5 млн дол. для М. Ромні та спонсорував його кампанію сумою в 1 млн дол.

Легенда фінансового ринку Д. Робертсон, засновник інвестиційної компанії Tiger Management Corp, підтримав М. Ромні сумою 1,3 млн дол.

П’ятірку найбільших донорів кампанії М. Ромні становили також співробітники банків: Goldman Sachs – 565,6 тис. дол., J. P. Morgan Chase – 400,7 тис. дол., Bank of America – 364,9 тис. дол., Morgan Stanley – 363,6 тис. дол., Credit Suisse Group – 316,2 тис. дол.

Список спонсорів Б. Обами цілком відповідає анонсованій ним боротьбі з «монстрами з Уолл-стріт». Так, співробітники IT-компаній Microsoft і Google перерахували на ці цілі 304,7 тис. дол. і 191,2 тис. дол., міжнародні юридичні фірми DLA Piper і Sidley Austin LLP – 302,6 тис. і 234,6 тис. дол. відповідно. До п’ятірки потрапив і Університет Каліфорнії, працівники якого перерахували Б. Обамі 243,5 тис. дол.

У США проводити кампанії в підтримку того чи іншого кандидата можуть не тільки їх виборчі штаби – за них агітують і партійні організації та комітети політичних дій (PACs). Такі комітети можуть вести незалежну від кандидата політичну агітацію, не звітують щодо своїх фондів, і можуть безпосередньо спонсоруватися великим бізнесом. PACs отримали повну автономію після визнання закону Маккейна – Файнголда про обмеження прав корпорацій в передвиборний період, неконституційним. Судді Верховного суду дійшли висновку, що заборона фінансування пропагандистських кампаній є порушенням свободи слова. Так звана справа Citizens United за позовом цього PACs викликала потік пожертвувань від великого бізнесу. Гроші пішли як у традиційні PACs та super PACs, так і в неурядові організації, яким не потрібно звітувати щодо отриманих пожертв. Апеляційний суд США відмовився скасовувати рішення федерального судді, яким зобов’язано розкривати джерела свого фінансування неурядових комерційних організацій, які користуються режимом пільгового оподаткування, але при цьому ведуть у телевізійному ефірі відкриту політичну агітацію. Голова ліберальної групи «Демократія-21» Ф. Вертхаймер назвав це першим великим проривом у боротьбі з масштабними таємними вливаннями, які заполонили федеральні вибори.

У тих, хто захищає право некомерційних організацій не розкривати джерела доходів, залишається аргумент про замах на свободу слова. Зазначається, що той, хто жертвує гроші, цілком може зіткнутися з проблемами, якщо про його щедрість стане відомо його політичним противникам, які перебувають при владі. При цьому Верховний суд завжди виступав за прозору політику, зобов’язуючи учасників політичного життя розкривати джерела свого фінансування, як у випадку по «справі Citizens United» [2].

Великі корпорації не обмежуються фінансуванням одного кандидата. Їхні лобісти працюють і з республіканцями, і з демократами, тому що великий бізнес хоче мати вплив на політику незалежно від того, хто перебуває у владі. Наприклад, бізнесмен Дж. Сорос пожертвував у супер-комітет Х. Клінтон 6 млн дол.

Демократи супер-комітети критикують, але не відмовляються від них під час своїх виборчих кампаній. Наприклад, фонд Priorities USA Action, який дістався Х. Клінтон у спадок від екс-президента, у свій час зібрав більше 100 млн дол. Х. Клінтон пояснює, що відмовитися від суперкомітетів – означає дати республіканцям більше фінансових можливостей. Тож вона давала обіцянку, у разі зайняття посади президента, призначити таких верховних суддів, які скасують рішення щодо супер-комітетів. Проте і вона, і Д. Трамп мали кілька фондів, які незалежно збирали і витрачали величезні суми «за» або «проти» цих двох кандидатів.

Усі пожертви в супер-комітети чітко фіксуються Федеральною виборчою комісією, анонімність надання грошей виключена. Але і тут є лазівка – організації 501-с – некомерційні установи, яким дозволено частину зібраних грошей витрачати на політику, при цьому не розкриваючи своїх донорів. Тому спонсори користуються таким способом, щоб одночасно і підтримати кандидата, і не афішувати свою участь у політичному процесі [3].

Діяльність політичних партій не вичерпує весь спектр сил і організацій, що діють на політичній арені. Для захисту своїх, насамперед, економічних, а також політичних інтересів представники підприємницьких кіл організовують різноманітні асоціації підприємців. Нині конституції та законодавства зарубіжних країн, регламентуючи різні сторони підприємницької діяльності, закріплюють статус підприємницьких організацій, спілок і асоціацій.

Перша підприємницька організація була заснована в США у 1895 р. Тепер вони створюються на місцевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях у вигляді торгово-промислових палат, спілок роботодавців, галузевих асоціацій, національних об’єднань представників промисловості, оптової торгівлі та банкової справи. Такими є, наприклад, Конфедерація британської промисловості, Національна рада французьких підприємців, Федеральне об’єднання спілок національних роботодавців, Круглий стіл бізнесу США, що об’єднує представників фінансових кіл США тощо.

Підприємницькі організації – це могутні й впливові об’єднання, що мають свої офіси з численним апаратом економістів, юристів, соціологів, психологів у сфері бізнесу, маркетингу тощо, їх апарат набагато більший за штат співробітників політичних партій. Основні напрями діяльності підприємницьких асоціацій (організацій, спілок, палат) такі: а) узгодження економічної політики корпорацій і галузі економіки в цілому; б) вплив на відносини між найманими робітниками та підприємцями через вироблення певної політики в оплаті за працю, у вирішенні проблем безробіття, перерозподілу та перекваліфікації трудящих тощо; в) ініціювання у створенні ТНК; г) вплив на законодавчий процес, підготовку і прийняття бюджету, податкову та митну політику; г) розробка кадрової політики для державного апарату, політичних партій і профспілок; д) фінансування політичних партій; є) фінансування ідеологічних теорій, покладених в основу партійних програм і передвиборних платформ тощо.

Підтримуючи певні політичні партії, підприємницькі структури виконують обов’язки своєрідних кураторів, слідкують за їхньою діяльністю та політичним курсом. У підсумку політичні партії відкрито роблять те, що їм рекомендують підприємницькі організації. На відміну від політичних партій, соціальний склад яких неоднорідний, підприємницькі організації – це вузькі, замкнуті об’єднання великих підприємців, що створюються на позапартійній основі. Саме вони і вирішують, яку чи які політичні партії фінансувати чи підтримувати. Отже, політичні партії є опосередкованими організаціями підприємницьких кіл, а підприємницькі – організаціями безпосередніми. Якщо політичні партії активізують свою діяльність головним чином в умовах підготовки і проведення виборчих кампаній, то підприємницькі організації інтенсивно працюють постійно. Спектр вирішуваних ними проблем та інтересів надзвичайно широкий.

Говорячи про способи впливу підприємців на державну політику, слід зазначити їх безпосередню участь у роботі виборних органів, а також використання різних послуг лобістських організацій та окремих лобістів [4].

У Німеччині, хоча і спостерігається тенденція скорочення фінансування партій бізнесом, така практика все ж залишається. Серед прихильників Християнсько-демократичного союзу Німеччини (ХДС) – Союз хімічної промисловості та автомобільний концерн Daimler, які пожертвували ХДС у липні 2013 р. по 100 тис. євро. Допомогли значними сумами також Berenberg Bank і троє неназваних приватних осіб. Daimler традиційно ділиться грішми рівною мірою з обома найбільшими партіями Німеччини. У 2013 р. перед виборами Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) отримала від автогіганта також 100 тис. євро. Інший автомобільний концерн – BMW – також робить фінансові вливання у різні партії. Політичні преференції при цьому очевидні: Християнсько-соціальний союз отримав 144 тис. євро, соціал-демократи – 107 тис., 70 тис. дісталися молодшим партнерам – Вільній демократичній партії Німеччини (ВДПН). Слідом за ХДС за обсягами пожертв йдуть соціал-демократи, які отримали з початку року 287 тис. євро. Крім автогігантів BMW i Daimler, у СДПН був ще один великий спонсор, ім’я якого не розголошується. ВДПН отримала 129 тис. євро. Партію підтримав Союз металообробної та екоктропромисловості землі Північний Рейн–Вестфалія і BMW.

Останнім часом, за даними Spiegel Online, обсяги великих пожертв від бізнесу постійно скорочуються. 2012 р. великі компанії пожертвували партіям 1,3 млн євро, що на третину менше, ніж роком раніше. 2010 р. партії у Німеччині отримали майже 4 млн, а виборчого 2009 р. – близько 6 млн євро.

Разом з тим експерти говорять про «пересихання спонсорського струмка» політичних партій Німечиини. Як зазначає Spiegel Online, спонсорська криза пояснюється рядом скандалів останніх років. Суспільство значно критичніше ставиться до фінансової підтримки політиків після того, як через отримання привілеїв від бізнесменів на початку 2012 р. залишив посаду президент К. Вульфф. Можливо, ще більшим ударом по спонсорингу став так званий «скандал Mövenpiсk». Виборчого 2009 р. Вільна демократична партія отримала від компаній, пов’язаних з оператором готельної мережі Mövenpiсk, понад 1 млн євро пожертв. Це виявилося інформаційною бомбою сповільненої дії: про гігантську пожертву стало відомо, щойно вільні демократи, опинившись в урядовій коаліції, домоглися зниження податку на додану вартість для готельного бізнесу. Тоді за ВДП закріпилося тавро «готельної» партії і неприхованого лобіста інтересів окремих бізнес-інтересів. Від того скандалу вільні демократи досі не можуть оговтатися: подолання 5-відсоткового виборчого бар’єру для цієї партії – під великим питанням [5].

У Грузії, як заявила виконавчий директор «Міжнародної прозорості Грузії» Е. Гігаурі, у 2012 р. (крім серпень – вересень) шість партій, що входять у виборчу коаліцію «Грузинська мрія», отримали в загальному до 4 607 000, Єдиний національний рух – 13 млн 43400, Християнсько-демократичний рух – 961 000, а Лейбористська партія – 337 000 ларі.

Політичні партії більшу частину доходу отримували у вигляді державного фінансування і пожертвувань. У 2012 р. надавали пожертвування політичним партіям тільки фізичні особи, оскільки закон заборонив отримувати таку фінансову допомогу від юридичних осіб.

Е. Гігаурі зазначила: «Незважаючи на це, на основі аналізу наявних у нас даних було встановлено, що 397 спонсорів Єдиного національного руху, 33 спонсори “Грузинської мрії” і до десятка спосорів інших політичних об’єднань були певним чином пов’язані з бізнесом».

У звіті наводяться відповідні приклади. Так, двоє представників однієї з будівельних компаній – «Модернхауз» – перерахували Єдиному національному руху 117 000 ларі. Партнер «Ліберті Холдингу Джорджія» В. Гургенідзе і партнер дочірньої компанії «Тегета Моторс» Т. Коходзе пожертвували колишній правлячій команді по 60 000 ларі. Таку ж суму Єдиному національного руху пожертвувала генеральний директор мережі супермаркетів «Гудвіл» Е. Чхаберидзе [6].

У той час, коли вищеназвані держави допускають фінансування політичних партій великим бізнесом, в інших – наприклад, у Латвії, відбувається активна протидія політичним злочинам.

Глава відділу по контролю финансування політичних організацій «Бюро по забіганню і боротьбі з корупцією» (KNAB) Латвії І. Яунскунга заявила, що латвійська система контролю за финансуванням політичних партій – одна з кращих у Європі. Наприкінці 2016 р. співробітники KNAB порушили кримінальну справу за фактом порушень закону про фінансування політичних партій. У статусі підозрюваного перебував мер Юрмали Г. Труксніса (Спілка «зелених» і селян), затримано мільйонера Ю. Круміньша, відстрорнено від посади голову Курземського районного суду м. Рига А. Орниня,фінансиста Й. Райтумса,обшук відбувся й в бюро партії І. Судраби «От серця – Латвії». У рамках цієї кримінальної справи фігурував колишній президент Латвії А. Берзіньш, а також голова парламентської фракції Союзу «зелених» і селян А. Брігманіс [7].

Примітно, що, не зважаючи на ефективну роботу KNAB, політологи, коментуючи практику фінансування політичних партій в Латвії, вказують, що сьогодні державними ресурсами країни фактично керують люди з великими грошима. Це наводить на думку, що все ж не все так гладко в політиці фінансування партій Латвії, як анонсується її керівництвом.

На думку Ф. Раєвського, з потоком грошей у політику треба боротися: «Дуже важливо розуміти, хто впливає на політику. Тому що гроші – це найбільш прямий інструмент впливу на політичні партії. Ті, хто заробляє гроші, ті і впливають; ті, хто зацікавлений у законодавчих змінах; ті, кому цікаві державні закупівлі. Ну, все ясно: йде перерозподіл державних ресурсів за допомогою політичних партій, які використовують в якості інструментів для цього переділу. Це, загалом-то, прописна істина, яка є в будь-якій книзі про політику».

Ф. Раєвський вважає, що якщо захистити політичні партії від грошей практично неможливо, то ввести обмеження для партій в їхніх витратах – можна. Тобто «полоскати мізки своїм виборцям перед виборами, робити масивні передвиборні рекламні кампанії на телебаченні, в яких немає змісту, є тільки красиві картинки і красиві розповіді про гарних політиків. Таким чином вплив особистого капіталу третіх осіб на законотворчість та інші аспекти політичного життя Латвії можна було б помітно знизити». Як зазначено вище, певні успіхи в цій області вже є у KNAB [8].

Досвід останніх парламентських виборів у Латвії, у якій в умовах відсутності лімітів витрат на виборчу кампанію партії витратили близько 9 євро на одного виборця (найбільше з усіх європейських країн) говорить про те, що перемога тієї чи іншої політичної сили на виборах напряму залежить від кількості коштів, витрачених на передвиборну агітацію, зокрема – політичну рекламу на телебаченні [9].

Продовжуючи тезу про успіхи зарубіжних держав у подоланні політичної корупції, зазначимо, що 3 квітня 2015 р. найбагатшу людину Румунії мільярдера І. Нікулае було засуджено до двох років і шести місяців в’язниці за незаконне фінансування у 2009 р. кандидата в президенти М. Джоане.

За даними слідства, колишній функціонер Соціал-демократичної партії (PSD) Румунії Б. Станку отримав від І. Нікулае один мільйон євро для виборчої кампанії лідера PSD М. Джоане, який у підсумку програв вибори Т. Бесеску. В обмін на фінансову підтримку М. Джоане, у разі своєї перемоги, повинен був призначити в Міністерство економіки людей, близьких до І. Нікулае, для лобіювання проектів бізнесмена. Крім того, на три роки засуджений і Б. Станку.

Досягнути такого прориву в боротьбі з політичною корупцією румунам удалося завдяки трьом факторам:

– наявність у законодавстві норм, які підвищили відкритість, прозорість та підконтрольність із боку контролюючих органів доходів та видатків партій і їх кандидатів під час передвиборних кампаній;

– існування незалежних органів кримінальної юстиції, та відповідно – слідчих, прокурорів і суддів;

– законодавства щодо державного фінансування політичних партій, що, у свою чергу, дало додаткові інструменти правоохоронним органам та громадськості контролювати доходи та видатки партій.

Введення аналогічних норм в українське законодавство В. Таран називає чи не єдиним шляхом до подолання політичної корупції в Україні [10].

Не так давно в Чилі розгорівся скандал за участі найвищого політичного керівництва. Під час виборчої кампанії 2013 р. міністр закордонних справ Е. Муньйос організував вечерю на розкішній яхті, куди були запрошені не лише місцеві багатії, а й кілька латиноамериканських дипломатів. Вхід на захід коштував 1000 дол., а гроші пішли на підтримку майбутнього президента – кандидатки від Соціалістичної партії М. Башеле.

У Новій Зеландії суд встановив, що колишній кандидат у мери Д. Бенкс анонімно отримав 40 000 дол. від засновника сайту Megaupload, К. Доткома. У банку К. Доткому порадили розбити рахунок на дві частини, аби приховати дані про донора. Зрештою, через фактичну підробку фінансової звітності Д. Бенкс, на той час депутат, змушений був покинути парламентське крісло.

У Чехії активісти створили сайт, на якому розміщується інформація про донорів усіх партій. Виявити надмірно зацікавлених у політиці олігархів тут можна за 30 секунд. Більше того, є інформація і про компанії, які надають гроші партіям, а потім отримують кошти через процедури державних закупівель.

На початку 90-х років ХХ ст. у більшості постсоціалістичних держав Європи на законодавчому рівні було закріплено «ліберальну» модель фінансування виборчих кампаній, яка не передбачала жодних обмежень фінансування партійної участі у виборах. Зокрема, не обмежувалися ні максимальний ліміт витрат на виборчу кампанію (розмір виборчого фонду), ні джерела формування виборчих фондів, ні розмір внесків; не було і будь-яких вимог щодо звітування про джерела походження та напрями використання коштів в ході виборчої кампанії. Така модель протягом тривалого часу існувала в Латвії, Литві, Естонії, Боснії, Хорватії, Польщі, проте відсутність будь-яких обмежень щодо розміру виборчих фондів перетворила виборчі кампанії з боротьби ідеологій на боротьбу грошей [11].

Загалом правила фінансової підзвітності для партій діють у 125 країнах світу. Найпоширенішим засобом зменшення впливу великого бізнесу є обмеження максимальних річних або передвиборчих внесків. Але без адекватної системи контролю та ефективної діяльності контролюючих органів цей захід не має сенсу. Ніщо не заважає розбити суму внеску на кілька дрібних і провести їх через підставних осіб. З цієї ж причини не варто обмежувати корпоративні внески на користь партій, хоча ця норма і діє у 40 країнах.

Аналогічна проблема із анонімними внесками. Зробити їх відкритими можна лише проводячи гроші через спеціальний банківський рахунок. Але як бути з дрібними пожертвами, які партія збирає на своїх передвиборних заходах? Зазвичай проблему розв’язують встановленням певного бар’єру, нижче якого анонімність донора зберігається.

В обох випадках важливо не прорахуватися з межею, аби маніпуляції зі штучним подрібненням внесків стали невигідними. З цією проблемою стикаються по всьому світу, у тому числі і в розвинутих країнах.

Останнє, але водночас найважливіше питання – тіньові внески. Навіть якщо у партії є прозорий банківський рахунок і бар’єр для анонімних внесків достатньо низький, далеко не факт, що через нього проходять усі зареєстровані кошти. Скажімо, якщо під час передвиборної кампанії будуть дозволені знижки на послуги партіям, відкривається простір для тіньових розрахунків. Утім, це можна обмежити законодавчими нормами, коли послуги можуть надаватися лише за середньою ринковою вартістю.

Існує ще таки варіант, як відкриття тіньового банківського рахунку. Ця тактика використовується повсюдно, але викрити при цих махінаціях політичні партії вдається доволі рідко.

 Як показують численні приклади, жодна система прозорості не може позбавити партії та продажних політиків спокуси отримати додаткові фінансові вливання, незалежно від того, наскільки це легально [12].

Щодо державного фінансування політичних партій в Україні деякі українські політики висловилися не надто оптимістично. Так, В. Луценко, народний депутат від партії «Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”», не вважає, що можна отримати результат від деравного фінансування партій саме той, якого очікують. Якщо поділити виділені кошти (442,4 млн грн) на кількість партій, передбачуваних до фінансування, то отримаємо менше 80 млн грн на кожну, тобто близько 3 млн дол. США. Це – бюджет однієї з виборчої кампанії по мажоритарці, тобто вибори одного олігарха на одному окрузі. Що аж ніяк не зрівняє в правах усі партії, не стане реальною підтримкою для таких молодих і нечисленних партій, як «Демальянс» та ін. На виживання партій в електоральних перегонах впливають не набагато більші суми. Основні витрати – медіа, у першу чергу телеканали. Тобто часто спонсорство має не фінансову природу, а медійну. Наприклад, олігарх О. Пінчук домовляється з якоюсь фракцією, що він пускає її на свій канал на хороших умовах, а за це фракція обіцяє не голосувати за те, що не вигідно О. Пінчуку. При цьому в основному робота ведеться в міжвиборчий період, щоб збільшити рейтинг.

Що стосується мажоритарників, то їм дають франшизу на тій чи іншій території. Тобто ти, як кандидат, не повинен забезпечити підтримку партійного бренду і фінансувати власну рекламу. Таким чином партія на тобі заробляє, а ти йдеш як впливова людини від партії. Ці гроші йдуть за «тіньовими» схемами і вивести їх звідти складно.

В. Фесенко, політолог, зазначає, що досі фінансування партій перебувало в тіні, тому ми не можемо зараз хоча б приблизно оцінити, достатні гроші виділяються з бюджету, чи ні. При цьому потрібно врахувати, що в регіонах усе більше партій фінансуються за рахунок місцевих спонсорів. Також складно сказати, якою має бути оптимальна модель розрахунку держфінансування, скільки мінімум потрібно коштів для функціонування партій і на які потреби. Як не парадоксально, але при розрахунку суми автори законопроекту виходили з російського досвіду. У Росії на ці цілі щорічно виділяється близько 1 млрд р. Чи зменшиться вплив олігархів на політичні партії, – залежить насамперед від самої партії. Тут треба бути реалістами. Якщо партія захоче отримати додаткові гроші, то вони будуть. Але навіщо тоді держфінансування партій? Для того, щоб зменшити спокуси. Щоб у партій, які не хочуть брати гроші у олігархів, була альтернатива.

О. Солонтай, політичний експерт, вважає, що в результаті прийняття закону про державне фінансування вплив спонсорів і олігархів на партії стане менше, але одного закону недостатньо. Це – крок вперед, але це ще далеко не розрив зв’язків між олігархами і політичними партіями[13].

На переконання координатора парламентських і виборчих програм Громадянської мережі «ОПОРА» О. Айвазовської, державне фінансування може бути застосоване після певного перехідного періоду, який включатиме в тому числі забезпечення прозорості витрат і надходжень на рахунки політичних партій у міжвиборчий період та під час виборів. Партії мають бути готові для аудиту їх фінансової діяльності, налагодження своїх фінансових потоків, структури під них. Але проблема в тому, що сьогодні політичні партії, особливо більшість парламентських політичних сил, не зацікавлені в цьому. Їх задовольняє непідзвітний спосіб витрачання коштів олігархів на виборчі кампанії та у міжвиборчий період і вони не прагнуть до державного фінансування. Саме позапарламентські партії або нові політичні сили більш європейського штибу зацікавлені в поданих законопроектах [14].

Українські громадяни теж не залишаються осторонь від проблеми фінансування політичних партій.

Наведемо (повністю, зі збереженням мови оригінала) критичну статтю в Ukr.mediа, у якій автор алегорично доводить недосконалість українського закону про фінансування політичних партій та закликає не копіювати безоглядно зарубіжний досвід з цих питань, і з якої можна винести деяке раціональне зерно: «Як дикуни, які побачили намисто (почули, що в Європі є фінансування партій з бюджету) і починають з ними носиться як з писаною торбою, навіть не подумавши, як цей закон буде працювати на практиці. Головним каналом обходу будь-яких обмежень щодо фінансування кампаній та партій буде тіньове фінансування (і підтримка) через підконтрольні ЗМІ, які належать...олігархам. Приховану рекламу (наприклад, через новини) ніяк не можна проконтролювати, тому що розумникам буде заявлено, що у нас така редакційна політика. Тобто залежність від олігархів зросте в рази.

Ну, це одна зі схем. Упевнений, що дуже скоро з’явиться цілий бізнес, коли буде побудована мережа людей, яка постійно комусь щось жертвувати буде. За законом. Наші олігархи тихо сміються над роздутим зарозумілістю грантожерів, які навіть мозок вчасно включити не можуть. Копійки, які виділяє держава типу на фінансування кампанії непорівнянні з бюджетами, який дасть бізнес і гроші за лобіювання інтересів. Головне – прийняти закон “про лобіювання”, який реально якось упорядкує цей ринок і виведе його на чисту воду, оскільки його головний посил будується на нормальній і раціональній логіці – політики завжди будуть користуватися своїм становищем. Занадто багато спокус. Тому треба дати їм можливість заробити грошей хоча б тоді, коли вони відійшли від справ. Як це зроблено в США, а не неконструктивною Європою. Наприклад, фонд Хілларі і Білла Клінтона за 10 років провели через свої рахунки 2 млрд дол. (!!!). Один публічний виступ Х. Клінтон коштує 300 тис. дол. Не знаю, що вона великого може сказати, але сильно схоже на прихований хабар. Але вона заробляє гроші, коли вона не на посаді і може себе впевнено почувати вже на посаді.

А нашим “корисним ідіотам” потрібно іноді частіше вникати в деталі як працюють реально інститути в розвинених країнах, а не тупо копіювати, те що у нас буде працювати некоректно» [15].

Існує петиція І. Швеця, в якій він пропонує: «Коли влада виконує вимоги Заходу щодо фінансування партій громадянами держави то необхідно зробити поправки до цього закону, якими заборонити фінансування партій без ідеології. Без демократії бізнес-політичних проектів, які зареєстровані під вибори, а також партій під одну особу. Якщо вже і йти на фінансування громадян політичних партій, то було б справедливо коли б громадяни фінансували дійсно політичні партії, а не бізнес-політичні проекти, з політичною ідеологією та демократією, які на початку дев’яностих років боролися за українські інтереси та незалежність, і не грабували Україну» [16].

Цікаві пропозиції викладені в РФ у петицї, у якій пропонується вдосконалити держне фінансування політичних партій через налогові методи, які стимулюватимуть пожертвування прихильниками партій.

Вступати в незалежну від грошей бізнесу та олігархів політичну партію робочому економічно невигідно. Відносно фінансування політичних партій комерційними компаніями (юридичними особами), вони в подальшому переследують отримання ними прямої або опосередкованої користі, як то лобіювання інтересів конкретної компанії, отримання депутатського імунітету. У цьому випадку партія здебільше працює на бізнес, а не на робочих.

Автор петиції пропонує дозволити фізичним особам переводити щорічно через особистий кабінет платника податків певну суму зі своїх сплачених податків за минулий рік на рахунок політичної партії, якій він симпатизує. Це знизить фінансову залежність від інвесторів, інтереси яких партії вимушені згодом лобіювати, наносячи збитки більшості своїх прихильників-громадян.

Таке фінансування не відміняє чинні закони щодо державного фінансування, лише – зменьшить запланований загальний об’єм грошей, які виділяються для політичних партій пропорційно сумі, яку перевели громадяни через особисті кабінети платників податків.

Який же результат очікується від запропонованого нововведення? Найбільш продуктивні та корисні політичні партії отримають більше коштів, підтримку населення, більші шанси прийти до влади, а неефективні партії будуть вимушені переглянути свої програми. Це стимулює партії до виконання передвиборних обіцянок виборцям. У свою чергу виборці за відверто корупційні закони, прийняті партією, можуть у подальшому обмежити її фінансування [17].

Аналіз діяльності політичних партій в зарубіжних країнах дає змогу зробити такі висновки: а) політичні партії, які глибоко інтегровані у політичний механізм влади, чинять дедалі більший вплив на соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються у суспільстві; б) висновки про діяльність партії слід робити не за назвою, програмою, передвиборною платфомою чи популярними гаслами, які вона висуває під час виборчих кампаній, а за конкретними справами, коли партія приходить до влади, працює у владних структурах на коаліційній основі або як опозиційна партія.

Відсутність законодавчих лімітів витрат і внесків на виборчу кампанію, вимог щодо розкриття інформації про джерела формування виборчих фондів призводить, з одного боку, до посилення впливу корпорацій на партійні фінанси, а відтак – корумпованості політики, а з іншого боку – не дає підстави виявити, які фінансово-промислові групи стоять за перемогою партії на виборах. Усе це зумовлює необхідність запровадження обмежень фінансування виборчих кампаній [18].

Як вважають автори дослідження неурядової організації Грузії, фінансування політики бізнесом завжди пов’язане з ризиком корупції. Тому необхідно правильне правове регулювання пожертвувань. З іншого боку, повна заборона на пожертвування з боку юридичних осіб викликає невиправдане і непропорційне обмеження їх конституційного права на свободу вираження та політичної діяльності. У звіті було загострено увагу на тій обставині, що не існує жодного документа, розробленого певною міжнародною організацією щодо Грузії, який рекомендував би встановити повну заборону на фінансування партій юридичними особами. На думку авторів звіту, замість повної заборони на фінансування партій юридичними особами, бажано ввести у законодавство спеціальні регулюючі норми для уникнення існуючих ризиків [19].

Всеукраїнська партія Народної Довіри пропонує нову схему взаємодії держави і бізнесу як основу формування нової соціальної політики держави. За її ідеологією, діалог буде розвиватися тоді, коли сторони визнають свої зобов’язання. Кожний із секторів має визначити сферу своєї відповідальності. Не повинно бути ситуацій, коли органи влади примушують бізнес виділити кошти на соціальні проекти. Як зазначає партія, це дуже великий резерв для розвитку ініціативи населення та для вирішення однієї з головних задач, яку ми зобов’язані вирішити – для ліквідації бідності. Діяльність Всеукраїнської партії Народної Довіри спрямована на зміну ролі національного бізнесу в соціумі. Для бізнесу, так само як і для всіх, застосовується вираз «жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна». Але поки що вітчизняний бізнес не до кінця усвідомлює, що рішення довгострокових і короткострокових бізнес-завдань тісно пов’язане з тенденціями розвитку всього суспільства. Пріоритети всіх форм бізнесу повинні не просто змінитися, вони повинні розширити свої вузькі тимчасові кордони. Акцент на отриманні максимального прибутку поступово повинен бути витіснений усвідомленням, що ставка на соціально відповідальний бізнес є ключем до майбутнього процвітання підприємства, його співробітників, усього суспільства. Таким чином, соціально відповідальний бізнес, а значить цілі та завдання проекту, можуть бути реалізовані лише на вузькому просторі поєднання інтересів і пріоритетів трьох груп – самого бізнесу, держави і суспільства. Ідеться про такі соціальні зміни, які ведуть до зближення цих інтересів [20].

Ця концепція перекликається з висновком кримінолога Ю. Орлова, що стратегічні засади взаємовідносин між державою та великим бізнесом мають передбачати не конфронтацію, намагання очистити владу від впливу олігархів, а співпрацю з подальшою елімінацією кримінальних форм діяльності останніх у сфері політики [21].

Голова Білоруської партії лівих «Справедливий світ» С. Калякін вважає, що фінансування політичних партій представниками бізнесу корисно як для політичних партій, так і держави. Адже коли йде національне фінансування не виникає спроб і прагнення знайти засоби для роботи в іншому місці, в тому числі за кордоном. У всьому світі так і відбувається: люди з своїх політичних уподобань, поглядів фінансують політичні партії, а через це фінансують своє майбутнє. Вони фінансують близькі собі економічні, соціальні програми, ті або інші партії і тим самим сприяють просуванню в життя своїх поглядів та ідей. За його словами, «які б влада не робила заяви і робила дії, нам допомагає бізнес, допомагають люди», «чи є для цього механізми, але, на жаль, все це відбувається на шкоду національним інтересам, у збиток розвитку політичної системи, що погано для розвитку економіки і в цілому розвитку країни» [22].

С. Таран, політолог, співзасновник та голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір», директор Міжнародного інституту демократій (Україна) зауважує, що в країнах ЄС немає олігархів в українському сенсі. Є тільки великий бізнес, який платить податки і не впливає напряму на політиків. Суспільство має навчитися бачити різницю між великим бізнесом, який чесно платить податки, і між олігархами, які наживаються на монополіях, корупційних схемах та доступі до державних підприємств, між свободою слова та дозованою інформацією куплених ЗМІ, між справжніми патріотами та іграшковими політиками, які під патріотичними гаслами захищають власних спонсорів [23].

Висновок – фінансування політичних партій великим бізнесом доцільно впроваджувати, за умови забезпечення прозорості процесу, можливості контролю з боку громадян. Мільярдери – це люди з комерційною жилкою, сильні лідери, відмінні менеджери, які мають відповідні зв’язки та потрібні знайомства, що допомогає оптимально і правильно організувати будь-яку справу. Очевидно, що вони мають і завжди матимуть безпосередній вплив на розстановку сил у політиці, на діяльність політичних партій. Тому державі треба не відмовлятися від фінансування політичних партій великим бізнесом, а співпрацювати задля отримання взаємної користі.

Розглянувши зарубіжний досвід та українські реалії, можна спостерігати тенденції до формування нової філософії фінансування політичних партій в Україні великим бізнесом, яка базується на взаємній співпраці великих приватних корпорацій та держави на прозорих і чесних засадах.


[1] Публичные дебаты. Финансирование политических партий: как избавиться от влияния олигархов. URL: https://www.ukrinform.ru/rubric-presshall/1933013-publichnyie-debatyi-finansirovanie-politicheskih-partiy-kak-izbavitsya-ot-vliyaniya-oligarhov-zal-1.html.

[2] Кто финансирует предвыборную кампанию Барака Обамы. URL: https://delo.ua/world/kto-finansiruet-predvybornuju-kampaniju-baraka-obamy-177904/.

[3] Дорогі політики: хто і як фінансує вибори в США. URL: http://ukr.segodnya.ua/economics/enews/dorogie-politiki-kto-i-kak-finansiruet-vybory-v-ssha-741490.html.

[4] Конституційне право зарубіжних країн. URL: http://alldok.ru/book_536_page_29.

[5] Німецький бізнес скорочує фінансування партій. URL: http://www.zakonoproekt.org.ua/nimetsjkyj-biznes-skorochuje-finansuvannya-partij.aspx.

[6] Финансирование политики бизнесом всегда связано с риском коррупции – TIG. URL:http://www.apsny.ge/2013/pol/1365885061.php.

[7] У Латвії до незаконного фінансування партій міг бути причетний екс-президент – ЗМІ. URL: http://1news.com.ua/svit/y-latv%D1%96%D1%97-do-nezakonnogo-f%D1%96nansyvannia-part%D1%96i-m%D1%96g-byti-prichetnii-eks-prezident-zm%D1%96.html.

[8] Андреев А., Артёменко В. Политолог призвал ограничить партиям возможности тратить деньги. URL: http://lr4.lsm.lv/lv/raksts/den-za-dnem/politolog-prizval-ogranichit-partijam-vozmozhnosti-tratit-dengi.a75255/.

[9] Фінансування політичних партій. URL: http://yuriy-shveda.com.ua/index.php/en/publicistics/articles/84-finansuvannya-politychnyx-partij.

[10] Таран В. З чого потрібно починати деолігархізацію України. URL: http://www.pravda.com.ua/articles/2015/04/9/7064261/view_print/.

[11] Фінансування політичних партій. URL: http://yuriy-shveda.com.ua/index.php/en/publicistics/articles/84-finansuvannya-politychnyx-partij.

[13] Середа Е. Госфинансирование партий не уменьшит влияния олигархов на политику, – эксперты. URL: http://hubs.ua/authority/gosfinansirovaniepartij-ne-umen-shit-vliyanie-oligarhov-na-politiku-eksperty-89354.html.

[14] Кривцун Д. Чи реальне державне фінансування партій? URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/chy-realne-derzhavne-finansuvannya-partiy.

[15] Чому олігархи лопнуть від сміху від нового закону про фінансування українських партій. URL: https://ukr.media/politics/244904/.

[16] Швець І. В. Заборонити фінансування з кишень українських громадян так званих політичних партій, бізнес- проектів під одну особу-олігарха. URL: https://petition.president.gov.ua/petition/15769.

[17] https://www.roi.ru/25422/.

[18] Фінансування політичних партій URL: http://yuriy-shveda.com.ua/index.php/en/publicistics/articles/84-finansuvannya-politychnyx-partij

[19] Финансирование политики бизнесом всегда связано с риском коррупции – TIG. URL: http://www.apsny.ge/2013/pol/1365885061.php.

[20] Новая філософія бізнеса. URL: http://www.narodnadovira.org/p/blog-page_29.html.

[21] Орлов Ю. В. Політико-кримінологічна теорія протидії злочинності : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Орлов Юрій Володимирович. – Харків, 2016. – С. 375.

[22] Финансирование бизнесом политических партий: за и против. URL: http://www.interfax.by/news/belarus/1125935.

[23] Шокотерапія для олігархів. URL: http://archive.volyn.com.ua/printver.php?rub=4&article=0&arch=1803.