Третя річниця – не «третій Майдан»Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Акції протесту у третю річницю Майдануна тлі «немайданних» настроїв суспільства

 

З 18 по 22 лютого в Україні відбулися заходи, приурочені до третьої річниці перемоги Майдану та Дня героїв Небесної Сотні. Цьогоріч вони супроводжувалися досить тривожними очікуваннями, які зумовила заява Служби безпеки України про те, що частина масових заходів у роковини Майдану буде керована з Росії та може бути використана для дестабілізації ситуації. Як повідомив начальник апарату голови СБУ О. Ткачук, у підготовці восьми з 18 запланованих заходів спецслужби зафіксували ознаки можливого використання насильницьких сценаріїв, при цьому з цих восьми три заходи координуються з території Росії (http://www.radiosvoboda.org/a/28315050.html).

О. Ткачук оприлюднив результати аналізу соціальних мереж, де українців закликали виходити на «третій Майдан». Зокрема, праворадикальний рух «Наждак» оголосив про намір провести акцію протесту на столичному Майдані вранці 20 лютого. На сторінці організації у Facebook було опубліковано заклик приносити із собою зареєстровану зброю, ставити намети на Майдані і здійснити ходу на Банкову до будівлі Адміністрації Президента з вимогою перевиборів до парламенту та імпічменту П. Порошенка. Новину про це активно публікували російські і проросійські ЗМІ. З огляду на це, з 18 по 22 лютого МВС посилило заходи безпеки в Києві. До забезпечення правопорядку було підключено близько 6 тис. правоохоронців. На усіх восьми в’їздах до Києва проводилися перевірки, у місцях масових акцій було встановлено металошукачі.

Президент України П. Порошенко вшанував пам’ять героїв Небесної Сотні 16 лютого, на два дні раніше початку офіційних заходів. Це було пов’язано з його від’їздом у Мюнхен на конференцію з безпеки. П. Порошенко поклав квіти на місця загибелі учасників Революції гідності, виступив з промовою, у якій анонсував спорудження меморіалу Небесної Сотні, а також пообіцяв особисто взяти участь у спонсоруванні його будівництва.

Прес-служба Президента опублікувала звернення П. Порошенка з нагоди Дня героїв Небесної сотні. «Доленосні події, які сталися три роки тому в самому серці України, сколихнули весь світ. Перемога Революції Гідності зірвала давно виплекані плани Москви щодо упокорення України, поступового перетворення її в підімперську колонію і подальшої експансії», – заявив глава держави. За словами П. Порошенка, самовідданість і жертовність «лицарів Майдану» пробудила патріотичний дух народу і показала, що існують цінності, які є дорожчі за власне життя. «Завдяки героїчному вчинку цих людей ми живемо вже в іншій державі, повністю усвідомлюємо себе великим, гордим народом. Герої не вмирають!» – резюмував Президент.

У третю річницю Майдану в центрі Києва відбулося майже 20 масових заходів. Зокрема, «Самооборона Майдану» разом з іншими громадськими організаціями 18 лютого провела пам’ятну ходу від Українського дому до алеї Небесної Сотні з подальшим покладанням квітів і молебнем. Опівдні відбулося народне віче. В Українському домі відбулися виставки фотографій, концерти і презентації книг про Революцію гідності. На місці розстрілів – алеї героїв Небесної Сотні – 20 лютого відбулася акція «Запали вогонь пам’яті» – уздовж алеї запалили лампадки.

19 лютого на майдані Незалежності провели мітинг прихильники припинення економічних відносин із зоною АТО, після чого під керівництвом народних депутатів від «Самопомочі» С. Семенченка і Є. Соболєва рушили в урядовий квартал. За словами організаторів, головна мета протесту полягала в тому, щоб змусити парламент і Президента ухвалити й підписати закон про статус окупованих територій, який передбачає припинення обміну товарів з «ДНР/ЛНР».

«Завдання Верховної Ради – стати на бік людей. І 20 лютого ми просимо прийти на Майдан киян. Бо нині було лише кілька тисяч. Нам треба більше людей, щоб ситуація змінилася. Щоб нова поліція не поводилася, як старий “Беркут”, щоб у парламенті ухвалили закон, який заборонить торгівлю на крові. Щоб Президент не боявся наметів, а пишався тим, що очолює державу настільки активних і вільних громадян», – заявив Є. Соболєв.

За словами депутата, у парламенті від 2014 р. лежить законопроект про статус окупованих територій. Цей документ покладе на Росію відповідальність за утримання цих територій і за дотримання прав людини на них, а також заборонить будь-який рух товарів через лінію зіткнення. Є. Соболєв уточнив, що йдеться і про припинення постачання вугілля з ОРДЛО. Виняток, за його словами, законопроект, поданий «Самопоміччю», передбачає для продуктів харчування та гуманітарної допомоги.

За оцінками організаторів протесту, на Банкову вийшло кілька тисяч українців, хоча відомо, що в заявці на акцію протесту вказувалася цифра 100 тис. осіб. Протестувальники, частина з яких донедавна брала участь у торговельній блокаді окупованих районів на Сході України, спробували встановити військовий намет перед Адміністрацією Президента, аналогічний до тих, які ставлять на коліях біля лінії зіткнення учасники блокади. Це закінчилося сутичкою, і зрештою правоохоронці забрали намет.

«Ми хотіли, щоби схожий “редут”, як називають хлопці свої табори на рейках, нагадував Президенту про необхідність припинити покривати цю торгівлю і разом з його фракцією в парламенті підтримати закон, що її забороняє. Мітинг розігнано, намет подраний на шматки. Блискуча перемога нової поліції разом з Нацгвардією», – прокоментував події Є. Соболєв.

Кілька сутичок виникло під час того, як протестувальники спускалися від АП до Європейської площі. Біля встановленого там пункту пропуску кілька осіб почали провокувати правоохоронців і зламали металеву рамку. Під час сутички поліцейські затримали кількох активних учасників, у тому числі комбата добровольчого батальйону ОУН М. Коханівського. В управлінні Нацполіції повідомили, що під час сутичок з протестувальниками постраждали троє правоохоронців.

Попри заклики окремих громадських активістів до чергової революції та «третього Майдану», недільні події не мали продовження. На наступний ранок на Майдані залишилося менше 10 протестувальників, затриманих активістів відпустили з відділку Нацполіції, у місті було доволі спокійно. Дії лідерів протесту не лише не отримали підтримки в суспільстві, а й викликали підозри у частини людей, що вся історія з блокадою була від початку заточена на київський протест під конкретні дати. Адже і про потоки контрабанди, і про неприпустимість торгівлі з терористами говорили давно, але діяти нардепи почали чомусь саме під кінець зими. Цю точку зору підтримує, зокрема, журналіст авторитетного видання «Тиждень» Б. Буткевич. За його словами, акція, очолювана предствниками «Самопомочі», показала, що за Є. Соболєвом і С. Семенченком є від сили 50–60 «реально заряджених людей». Ще 70–80 залишилися на Донбасі. Простіше кажучи, у них нема армії прихильників, яку було анонсовано раніше (http://espreso.tv/article/2017/02/20/chomu_v_nas_kradut_rokovyny_
maydanu; http://zik.ua/news/2017/02/20/sotsmerezhi_zreaguvaly_na_mutni_
dvizhuhy_u_rokovyny_rozstriliv_na_maydani_1046967).

Однак тема торгівлі з ОРДЛО не зникла з київських вулиць. Уже наступного дня до акції вирішила долучитися партія «УКРОП». Разом з прихильниками С. Семенченка вони вийшли під Верховну Раду. Проте, якщо судити зі зростання у соцмережах кількості пропозицій, спрямованих на платне залучення громадян до протестних заходів, запланованих на 20–22 лютого в Києві, частину цих людей найняли за гроші. Що, звісно ж, спростували організатори.

Тим часом події в українській столиці підхопив ряд російських медіа. Частина з них навіть встигла повідомити про «повсталих націоналістів», які вже чи то заблокували, чи то взяли під контроль усі українські аеропорти, аби не дати політикам утекти з країни.

Частина українських експертів засудила блокадні протести через обраний для них час. Зокрема, політолог Є. Магда стверджує, що ініціювання будь-яких політичних і протестних акцій у річницю загибелі Небесної Сотні може бути свідченням особливого цинізму. «Бачимо прагнення окремих політиків використати “енергію пам’яті”, пов’язану з подіями 2014 р., для того щоб отримати додатково людський ресурс для своїх протестів. У мене є багато запитань до того, як здійснюється ця блокада і ким здійснюється, але я розумію, що її ініціатори розраховують на настрої суспільства, – пояснює аналітик. – Значною мірою наше суспільство все-таки втомлене за три роки гібридної війни з Росією. Воно втомлене від того, що реформи не завжди є ефективними, і тому в суспільства є попит на швидкі рішення» (http://www.radiosvoboda.org/a/28320029.html).

Є. Магда не бачить логіки в діях блокувальників. За його словами, дефіцит вугілля, яке надходить через лінію зіткнення, ослаблює Україну, але водночас блокада не впливає на трафік зброї, яка надходить з Росії в непідконтрольні райони Донбасу.

Гнівно відреагувала на акції, влаштовані депутатами «Самопомочі» на майдані Незалежності у річницю розстрілів героїв Небесної Сотні, віце-спікер українського парламенту І. Геращенко. Особливо різко вона відгукнулася про одного з організаторів блокади Донбасу та протестних акцій на Майдані С. Семенченка.

«Севастопольський самозванець, лжеполковник, чи хто він там, у поминальні дні влаштував брудні провокації і бійки. Безумовно, високолобі і дуже набожні ідеологи блокад… сидять в його фракції, але невже фракція, начебто ж європейська і інтелектуальна, проукраїнська, з купою нових облич поділяє це кощунство: влаштувати бійки і пародію на Майдан саме в поминальні дні, коли тисячі людей йдуть вшанувати пам’ять справжніх. Але ТБ тепер на Україну і весь світ транслює не кадри нашої пам’яті і скорботи, а ось цих – потішних. І як би ці потішні і їхня фракція не ставилася до Президента чи влади, вони не мали права топтатися по пам’яті справжніх і влаштовувати своє гнусне шапіто саме в ці поминальні дні», – написала віце-спікер на своїй сторінці у Facebook (http://zik.ua/news/2017/02/20/vitsespiker_parlamentu_nazvala_
vchorashni_aktsii_na_maydani_gnusnym_shapito_1047019).

Кульмінацією лютневих протестів стала спільна акція правих – Марш національної гідності, на який зібралися ВО «Свобода», «Правий сектор» і партія «Національний корпус» (НК), яку створили ветерани батальйону «Азов». Прикметно, що зовсім недавно, 14 жовтня, ці політсили проводили свої заходи окремо і свідомо не перетиналися одна з одною. Як зазначив «свободівець» А. Іллєнко, «ця акція, по своїй суті, є унікальною, тому що це спільна акція провідних націоналістичних сил, які спільно координують свої зусилля. І це дуже великий показник, тому що в новітні часи, фактично з часу протистоянь на Майдані, такий формат задіюється вперше».

Акцію приурочили до третьої річниці втечі В. Януковича з Києва. Марш національної гідності стартував від пам’ятника Небесній Сотні, вирушивши спершу до Банкової, а потім до будівлі Верховної Ради. Біля Адміністрації Президента координатори протесту виступили з короткою промовою, у якій звинуватили Президента П. Порошенка в тому, що він «ставить інтереси бізнесу вище від інтересів держави», зокрема сприяє торгівлі з Росією та з окупованими районами Донеччини і Луганщини. Після цього хода продовжила свій рух до парламенту, скандуючи патріотичні гасла.

Попри побоювання частини представників медіа та гострі звинувачення на адресу чинної влади, жодних сутичок між учасниками маршу національної гідності та правоохоронцями не було. Марш націоналістів урядовим кварталом супроводжувало лише 300 поліцейських, оскільки учасники ходи не вдавалися до провокацій, пояснив перший заступник начальника управління патрульної поліції Києва О. Чувілкін. За його оцінками, на марш вийшло 4 тис. осіб, тоді як українські медіа та безпосередньо організатори ходи оцінили кількість учасників у межах від 5 до 30 тис.

Кінцевою точкою ходи була будівля Верховної Ради. Тут так само не було сутичок із правоохоронцями, однак учасники маршу запалили фаєри та димові шашки. Під стінами парламенту слово взяли лідери протесту. Так, керівник об’єднання «Свобода» О. Тягнибок наголосив, що Революція Гідності не закінчилася, оскільки вона досягла лише однієї з поставлених цілей – повалення режиму В. Януковича. При цьому докорінних змін у державі не відбулося, добробут українців погіршився і «ризик проросійського реваншу великий, як ніколи», заявив О. Тягнибок. Він запропонував окреслити «червоні лінії», які українська влада не має права переходити.

Озвучив спільні вимоги до влади і лідер «Національного корпусу» А. Білецький. Користуючись статусом народного депутата, він зробив це з трибуни парламенту. «Ми, українські націоналісти, єднаємо зусилля для того, щоби протистояти озброєному окупанту на сході та фінансовому диктату з заходу, але головне – для того щоб знищити цю владу, яка помилково зветься українською», – заявив А. Білецький. Він звинуватив керівництво держави у надто високих комунальних тарифах, у безробітті, в узурпації влади «купкою мільярдерів» та у «здачі українських територій Росії». Серед інших вимог – розірвання дипломатичних відносин з Росією, відмова від приватизації стратегічних підприємств, ухвалення законів про імпічмент Президента та про відкликання депутатів парламенту. Однією з вимог стала відмова від ідеї створення ринку аграрних земель. У разі невиконання цих вимог, попередив А. Білецький, націоналістичні організації будуть здатні змусити Верховну Раду оголосити про саморозпуск.

Частина експертів вбачають у спільній ході кількох націоналістичних сил підготовку для об’єднання на майбутніх парламентських виборах. Натомість критики ймовірного націоналістичного союзу вбачають у гаслах Маршу національної гідності популізм і технологію, покликану забезпечити картинку на екрані.

Поширеною є думка про те, що в суспільстві є запит на радикальне об’єднання і праворадикали на нього реагують. «Націоналісти почали підготовку до парламентських виборів. Вони показують, що у них є підтримка. Але у них надто багато популістських гасел, а реальної сили немає», – вважає політолог О. Палій.

На думку експерта В. Карасьова, рано говорити про об’єднання як доконаний факт. «Це був пристрілювальний мітинг. Не можна сказати, що вони склеїлися між собою. Але їх об’єднує те, що поодинці ніхто з цих партій не пройде в Раду: “Свобода” на межі, а у “Правого сектора” і “Нацкорпусу” рейтинг близько нуля», – говорить В. Карасьов ((https://novosti.chernovtsy.ua/poroshenko-krichali-bandu-get-shho-viddilyaye-ukra%D1%97nu-vid-tretogo-majdanu).

Згоден з ним і політолог К. Бондаренко: «Вже втратив рахунок, скільки разів об’єднувалися прáві. Але як тільки справа доходить до розподілу портфелів, вони розходяться і починають шукати чергового покровителя».

Політолог О. Солонтай зі свого боку наголосив, що не всі українські радикальні сили показують свою спільну позицію. «Радикали О. Ляшка вирішують інші проблеми, пов’язані з членством у своїй фракції депутата А. Артеменка. “УКРОП” провів свою акцію у Києві, але окремо, днем раніше. Об’єднатися мусили ті прáві, які не зможуть окремо пройти до парламенту. І це дуже добре: усвідомлюють, що взаємопоборювання їм не допоможе. На базі кого саме вони об’єднаються, невідомо, адже до виборів ще далеко. Це була така собі “пристрілка”. Варто сказати: ці політичні сили є не лише націоналістичними, а й націонал-соціалістичними. Крім класичних правих, ультраправі завжди експлуатують і соціальну проблематику: і про відмову від продажу землі, і про тарифи, і навіть про питання приватизації», – констатує політолог (http://voi.com.ua/news/615445).

О. Палій теж побачив «соціалізм» і «популізм» у вимогах Маршу національної гідності. «Націоналістам було б доречно згадати, що С. Бандера вважав дрібну земельну власність українських селян економічною основою української нації. Було б корисно подумати, що без співпраці з міжнародними фінансовими інституціями курс гривні був би зовсім іншим, включно із “соціальним захистом”, який би, швидше за все, зводився до підніжного корму з городів. Можливо, націоналістам було б корисно уявити, що б зробив С. Бандера з тими, хто б наважився розхитувати “запілля”», – зауважує О. Палій. Водночас він вважає безпосередньо факт об’єднання зусиль різних націоналістичних сил в Україні позитивним явищем, яке може «додати щирості в політику і ліквідувати подрібленість, яку вороги насичують своїми агентами».

Серед ультиматумів владі, які висунули організатори Маршу національної гідності, на часі є вимога прийняти новий закон про вибори, зазначив директор Агентства моделювання ситуацій В. Бала. На думку експерта, потрібно повертатися до прийняття виборчого кодексу, про який говорили ще в 2011 р. Його слід вписати в тіло Конституції, щоб будь-яка влада не мала змоги змінювати виборче законодавство, переписуючи його кожний раз під себе. Виборчий кодекс має складатися з трьох законів: про вибори до Верховної Ради, вибори Президента та місцеві вибори (http://24tv.ua/odna_iz_vimog_uchasnikiv_marshu_gidnosti_ye_nadzvichayno_aktualnoyu__ekspert_n785167).

Марш національної гідності – це своєрідна самореалізація для представників правих сил, вважає політолог О. Решмеділова. За її словами, якщо дивитися на події третьої річниці Майдану, їх співставляти і дивитися на реакцію українців, то можна помітити, що багатьом це не подобалося, вони не хотіли підвищення суспільного градусу. Дехто ж, навпаки, невдоволений діями влади і підтримує будь-які радикальні угруповання.

Зрозуміло, коли відбувається така хода, вона за своєю суттю є досить радикалізованою, тобто можна чекати провокацій, зазначила політолог. Однак право людей збиратися, проводити певні мітинги – це демократична практика. При цьому зрозуміло, що така хода може бути негативною для України в тому плані, що транслюватиметься різними медіа в РФ і за кордоном. За словами О. Решмеділової, виходячи з того, що наразі дещо змінилася ситуація у відносинах з Польщею, з їхнього боку цей марш може бути також негативно інтерпретований щодо України, стати своєрідною «червоною ганчіркою» і дратувати польську сторону (http://24tv.ua/tse_chervona_ganchirka_dlya_nashih_susidiv__politolog_pro_marsh_gidnosti_n785128).

Водночас проведення маршу під час меморіальних заходів на Майдані В. Карасьов назвав спробою радикалізації і дестабілізації й без того напруженої ситуації у країні. Він вважає подібні акції діяльністю, спрямованою проти інтересів країни. «Радикальні гасла і дії націоналістів тільки підвищуватимуть градус суспільного невдоволення, працюватимуть проти становлення правового порядку в державі, блокуватимуть пошук компромісу в рамках мінських домовленостей», – написав політолог на своїй сторінці у Facebook (http://glavcom.ua/publications/marsh-nacionalnoji-gidnosti-chomu-hvilyuyutsya-na-bankoviy-i-u-moskvi--399505.html).

У подібному руслі висловився й політолог, керівник центру «Ейдос» В. Таран. Він вважає, що головне завдання спільного маршу «Азова», «Свободи» та ПС – підвищити градус ескалації і призвести до провокацій, у результаті яких правоохоронні органи змушені будуть використати силу. Але якщо сила буде надмірною, то це одразу буде використано для радикальних дій самими організаторами маршу, зазначив політолог (https://www.slovoidilo.ua/2017/02/22/pogljad/polityka/marsh-proty-vlady-chym-nebezpechnyj-spilnyj-mitynh-svobody-azova-ta-ps).

Не стало несподіванкою й те, що об’єднаний марш «Свободи», «Національного корпусу» і «Правого сектору» викликав чергову істерику вросійських ЗМІ. За їхнім трактуванням, «напіввійськові організації українських націоналістів зібралися на марш, аби повалити Президента Порошенка і розпустити парламент», а це «путч», «третій Майдан», «хаос і агонія Української держави».

На думку політичного експерта О. Яхно, активізація теми «націоналістичної загрози» в російських ЗМІ пов’язана з політичними втратами Кремля на міжнародній арені, зокрема в питаннях виконання мінських домовленостей. «Ухвалення резолюцій міжнародними організаціями або рішень щодо санкцій у російських ЗМІ завжди супроводжується темою “нацистів”, “фашистів-бандерівців”, – каже О. Яхно. – І коли образ “бандерівця” тьмяніє, його починають підживлювати різними факельними ходами або фактами вандалізму» (http://glavcom.ua/publications/marsh-nacionalnoji-gidnosti-chomu-hvilyuyutsya-na-bankoviy-i-u-moskvi--399505.html).

Факт об’єднання націоналістів у російських ЗМІ використовується для формування образу зовнішнього ворога, вважає політичний оглядач С. Руденко. «Російські ЗМІ спотворюють інформацію. Їм вигідно говорити, що в Україні є широкий націоналістичний, “фашистський” рух. І що більше людей вийде на Майдан, аби вшанувати пам’ять загиблих, усіх їх російські ЗМІ запишуть у націоналісти. Так сформують образ зовнішнього ворога, таких собі “фашистських молодчиків”», – зазначає експерт. Разом з тим, на його думку, «путінський режим боїться, що на зміну нинішнім керівникам України, з якими можна домовлятися, до влади прийдуть набагато радикальніші сили, що створить Путіну набагато більше проблем, тому акції націоналістів і подають як загрозу державності», – пояснює експерт.

З огляду на це В. Бала не виключає, що Марш національної гідності Росія може використати у своїх цілях, утім це не повинно стати приводом для згортання українського націоналістичного руху. «Ми бачимо їхній рівень пропаганди, що уже перейшла всі можливі червоні лінії і межі здорового глузду. Тому, якщо ми постійно будемо озиратися на те, як у Росії на це зреагують, як Росія це прокоментує, чи зможе це Росія використати в своїх інтересах, тоді нам треба сидіти тихо і не дихати», – наголосив В. Бала.

За великим рахунком, каже він, настав час, коли нам треба менше озиратися і взагалі дивитися на те, що відбувається в Росії. Треба усвідомити, що Росія – наш ворог, що загрожує не просто територіальній цілісності нашої держави у зв’язку з окупацією частини Донбасу і анексією Криму, а з точки зору глобальної загрози – Росія ворог існування самої Держави Україна.

У будь-якому випадку, додає В. Бала, кожна політична сила має діяти не лише в кабінетах, а й працювати, спілкуватися з громадянами. Головне, щоб всі дії проти влади носили конструктивний характер, з точки зору власних пропозицій, а не просто критикували рішення влади (http://24tv.ua/odna_iz_vimog_uchasnikiv_marshu_gidnosti_ye_
nadzvichayno_aktualnoyu__ekspert_n785167).

Отже, попри тривожні очікування, що річниця Майдану стане одним з детонаторів радикальних настроїв і протестних акцій у суспільстві, ситуацію вдалося утримати в мирному руслі, хоча й не обійшлося без окремих гучних протестів та навіть сутичок з представниками правоохонних органів. На цьому тлі традиційно пожвавилися розмови про нову революцію та «третій Майдан». Так, за оцінкою колишнього глави зовнішньої розвідки України М. Маломужа, ситуація з настроями в українському суспільстві наразі дуже критична і схожа на ту, яка була в листопаді – грудні 2013 р. Тому неправильна модель поведінки влади може мати серйозні наслідки – аж до «третього Майдану».

У цьому контексті обґрунтованою видається думка директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва І. Бекешкіної, яка зазначила, що протестні настрої в Україні були високими всі 25 років незалежності. При цьому не завжди спостерігалася пряма кореляція між високим рівнем готовності до протестів і реальними протестами. Наприклад, найвищими були протестні настрої у 1997–1998 рр., коли людям роками не виплачували зарплату. Але тоді не було самих протестів. Так само «підскочили протестні настрої» до 40 %, коли обвалилася гривня на початку 2015 р. і різко зросли ціни. Але теж не було акцій протесту. Тарифи піднялися, але теж масових протестів не було. Було істотне невдоволення усім, але протестів не було. Протести стали проявлятися в іншому. Наприклад, протест проти підвищення тарифів – у несплаті цих тарифів.

За словами І. Бекешкіної, для того щоб протестні настрої перетворилися на реальні протести, потрібні три речі. По-перше, якась подія, яка обурить разом велику масу людей. Під час Євромайдану це було побиття студентів, під час помаранчевої революції – фальсифікація виборів. По-друге, повинні бути люди, які здатні вивести маси на протести. Так, під час Євромайдану лідери опозиції користувалися високим рівнем довіри – близько 40–50 %. Політики ж, які вирішили вивести людей на Майдан цього річ, – це люди, які або невідомі широкому загалу, або просто не користуються довірою.

По-третє, люди повинні бачити, яким буде наслідок цих протестів – це найголовніше. Під час помаранчевої революції було зрозуміло, що наслідком мають стати перевибори задля перемоги В. Ющенка. Під час Революції гідності – зміна влади. Нинішнє гасло щодо припинення торгівлі з окупованими територіями сприймається у суспільстві неоднозначно, єдиної думки з цього приводу немає (http://nv.ua/ukr/publications/richnitsja-majdanu-681263.html).

Термін «третій Майдан», на думку І. Бекешкіної, неправильний. Адже і перший, і другий Майдан – це були повстання проти диктатури, якої на сьогодні немає. Експерт вважає, що «нинішні події, навпаки, показують відсутність централізованої влади: дії депутатів, суперечки всередині органів влади, події в Києві. Вони показують, що є тенденції до такої собі махновщини і до охлократії. Загрози для демократії з боку якоїсь такої диктатури нема. Тому слова про третій Майдан – перекручення».

Акції протесту ж, натомість, дійсно є. Вони можуть бутим пов’язані з різними речами: соціально-економічний стан, дії влади, ситуація на фронті тощо. Їх здебільшого використовують для того, аби вийти з правового поля і дестабілізувати ситуацію. «Я думаю, якраз те, що періодично відбувається в центрі столиці, працює радше на нашого зовнішнього ворога та на дестабілізацію ситуації в столиці», – переконана І. Бекешкіна.

Показовим, на переконання соціолога, є відсутність масової підтримки протестних акцій. Це говорить про те, що ними займається досить вузька група людей. Водночас це не означає, що в країні немає приводів для протесту. Насправді ситуація дуже складна, бо в суспільстві великі настрої розчарування. Кожного разу, коли приходять до влади інші політичні сили, на них покладають надії. І щоразу повторюється одна і та ж сама ситуація, що спричиняє, власне, повторення динаміки настроїв. Спочатку певні надії, потім – розчарування. І на цю ситуацію можна дивитися в контексті всіх попередніх соціальних проблем. Сьогодні до них додається ще війна, яка й стримує багатьох людей у тому, щоб знову вийти на Майдан.

На переконання політолога, керівника центру «Ейдос» В. Тарана, наразі ситуація є відносно стабільною й поки немає підстав для масштабних протестів. «Українці можуть бути незадоволені тарифами, обурені діями влади, але виходити через це на Майдан не будуть. Люди вийдуть на вулицю тоді, коли зійдуться дві умови – посягання на справедливість та розуміння. У 2014 р. люди вийшли, щоб підписали Угоду про асоціацію, покарали за студентів та відправили уряд Азарова у відставку», – пояснює експерт. Більше того, уточнив він, має бути принаймні якась альтернатива. У 2004 р. виходили за В. Ющенка, у 2014 р. казали про Ю. Тимошенко, А. Яценюка чи когось іншого. Зараз люди зневірилися, а виходити заради того, щоб просто вийти, громадськість не готова. «В 1999–2000 рр. ситуація була гіршою: віялові відключення, різке зростання курсу з 1,7 до 5 грн/дол. Але на вулиці вийшли лише тоді, коли вбили Гонгадзе», – резюмував В. Таран (https://www.slovoidilo.ua/2017/02/22/pogljad/polityka/marsh-proty-vlady-chym-nebezpechnyj-spilnyj-mitynh-svobody-azova-ta-ps).

Населення не готове кожен рік виходити на вулиці і в такий радикальний спосіб, як у 2014 р., змінювати владу, погоджується директор аналітичного центру «Політика» М. Давидюк. Коментуючи можливість масових протестів українців, експерт зазначив, що вони навряд чи активізуються, хоча українці тиснутимуть на владу на місцях, окремо на Президента, парламент, уряд. Проте небезпека закликів до «третього Майдану» у тому, вважає М. Давидюк, що Росія це може використати для провокацій, аби показати, що в Україні «режим придушує». Однак політолог переконаний, що нині не та ситуація, коли люди починають іти на протести (http://transkarpatia.net/ukraine/78029-ukrayinc-zlyatsya-ale-vlashtovuvati-maydan-ne-gotov-ekspert.html).

Як зазначає голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» С. Таран, «заклики до третього Майдану – це провокація, адже під час війни ніякі майдани не організовуються. Якщо це, звичайно, не на користь ворога». Під час війни, наголошує С. Таран, важливо об’єднати всі зусилля – політичних сил і громадян. «Якщо ми станемо розхитувати ситуацію всередині і грати за московським сценарієм, то Майдан буде, але держави – ні», – підкреслює С. Таран, з яким важко не погодитися.

Очевидно, що усвідомлення цього, попри нинішнє апелювання до цінностей Майдану політичними силами, що намагалися репрезентувати акції протесту в центрі Києва, як вияв всенародної підтримки і ледь не як початок «третього Майдану», не підняло широкі маси на протест. Отже, поки не час для революції. Та, зважаючи на величезну ціну Революції Гідності й значно менший від очікуваного її результат, хочеться сподіватися на досягнення позитивних змін в Україні мирним, але гарантовано результативним шляхом. Саме цю налаштованість суспільства на конструктивізм і результативність черговий раз продемонстрували останні події, присвячені річниці Революції гідності. Отже, незважаючи на відмічений експертами протестний потенціал, ситуація в країні і надалі залишається контрольованою і такою, що сприятиме поступовому впровадженню реформ і зміцненю української державності.

 

Тарасенко Н. Акції протесту у третю річницю Майдануна тлі «немайданних» настроїв суспільства[Електронний ресурс] /  Н. Тарасенко // Резонанс. – 2017. – № 14. – С. 3–12. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2017/rez14.pdf.  – Назва з екрана.