Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ 

Дональд Трамп вступив на посаду президента США: чого чекати Україні?

 

20 січня відбулася інавгурація Д. Трампа на пост президента США. Світ сприйняв цю подію з певним острахом, оскільки непередбачуваність новообраного президента, яку він неодноразово довів і під час передвиборної кампанії, і в перехідний період, фактично унеможливлює ефективне прогнозування його політики, у тому числі робить нечіткими контури зовнішньополітичного курсу нової адміністрації, що примушує нервувати як союзників, так і противників США.

Д. Трамп переміг на президентських виборах у США, які відбулися в листопаді минулого року, програвши при цьому 2,9 млн голосів виборців своїй суперниці Г. Клінтон. Його називали проросійським кандидатом, а однією з його передвиборних обіцянок було налагодити відносини США з Росією, за що представники Демократичної партії неодноразово критикували кандидата в президенти. Американські спецслужби звертали увагу на те, що в хід передвиборної кампанії втручалися хакери. На думку фахівців, вони діяли з Росії в інтересах Д. Трампа. Всі ці моменти, підсилені низкою суперечливих заяв на етапі виборчої кампанії та в перехідний період, спричинили неоднозначне сприйняття перемоги Д. Трампа американським суспільством. У результаті, церемонію інавгурації бойкотували понад 50 конгресменів від Демократичної партії, так само, як і ряд знаменитостей – артистів і музикантів, а у Вашингтоні і Нью-Йорку відбулися демонстрації протесту, кількість учасників яких оцінюється від 200 до 500 тис. Опитування громадської думки показують, що рівень довіри до Д. Трампа на самому початку його каденції є одним з найнижчих в історії США – близько 40 % (URL: http://www.segodnya.ua/opinion/korsunskicolumn/inauguraciya-donalda-trampa-chto-ostalos-za-kadrom-790336.html).

Як і очікувалося, головні меседжі своєї майбутньої політики новий глава Білого дому проголосив у своїй інавгураційній промові, інтерес до якої напередодні урочистостей всіляко підігрівала команда Д. Трампа, наголошуючи, що в ній президент відповість на низку запитань, які хвилюють суспільство. Радник Д. Трампа Е. Скарамуччі заявив, що «це буде історична промова», а помічниця президента К. Конвей зазначила, що звернення до нації буде «елегантним, гарним, потужним і коротким».

Інавгураційна промова Д. Трампа була і справді вкрай незвичайною. Перш за все він подякував своїм попередникам та пообіцяв «відбудувати країну» для всього народу та «разом визначати напрям розвитку країни та світу на багато років наперед».

Чимало тез промови Д. Трампа повторювали гасла його передвиборної кампанії: попередні уряди винуваті у тому, що по всій країні закриваються заводи, зростає безробіття, «процвітає кримінал та наркоманія». «Це зупиниться прямо тут і прямо зараз», – пообіцяв президент.

«Ми передаємо владу не лише від президента до президента, але від Вашингтона – до людей. Надто довго група людей у столиці насолоджувалася владою за рахунок громадян», – закинув він політичній еліті збагачення на тлі зубожіння американців. «Усе зміниться, починаючи тут і зараз, – підкреслив він. …20 січня увійде в історію, коли народ став керівником Сполучених Штатів».

Особливу увагу новий американський лідер приділив життю простих жителів США, пообіцявши відновити промислову могутністькраїни, повернути робочі місця, заможність, дати соціальний захист, побудувати нові шляхи по всій Америці (дороги й залізницю, мости, аеропорти, тунелі).

«Ми робили інші країни багатими, але сила і впевненість нашої країни випаровувалася протягом багатьох років. Ми захищали кордони інших держав, але відмовлялися захищати свої. З цього дня в управлінні країною буде новий принцип: “Спершу – Америка”». Два простих правила, за словами Д. Трампа, сприятимуть реалізації цього принципу – «купуй американське і наймай американця». Д. Трамп пообіцяв повну лояльність і відданість інтересам Америки, відновлення її процвітання та величі.

Зовнішньополітичні пріоритети США в промові Д. Трампа були окреслені обіцянками «дружити з іншими країнами, але не нав’язувати свої принципи іншим державам» та «об’єднати сили для боротьби проти радикального ісламського тероризму, щоб стерти його з лиця планети». Д. Трамп також пообіцяв зміцнювати діючі союзи США із іншими країнами та створювати нові (URL: http://apostrophe.ua/ua/news/politics/2017-01-20/inauguratsiya-trampa-glavnyie-tezisyi-vyistupleniya-novogo-prezidenta-ssha/84110).

Експерти по-різному оцінили інавгураційну промову 45-го президента США, звернувши увагу на окремі її деталі та наголоси. Професор Дипломатичної академії МЗС України О. Цвєтков зауважив, що це була одна з найбільш спокійних промов нового президента, у чому можна бачити надію на прагматичність у діях Д. Трампа.

Як зазначив екс-міністр закордонних справ України К. Грищенко, інавгураційна промова Д. Трампа стала продовженням передвиборної риторики і підтвердженням наміру ставити в центр політики адміністрації президента національні інтереси Сполучених Штатів. Нічого конкретного і змістовного, що дає змогу давати оцінку та може бути практичним наповненням цього виступу, екс-дипломат не побачив.

Екс-міністрові закордонних справ України В. Огризку в багатьох місцях промови Д. Трамп нагадував українських політиків-популістів, які розповідають про те, чого зробити або не можливо, або надзвичайно складно. «У цілому, скажу відверто, мені виступ Трампа місцями нагадував маніфест популізму. Але, мабуть, це зараз те, що найбільш позитивно сприймається і вітається у багатьох країнах світу. Я не думаю, що такий популістичний крен і заяви про те, що ми передаємо владу народу, може справді додати до того, що є в Америці. Це речі для того, щоб сподобатись. Але його слова про те, що ми залишаємо порожні балачки і починаємо працювати, з іншого боку, дають можливість побачити, наскільки ці заяви будуть кореспондуватись з конкретними діями», – зауважив В. Огризко.

На думку екс-дипломата, у частині промови, яка стосується зовнішньої політики, не прозвучало те, що мало прозвучати для решти світу. Зокрема, теза про посилення боротьби з тероризмом була абсолютно правильною, але окреслена занадто загально.

За оцінкою президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» М. Гончара, промова Д. Трампа була спрямована на активацію внутрішньої енергії американського суспільства, як у широкому розумінні потенціалу нації, так і в прикладному значенні реіндустріалізації США, на що у промові зроблено особливий наголос. На думку експерта, це може вийти у Трампа, оскільки передумови для цього вже створено американською революцією сланцевого газу. У США найнижчі ціни на енергію порівняно з Європою та Азією. Якщо до революції сланцевого газу додасться ще й революція сланцевої нафти (а вона вже триває), то США стануть повністю енергонезалежними. Посилення потужності США базується на енергетичному базисі.

Після інавгураційної промови Д. Трампа на сайті Білого дому з’явилися програмні тези нової адміністрації, що повніше розкривають суть політики Білого дому. З них зрозуміло, що нова політика реалізовуватиметься в рамках концепції America first, яка означає, що США можуть бути лише на першій позиції у світі. Суть політики – зміцнення збройних сил і промисловості.

Білий дім підтвердив, що США вийдуть із Тихоокеанського торговельного партнерства, переглянуть договір про північноамериканську зону вільної торгівлі, жорстко стежитимуть за балансом зовнішньоторговельних інтересів.

У зовнішній політиці початкові кроки, оголошені Білим домом, – знищення «Ісламської держави» та інших радикальних ісламських груп, за необхідності в союзі з іншими державами, активне будівництво військово-морського флоту та перехід до дипломатії, яка акцентує американські інтереси.

У програмних тезах не обійдено увагою розвідувальне співтовариство, без якого успішно боротися з тероризмом неможливо. Достатньо чітко зазначено, що США розвиватимуть як оборонні, так і наступальні кіберможливості. У військовій сфері планується «припинення секвестру» військового бюджету, досягнення «найвищої» боєздатності американських військ, створення ефективної протиракетної оборони. Слід зауважити, що перше проведене через сенат призначення вже в день інавгурації – саме міністра оборони (URL: http://gazeta.dt.ua/international/tramp-amerika-ponad-use-_.html).

Виходячи з меседжів, оприлюднених президентом США Д. Трампом та його адміністрацією, експерти намагаються передбачити, якою буде політика Білого дому, чи відрізнятиметься вона від досить суперечливої передвиборної риторики Д. Трампа, як вибудовуватимуться відносини Америки з окремими країнами. Ключовим фактором у пошуку відповідей на ці питання, на думку політичного експерта, директора Інституту зовнішньої політики Г. Перепелиці, є розуміння внутрішніх пріоритетів Д. Трампа. Експерт переконаний, що на першому місці у нового президента США «бізнес і великий бізнес». «Цінності демократії у нього на десятому місці. Це означає, що Америка не буде підтримувати “молоді” демократії у світі. Це значить, що бізнес-інтереси будуть стояти вище геополітичних інтересів. Це значить, що він не збирається відновлювати глобальне лідерство США у світі» (URL: http://www.radiosvoboda.org/a/28223171.html).

У цьому контексті передвиборне гасло Д. Трампа «Зробимо Америку сильною знову» Г. Перепелиця трактує в економічному сенсі, тобто як досягнення економічної сили. «На першому місці у нього бізнес-інтереси. А що таке американський бізнес? Це насамперед великі корпорації. І, відповідно, Трап дивиться на супротивників Америки як на економічних конкурентів. Найбільшу конкуренцію США може скласти Китай, тому на першому місці в його геополітиці буде геоекономічне стримування Китаю».

З іншого боку, зазначає Г. Перепелиця, завдання Д. Трампа – шукати союзників, тому що Америка одноосібно вже не може впоратися з глобальними викликами і з глобальною конкуренцією. «Першим таким союзником є Росія. Він побачив, що Росія значно зміцнилася, що вона розпочала війну, завоювала ключові геополітичні позиції, які мали США. Це Близький Схід. Фактично Росія, завдяки успіхам її воєнних операцій в Сирії, витіснила позиції США, Росія відновлює домінування на усьому пострадянському просторі, відновлює ключовий вплив на Європу. Тому він дивиться на Росію не як на проблему чи ворога, а як на геополітичну потугу, яка має величезні економічні, природні ресурси. Якщо американські компанії зайдуть на нафтові, газові поля Росії, то Америка таким чином зміцниться і буде більш конкурентноздатною у світі. Тоді нафтогазові корпорації Америки значно посилять свої позиції, а значить вплив США у світі збільшиться. І от, власне, цією логікою керується Трамп», – пояснює експерт.

Г. Перепелиця прогнозує, що головна боротьба у світі розгорнеться між трьома силами – Росією, Китаєм і США, тому Д. Трамп і намагається залучити Росію першим, відірвати її від Китаю для того, щоб разом його стримувати. А Росія, навпаки, буде використовувати Китай проти США, тому що В. Путін вважає головним суперником не Китай, а Захід з його демократією.

Екс-міністр закордонних справ України В. Огризко погоджується, що «Трамп – це людина для всіх загадкова, непередбачувана, людина, яка має погляд на міжнародні відносини радше бізнесмена, а не політика. На превеликий жаль, коли змішуються інтереси бізнесу і національні інтереси, виникають проблеми. Чи зможе Трамп відволіктись від інтересів бізнесу і подумати про речі більш суттєві – безпекові, ті, що забезпечують економіці можливість нормально розвиватися?» (URL: http://time-ua.com/novini/politika/25840-donald-tramp-ta-ukraina-iaki-vzaiemostosunky-skladutsia-mizh-ssha-ta-ukrainoiu-u-2017-rotsi).

У контексті таких експертних думок примітно, що дві американські позапартійні некомерційні організації – Free Speech for People і RootsAction вже організували кампанію за відсторонення Д. Трампа від влади. Вони ініціювали збір підписів під петицією за його імпічмент. Як ідеться в повідомленні, опублікованому на сайті кампанії Impeach Trump Now 20 січня, причина акції полягає в тому, що Д. Трамп зберігає зв’язки зі своїм бізнесом, створюючи тим самим конфлікт інтересів глави Білого дому і бізнесмена. Ініціатори імпічменту стверджують, що цей конфлікт інтересів створює небезпеку прийняття Вашингтоном невигідних для країни рішень (URL: http://patrioty.org.ua/politic/amerykanski-pravozakhysnyky-zbyraiutsia-oholosyty-impichment-trampu-153111.html).

Активно обговорюється в політичних і ділових колах США та світовому експертному середовищі й питання про команду Д. Трампа, яка реалізовуватиме його курс. Новий президент повинен заповнити не лише керівні пости в міністерствах і відомствах, а й запропонувати 690 кандидатур на різні пости, які підлягають затвердженню в сенаті. Наприклад, лише в Міністерстві оборони повинні бути заповнені 53 «ключові» посади, у Держдепі – 263, казначействі – 27, Мін’юсті – 27. Станом на 20 січня подано було тільки 28 кандидатур, а у Держдепі не запропонувано кандидатури на жодну з найвищих посад – заступників або помічників Держсекретаря. Аналітики зазначають, що зволікання з кадровими призначеннями цілком здатне нівелювати будь-які очікування від перших 100 днів Трампа. Адже ці 690 «ключових» посад є лише частиною з армії 4100 вакансій, які є прерогативою президента США. Ніколи раніше подібна проблема не стояла перед новообраними президентами так гостро, адже практично кожен з них був або губернатором, або членом Конгресу, і мав досвід державного управління.

Проаналізувавши головні кадрові пропозиції Д. Трампа, аналітики та експерти зробили висновок, що новий кабінет американського президента може увійти в історію як найзаможніший. Його вже прозвали «кабінетом мільярдерів». Так, міністром фінансів Д. Трамп призначив С. Мнучина, який 17 років був віце-президентом інвестиційної компанії Goldman Sachs, працював генеральним директором компанії SFM Capital Management, у яку Дж. Сорос вклав 1 млрд дол.

С. Мнучин заснував компанію Dune Capital, яка займається фінансуванням кіновиробництва і уклала контракт із кінокомпаніями 20thCentury Fox і Warner Brothers, зробивши інвестиції у фільми «Аватар», «Люди Ікс», «Божевільний Макс».

На посаду міністра торгівлі призначений У. Росс – власник компаній у металургійній, гірничодобувній, текстильній галузях. У 2016 р. журнал Forbes помістив У. Росса на 595-е місце в списку мільярдерів, оцінивши його особистий статок у 2,9 млрд дол.

Міністр праці Е. Паздер – президент мережі швидкого харчування CKE Restaurants Inc. Він виступає проти підвищення мінімальної зарплати і державного регулювання умов праці. Статті Е. Паздера на економічну тематику регулярно публікуються в авторитетних світових виданнях The Wall Street Journal, Forbes, National Review. Адміністрація Д. Трампа покладає надії на Е. Паздера, що він врятує малий бізнес від тягаря непотрібних законодавчих обмежень.

Міністр освіти Б. Де Вос – голова групи компаній Windquest, яка інвестує в технології і альтернативі джерела енергії. Б. Де Вос – дружина мільярдера Д. Де Воса, сина і спадкоємця творця компанії Amway. Сім’я Де Вос вважається однією з найбагатших в Америці. На початку передвиборної кампанії Трампа, Б. Де Вос критикувала майбутнього президента, але коли Трамп запропонував їй обійняти посаду міністра освіти, прийняла пропозицію. Б. Де Вос відома своїми виступами проти чинної системи безкоштовних державних шкіл. Вона планує залучити у сферу освіти приватних підприємців та інвесторів.

Слід підкреслити також безпрецедентну кількість військових, призначених на ключові посади. Такі дії Трампа можна пояснити як спробу покластися на громадську думку, оскільки у США армія стійко очолює перелік інститутів, яким американці довіряють. Крім того, під час передвиборної кампанії Трамп позиціонував себе як несистемного кандидата і обіцяв привести нових людей у політику. Експерти також сходяться на думці, що кабінет Трампа – це уряд компромісу і його не слід називати «проросійським».

Новий президент США формує свою адміністрацію таким чином, щоб виконувати функції миротворця, що стримує «яструбів», пише у своїй статті для DT.UA директор Національного інституту стратегічних досліджень, радник Президента України В. Горбулін (URL: http://gazeta.dt.ua/internal/os-budinok-yakiy-buduye-tramp-_.html). За його словами, кілька ключових посад у Кабінеті зайняли люди, які скептично налаштовані щодо Росії. «Принаймні три ключові особи в новій адміністрації (майбутній міністр оборони, керівник Центрального розвідувального управління США й віце-президент США) досить скептично налаштовані стосовно Росії. Позиція майбутнього очільника Держдепартаменту двоїста і цілком залежатиме від того, які пріоритети окреслить йому сам Д. Трамп. Фактично йдеться про вибудовування системи стримувань і противаг, коли відверті поляризовані позиції окремих членів кабінету ускладнюватимуть їм пошук спільних рішень, що вимагатиме посередницької ролі президента», – ідеться в статті.

Серед затятих супротивників Росії у команді Д. Трампа варто відзначити насамперед міністра оборони Дж. Меттіса.Він поставив Росію на перше місце серед головних загроз для США. Дж. Меттіс виступає за розширення американської військової підтримки європейським союзникам для протидії агресивних дій Кремля. «Починаючи з Ялти [конференція 1945], у нас є довгий список випадків, коли ми намагались позитивно взаємодіяти з Росією. У нас є достатньо короткий список успіхів в цьому напрямку. Ми визнаємо, що Путін намагається розколоти НАТО, і ми вживатимемо усіх заходів, щоб захистити себе в тих випадках, коли це необхідно», – заявив генерал.

Кандидат на посаду директора ЦРУ М. Помпео заявив, що Росія «агресивно самостверджується» шляхом вторгнення в Україну і окупації частини її територій. Як заявив М. Помпео на сенатських слуханнях 12 січня, агресивна політика Кремля є загрозою для Європи. При цьому Москва не робить нічого для боротьби проти терористичної організації «Ісламська держава». Говорячи про російські кібератаки проти США, кандидат у директори ЦРУ висловив упевненість, що вони були вчинені за розпорядженням вищого керівництва РФ. При цьому М. Помпео нагадав, що зовнішню політику США визначають Білий дім і Державний департамент, а не ЦРУ. Тим не менш, важливо, щоб спецслужба оперативно надавала керівництву країни точні розвіддані про дії, у тому числі, Росії
(URL: http://dt.ua/WORLD/potenciyniy-direktor-cru-pompeo-nazvav-rosiyu-zagrozoyu-yevropi-229883_.html).

Не належить до числа проросійських і новий віце-президент М. Пенс. Водночас сподіватися на те, що він приділятиме українському питанню стільки ж уваги, як і Дж. Байден, не варто, адже багато республіканців приписують Дж. Байдену і держсекретареві Д. Керрі провал американської політики на російському терені. За її перегляд виступають відверто проросійські члени команди Трампа, які радять йому укласти з Росією угоду щодо України, запропоновану так званим «планом Кіссинджера». Автором «плану» є, власне, колишній держсекретар США при Р. Ніксоні і Д. Форді Г. Кіссинджер, який стане радником Д. Трампа. План передбачає, що якщо Росія виконує Мінські угоди, Штати закривають очі на анексію Криму. У питанні України Г. Кіссинджер наполягає на неприєднанні її до Заходу. «Україна повинна бути включена до структури європейської та міжнародної архітектури безпеки таким чином, щоб вона стала мостом між Росією і Заходом, а не стала на чиюсь сторону», – вважає колишній держсекретар США.

Думку Г. Кіссинджера можуть підкріпити й аргументи радника Д. Трампа з питань нацбезпеки і оборони М. Флінна. Авторитетні американські видання називають його одним з ідеологів зв’язків Росії та США із сирійського питання, а на Д. Трампа М. Флінн, начебто, має навіть більший вплив, ніж міністр оборони Д. Меттіс.

Серед «проросійських» членів кабінету Д. Трампа найбільш обговорюваною стала кандидатура держсекретаря Р. Тіллерсона. Як зазначив Д. Трамп, його вибір припав на одного «з дійсно великих бізнес-лідерів світу, і він має великий досвід в укладанні угод з багатьма урядами» (URL: http://nv.ua/ukr/world/countries/kavaler-rosijskogo-ordena-druzhbi-shcho-potribno-znati-pro-mozhlive-kerivnika-derzhdepu-tillersone-324593.html).

Р. Тіллерсон, як і Д. Трамп, не має формального досвіду зовнішньої політики, але будучи генеральним директором ExxonMobil (найбільша приватна нафтова компанія у світі), побудував тісні ділові стосунки з багатьма світовими лідерами. Зокрема, Р. Тіллерсон відомий своїми зв’язками з РФ. Німецький тижневик Der Spiegel називає його «уповноваженим у справах Росії». Ще в 1998 р. він був призначений на посаду віце-президента компанії Exxon Ventures, яка відповідала за проекти в республіках колишнього СРСР. Нині ExxonMobil бере участь у капіталі російської фірми «Ексон нафтогаз лімітед», яка є оператором проекту «Сахалін-1», який називають найбільшим нафтогазовим проектом у Росії за обсягом прямих іноземних інвестицій. Тож на зовнішньополітичну позицію Р. Тіллерсона, як держсекретаря США, можуть вплинути явні суперечності між інтересами компанії Exxon і зовнішньополітичними інтересами країни, адже втрати ExxonMobil через антиросійські санкції становили не менше мільярда доларів.

Виступаючи на початку 2016 р. в Університеті Техасу, бізнесмен визнав, що був знайомий із президентом РФ В. Путіним понад 15 років і підтримує з ним «дуже близькі стосунки». Крім того, Р. Тіллерсон є кавалером російського ордена Дружби, який вручив йому у 2013 р. особисто В. Путін. Зокрема, цей орден вручається російською владою за налагодження двосторонніх відносин.

Західні ЗМІ й аналітики таку кадрову пропозицію кваліфікували як «новий етап відносин з Росією», про які Д. Трамп неодноразово говорив під час передвиборної кампанії. Водночас республіканці Дж. Маккейн і М. Рубіо побачили у призначенні Р. Тіллерсона привід для тривоги. Американські та європейські аналітики зазначають, що головним завданням Р. Тіллерсона перший час після призначення стане пошук точок дотику з Кремлем щодо Сирії й України.

У Кремлі назвали призначення Р. Тіллерсона «високопрофесійним вибором». «Дійсно, виходячи зі специфіки своєї роботи на посаді голови однієї з найбільших нафтових компаній, він неодноразово мав контакти з нашими представниками. Він досить професійно виконує свої обов’язки», – відзначив речник президента РФ Д. Пєсков.

На думку В. Горбуліна, Київ цілком може працювати з новою адміністрацією США, однак йому ще тільки належить сформулювати принципові позиції, яких Україна розраховує досягти за підтримки Вашингтону (URL: http://gazeta.dt.ua/internal/os-budinok-yakiy-buduye-tramp-_.html).

Окреме місце серед усіх прогнозів посідає розгляд різних варіантів розвитку взаємовідносин Вашингтона та офіційного Києва за президентства Д. Трампа. Експерти вважають імовірними для України кілька сценаріїв, визнаючи, що непередбачуваність Д. Трампа залишається головним фактором у виборі одного з них.

Перший сценарій передбачає договір між Вашингтоном і Москвою по Україні. При цьому роль нашої країни в стратегії Д. Трампа зводиться лише до розмінної монети в більш важливих американських переговорах з Кремлем. Як наслідок, США можуть скасувати санкції проти Москви, які служили, у першу чергу, стримуючим фактором від подальшої агресії Росії в Україні. Вашингтон може також посилити тиск на Київ з метою розв’язати конфлікт на Донбасі за сценарієм Путіна: Україна буде змушена фактично легітимізувати самопроголошені невизнані республіки «ДНР-ЛНР» у своєму складі, які впливатимуть на зовнішньополітичний курс країни. З іншого боку, війна на Сході країни припиниться, але Україна повернеться до сфери впливу Кремля. Натомість напруження між НАТО і РФ спаде. Згодом США і Росія вже зможуть діяти спільно на Близькому Сході: Вашингтон відмовиться від свого наміру усунути від влади Б. Асада і спільно з росіянами буде атакувати «Ісламську державу» (URL: http://patrioty.org.ua/blogs/pochatok-epokhy-trampa-eksperty-rozpovily-pro-chotyry-stsenarii-dlia-ukrainy-152707.html).

Як пише у своїй колонці у Finanсial Times її провідний коментатор-міжнародник Г. Рахман, привабливість такого роду операції для Д. Трампа безсумнівна. Вона знизила б зростаючу загрозу конфлікту між США і РФ як на Близькому Сході, так і в Європі, адже нещодавно Росія розмістила ядерну зброю в Калінінградській області (URL: http://apostrophe.ua/ua/article/world/america/2016-12-22/bolshaya-sdelka-za-chto-torguyutsya-putin-i-tramp/9048).

Г. Рахман називає угоду великою авантюрою. Багато в чому, за словами оглядача, її поява залежатиме від того, як обраний президент і його команда оцінюють мотиви Москви. «Більшість чиновників на зовнішньополітичному напрямку будуть попереджати Д. Трампа, що в будь-яких поступках Росія побачить слабкість США, і це лише посприяє російській агресії. Є і група тих, хто стверджує, що угода можлива, якщо США будуть ставитися до РФ, як до рівної, і дадуть зрозуміти, що не збираються заохочувати російську ліберальну опозицію», – припускає Г. Рахман.

Експерт-міжнародник Інституту суспільно-політичних досліджень, політолог М. Капітоненко погоджується, що небезпека «великої угоди» між Білим домом і Кремлем зберігається. Вашингтону нічого не буде коштувати відмовитись від підтримки України, а у тому разі, якщо Росія в обмін запропонує цілком конкретні умови, – і взагалі стане вигідною для США угодою.

По-перше, Україна не належить до зовнішньополітичних пріоритетів нової адміністрації США, підкреслює М. Капітоненко. У Трампа є інші, більш важливі завдання – боротьба з міжнародним тероризмом, захист американського бізнесу від іноземних конкурентів, протистояння з Китаєм в економіці. По-друге, Д. Трамп розглядає українську кризу як переважно європейську проблему безпеки. Таким чином, і її розв’язанням повинні займатися європейські лідери. По-третє, торговельні інтереси оточення Д. Трампа. У цьому контексті варто згадати про зв’язки з Кремлем нового Держсекретаря США Р. Тіллерсона, багатомільярдні інвестиції ExxonMobil в енергетичний сектор Росії і фінансові збитки компанії через антиросійські санкції.

Можна припустити, що статус-кво конфлікту на Донбасі – прийнятний для нової президентської адміністрації США. Водночас Україна може стати важливим козирем у руках Трампа при переговорах з Москвою. Цей козир буде кинутий на стіл тоді, коли Путін запропонує Трампу щось важливе натомість.

Тим не менш, М. Капітоненко підкреслює: доля України – в її ж руках. Не слід переоцінювати результат можливої «великої угоди» між Трампом і Путіним для Києва. «Україні потрібно пам’ятати, що ситуація в конфлікті з Росією визначається не зовнішніми, а внутрішніми факторами. Рівень міжнародної підтримки України вкрай низький, враховуючи характер того, що відбувається. Тому розміняти нас кому б то не було на що завгодно – буде вкрай складно. Як міжнародні санкції не особливо змінюють співвідношення сил у російсько-українському конфлікті, так і ефект їх зняття або послаблення не варто перебільшувати. Захист власної державності – це дуже сильна позиція, з якої можна вести політику при будь-якому змісті американо-російського діалогу», – зазначає експерт.

Позиція політолога збігається з баченням ситуації директором Національного інституту стратегічних досліджень В. Горбуліним. Коментуючи можливу перспективу «великої угоди» між США та Росією за рахунок України, він зауважив, що в процесі обговорення її можливих конфігурацій експерти ігнорують очевидний факт: роль американо-російських відносин хоча й вийшла на перший план, однак не є де-факто системотвірною в геополітичному сенсі. Більше того, загострення цих відносин досить мистецьки конструюється насамперед самою Росією для підтримання ілюзії свого «геополітичного статусу». Країна, яка перебуває під санкціями, яка активно проїдає свої валютні запаси, вважає, що «станом на початок 2017 року Російська Федерація – держава глобального рівня, яка самостійно забезпечує свій суверенітет і національну безпеку. Вона не асоціює себе з якоюсь частиною світового співтовариства – Євро-Атлантика це чи країни колишнього СРСР – і інтегрується безпосередньо в глобальний світ». Показово, що найбільше про зростання ролі Росії говорять або самі росіяни, або іноземні політики-експерти, з ними пов’язані. Постійні міркування Г. Кіссінджера про необхідність «поважати російські інтереси» і «зрозуміти дух росіян» зумовлюються зовсім не якимось далекосяжним передбаченням, а, швидше, його особистим бажанням узяти участь у вже звичній для себе ролі посередника між США і Росією як правонаступницею СРСР, вважає В. Горбулін.

Єдиним же реальним суперником США на міжнародній арені залишається Китай. І, за великим рахунком, коли йдеться про якусь «Велику угоду», її мету слід описувати зовсім не як переділ «сфер впливу» між США і Росією, а як формування певного нового статус-кво у відносинах між США і Китаєм, а також Росією і Китаєм, переконаний експерт. Слід також розуміти, додає він, що «для укладення подібних “Великих угод” завжди потрібен дуже специфічний міжнародний контекст – або монопольне становище підписантів на міжнародній арені, або тотальна згода переважної більшості міжнародних суб’єктів на запропоноване рішення. І навіть тут є важливий фактор – згода країни, стосовно якої таке рішення може бути ухвалене. Якщо ми говоримо про угоду стосовно України, то тут виникають сумніви, що вона може бути реалізована без бажання самої України (URL: http://gazeta.dt.ua/internal/os-budinok-yakiy-buduye-tramp-_.html).

За другим сценарієм США – партнер України, Вашингтон не скасовує санкцій проти Росії і продовжує підтримувати Україну, насамперед фінансово. Імовірність реалізації цього сценарію оцінив директор Центру суспільних відносин Є. Магда. Політолог підкреслив, що хоча президентство Д. Трампа є викликом для України, однак воно відкриває і нові можливості, які необхідно використати максимально ефективно.

Є. Магда зазначає, що Україну та США з 90-х років пов’язує стратегічне партнерство. Інше питання, що цей термін не завжди наповнювався реальним змістом. Республіканці традиційно були більш послідовними й рішучими, аніж демократи, у справі підтримки України, і це надає нашій країні шанс.

За словами експерта, пріоритети двосторонньої співпраці на сьогодні виглядають очевидними: світовий ринок зерна, енергетична сфера, боротьба з корупцією. Україна і надалі зацікавлена у фінансовій допомозі США та наданні військової допомоги, однак для їх отримання Києву слід вибудувати грамотну стратегію.

«Не варто забувати, що і Дональд Трамп, і майбутній державний секретар Рекс Тіллерсон не мають досвіду роботи на державній службі. Їхні рішення можуть від того бути доволі ексцентричними, особливо у перші місяці їхньої роботи. Україні ж доцільно продемонструвати, що вона може бути цікавою для співпраці зі Сполученими Штатами, для американських інвестицій. Нам варто відмовитися від намагання показати себе як найбільшу європейську проблему, а зосередитися на позиціонуванні себе як простору можливостей», – вважає політолог.

Слід також звернути увагу на те, що Д. Трамп запросив у свою адміністрацію політиків, відомих своїми антиросійськими поглядами, які закликають до розширення американської системи ПРО в Східній Європі і виступають за збільшення військових витрат США.

Крім того, Є. Магда відзначає, що історія США знає не один приклад, коли політика обраного президента відрізнялась від його передвиборної програми. Можна пригадати, зокрема, що саме з «перезавантаження» відносин з Росією розпочинав своє президентство Б. Обама. Тодішній держсекретар США Г. Клінтон і міністр закордонних справ Росії С. Лавров у 2009 р. символічно натиснули червону кнопку з написом «перезавантаження». Однак, як показали подальші події, це були лише символічні жести.

Або інший приклад – Р. Ніксон. Він обійняв посаду президента, маючи міцну репутацію антикомуніста. Можна було з упевненістю говорити про те, що Ніксон не буде шукати шляхів до співпраці з Радянським Союзом або Китаєм. Тим не менш, саме при Ніксоні вдалося досягнути розрядки напруженості у відносинах із СРСР і налагодити партнерські відносини з маоїстами на противагу всім очікуванням і прогнозам експертів.

Однак навіть за такого оптимістичного для України сценарію не потрібно тішити себе надмірними ілюзіями. Безсумнівно, прагматизм стане основою нового співробітництва Києва з Білим Домом – гроші в обмін на конкретні реформи. Можна також припустити, що адміністрація Д. Трампа не стане лобіювати вступ України до НАТО, оскільки надання членства в організації на даний момент створює обтяжень для США більше, ніж нових можливостей. Вашингтон не наполягатиме на розширенні кола учасників нормандського формату для розв’язання конфлікту на Донбасі.

Таким чином, найбільш імовірний результат цього сценарію – продовження чинної американської політики щодо Росії та України.

Третій сценарій  імпічмент Д. Трампа і військова підтримка України. Він передбачає протистояння Д. Трампа проти Конгресу, кульмінацією якого може стати імпічмент обраного президента. У такому разі президентські повноваження виконуватиме віце-президент країни М. Пенс, поміркований політик, якого складно назвати «проросійським».

Можна виділити два варіанти розвитку подій. Перший – нагадуватиме сценарій, згідно з яким позиція США в українському питанні не зазнає істотних змін. Вашингтон й надалі дотримуватиметься поміркованого курсу щодо Росії, зберігаючи санкції, але при цьому не збільшуючи підтримку Україні.

Згідно з другим варіантом, до влади в США після імпічменту приходять «яструби» з жорсткою позицією до Москви, готовністю озброїти Україну і надати додаткові кредити. Не виключається можливість ескалації військового конфлікту на Донбасі.

Політолог-міжнародник, директор аналітичного інтернет-видання Politeka Ю. Атанов говорить про такі передумови ймовірного протистоння Трамп – Конгрес.

По-перше, Конгрес очікує більш жорсткого курсу нової адміністрації щодо Росії, особливо після того як американські спецслужби встановили, що уряд Путіна намагався вплинути на президентські вибори США, використовуючи хакерські атаки.

По-друге, Д. Трамп не може одноосібно, навіть будучи президентом, визначати зовнішньополітичний курс США. У таких усталених демократій, як США, функціонує міцна система стримувань і противаг. Проти зближення США з Росією виступають члени його партії, які контролюють Конгрес.

Навіть якщо Д. Трамп скасує антиросійські санкції, Конгрес може прийняти свої власні санкції або заблокувати рішення президента. Конгрес може відмовити Д. Трампу у видачі фінансових коштів на виконання тих чи інших програм.

В українському питанні слід виділити позиції республіканців Дж. Маккейна і Л. Грема. Вони виступають за посилення санкцій проти Росії і підтримують ідею поставок американської зброї Києву для боротьби з проросійськими сепаратистами «ДНР і ЛНР». Обидва сенатори нещодавно відвідали країни Балтії, Грузію і Україну, запевнивши ці держави щодо підтримки США, незважаючи на вербальне зближення Трампа з Путіним.

По-третє, не треба забувати і про «важку артилерію» Конгресу – імпічмент. Політолог Ю. Атанов наголошує: для того, щоб розпочати процедуру імпічменту, для неї повинні бути вагомі підстави – створення  загрози національній безпецці країни або участь у корупційному скандалі.

Скандалів Д. Трампу вистачає. У цьому контексті варто згадати про нещодавно опублікований, проте не підтверджений достовірними доказами, компромат на Трампа про його начебто зв’язки з Кремлем. 10 січня американський телеканал CNN повідомив, що в його розпорядженні є секретний документ, який містить компрометуючий матеріал російських спецслужб на Д. Трампа. У CNN припускають, що за допомогою цього документа Росія може шантажувати Трампа і, таким чином, впливати на американську зовнішню політику. Документ був зібраний в єдине досьє колишнім агентом британської спецслужби МІ-6 за дорученням внутрішньопартійних супротивників мільярдера під час передвиборної кампанії. Утім, достовірність даних і надійність джерел цього «компромату» поки не перевірена, тому експерти оцінюють імовірність імпічменту вкрай низько, а розмови про нього називають передчасними.

Четвертий сценарій – ізоляціонізм США. Згідно з ним, Д. Трамп бере курс на неоізоляціонізм: США зосереджують свою увагу на розв’язанні внутрішніх проблем, одночасно, слабне інтерес Вашингтона до світових подій і апетит до міжнародних авантюр. Д. Трамп дистанціюється від своїх попередників у питаннях політики щодо Росії, Китаю, Близького Сходу, зокрема Ірану.

Наслідком такого зовнішньополітичного курсу Д. Трампа може стати політика невтручання. У геополітичному плані можна буде говорити про формування багатополярного світу з кількома центрами впливу, у якому США поступово відступають за лінію захисту своїх безпосередніх інтересів.

Політолог-міжнародник, професор КНУ ім. Т. Шевченка П. Олещук так оцінює ймовірність реалізації цього сценарію: «Теоретично, неоізоляціонізм – це основа передвиборної програми Дональда Трампа. Відповідно, будучи обраним президентом, він повинен її реалізовувати. Водночас, ізоляціонізм може бути загрозою для американської економіки, тому політичні інститути будуть всіляко обмежувати спроби США “замкнутися в собі”».

Для України ізоляціонізм Америки означатиме, що її проблеми – це проблеми, передусім Європи, а не США, тому і допомоги від Вашингтона також чекати не доведеться. П. Олещук застерігає про небезпеки цього сценарію для України. «З одного боку, для України американський ізоляціонізм може означати зменшення допомоги США, а з іншого – спроби Вашингтона “налагодити” відносини з Росією за рахунок національних інтересів України. При цьому Україна не є значущою державою для США. Тому вона досить легко може стати розмінною монетою у перемовинах. Відповідно, українська влада повинна бути готова до жорсткого тиску щодо необхідності “замирення” Росії», – наголошує він.

Експерти сходяться у тому, що всі чотири сценарії несуть для України ряд небезпек, до яких бажано підготуватись заздалегідь, щоб вони не виявилися неприємним сюрпризом.

По-перше, потрібно розуміти, що проблеми України можуть стати менш релевантними як для нової американської адміністрації, так і для європейських політиків (особливо після виборів глав держав у Франції і Німеччині у 2017-у). Тому Києву слід розраховувати насамперед тільки на себе.

По-друге, слід бути готовим до сценарію, що за президентства Д. Трампа виділення Києву різного роду кредитів може бути заблокованим, якщо у Білому домі не побачать реальних результатів від надання фінансової допомоги Україні. Тому питання інвестиційної привабливості нашої країни стає фактично питанням національної безпеки.

По-третє, потрібно бути готовим до варіанта скасування (пом’якшення) антиросійських санкцій і наступних дій Кремля, коли важелів тиску на нього стане менше. Повернути інтерес Заходу, і зокрема США, Київ зможе тільки завдяки ефективним реформам.

Розмірковуючи про ризики для україни, експерти водночас говорять і про нові можливості. «Очевидно, що Україна повинна змінювати свою тактику. Якщо Україна завжди апелювала до певних зобов’язань Сполучених Штатів щодо України, того ж Будапештського меморандуму, інших домовленостей, які були досягнуті раніше, то за президента Трампа їй буде дуже важко апелювати саме до певних зобов’язань Сполучених Штатів. Очевидно, що Україні треба готувати пропозиції, якими б вона могла зацікавити нову адміністрацію, а не зобов’язати її. Україна має показати і доказати для нової адміністрації, що вона не постійний головний біль. Що вона може бути можливістю», – говорить директор Інституту світової політики А. Гетьманчук (URL: http://www.bbcccnn.com.ua/blogy/iakou-byde-politika-novoyi-amerikanskoyi-administraciyi-shodo-ykrayini-dymki-ekspertiv/).

Про нові підходи говорить і науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва О. Сушко. «Очевидно, що тут не вдасться їхати накатаною колією. Доведеться пропонувати нові підходи, більш прагматичні. Треба буде пояснювати, зацікавлювати американську сторону не тільки здатністю України протистояти Росії, але й здатністю створити привабливий інвестиційний клімат, стати цікавою для американських інвесторів. Саме це – те, що може певним чином підкоригувати точку зору Трампа і його оточення на українське питання», – зазначає експерт.

Директор Київського офісу Інституту Кеннана К. Смаглій також радить Україні будувати відносини зі США за допомогою стратегії своєї привабливості. «Україні в процесі побудови своїх відносин з новою адміністрацією треба відходити від образу жертви, а робити акцент на розвитку економічної та культурної співпраці. Не забуваймо, що сам президент є представником бізнесу, великого бізнесу, що в його оточенні ми бачимо так само представників великого бізнесу. І Україна за останні роки так само досягла кількох проривів, особливо в сфері сільського господарства. Ми займаємо по кількох позиціях перші місця в експорті в Європі. І саме на цьому ми повинні будувати зараз стратегію своєї привабливості. У нас є унікальний шанс – якщо президент Трамп переміг саме на гаслах свіжих ідей, інновацій, неординарних рішень, це саме те, чого чекає і що очікує від нього його власний електорат. І Україні так само треба відходити від якихось традиційних елементів представлення себе в світі і будувати новий імідж молодої, сучасної демократії», – наголошуї він.

У лютому 2017 р. може відбутися зустріч Президента України П. Порошенка з Д. Трампом. За словами заступника голови Адміністрації Президента України К. Єлісєєва, президент США починає знайомитися з українським досьє. Про це свідчить телефонна розмова двох президентів після перемоги Д. Трампа. «Новообраний президент США, звичайно, поцікавився ситуацією на Донбасі. Сам факт цієї розмови – свідчення того, що Трамп готовий вибудовувати двосторонній діалог. Не хотів би робити далекосяжні висновки, але, думаю, такі кроки повинні закріпити цю тенденцію», – зазначив К. Єлісєєв.

Зустріч Президента України П. Порошенка з новообраним президентом США Д. Трампом може дати новий поштовх для роботи Комісії стратегічного партнерства Україна – США, вважає посол України в США В. Чалий. «Ключовим питанням для нас є організація особистої зустрічі президентів України і США. Ми плануємо візит Петра Порошенка до Сполучених Штатів уже в лютому. Це можливість вирішити багато питань, про які ми розмовляли – і особистої комунікації, і обміну по двосторонній співпраці, і геополітичних аспектів. Є сподівання, що після цього буде новий поштовх для роботи Комісії стратегічного партнерства – вона вже не збиралась багато років. Ми плануємо провести засідання Робочої комісії з досліджень у сфері космосу, реалізації нових проектів. Розраховуємо, що будуть зрушення у військово-технічній співпраці. У планах також участь у традиційних Зборах МВФ і Світового банку, засідання торговельної комісії», – зазначив він (URL: http://ua.112.ua/polityka/zustrich-poroshenka-z-trampom-mozhe-daty-novyi-poshtovkh-dlia-roboty-komisii-stratehichnoho-partnerstva-chalyi-363252.html).

Разом з тим В. Чалий зауважив, що ще одна ідея на наступний рік – це вихід за межі столичного округу Колумбія. «Я буду пропонувати уряду, Прем’єр-міністру здійснити візит, який охоплюватиме не тільки Вашингтон, а й інші штати та регіони. Це те, що треба розвивати, бо можливості взаємодії, фінансової підтримки, спільних проектів у таких штатах як Техас, Каліфорнія, які входять до топ-20 економік світу, є достатньо високими», – сказав він.

Отже, президентство Д. Трампа несе Україні безліч небезпек, але й відкриває перед Києвом нові можливості. Важливо при цьому не розтратити їх даремно і встигнути використати свій шанс. За словами В. Горбуліна, «ми всі маємо гарненько видихнути, думаючи про нову адміністрацію, і більше зосередитися на українських питаннях. Це не означає, що ми повинні повністю ігнорувати можливий новий зовнішньополітичний курс Трампа, але ставитися до нього маємо раціональніше й конструктивніше, акцентуючись лише на тому, що для нас справді важливо». Нова адміністрація президента США – непростий і непередбачуваний гравець, який перебуває у процесі формування стратегії діяльності. Тому цілком імовірною може виявитися ситуація, коли, на противагу висловленим побоюванням, усе почне розвиватися в діаметрально протилежному напрямі. Але, у будь-якому випадку, паралельно з пошуком підходів до нової адміністрації США Україні варто розраховувати не на Д. Трампа, а на власні сили.

 

Тарасенко Н. Дональд Трамп вступив на посаду президента США: чого чекати Україні?[Електронний ресурс] / Н. Тарасенко // Резонанс. – 2017. – № 5. – С. 2–16. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2017/rez5.pdf.  – Назва з екрана.