Статтю присвячено з’ясуванню місця пропаганди серед методів спеціальних інформаційних операцій чи акту зовнішньої інформаційної агресії. Констатовано дискусійність віднесення пропаганди до акту агресії, їх розмежування на рівні міжнародного права. З’ясовано нормативну невизначеність акту зовнішньої інформаційної агресії. Досліджено наукові джерела та праці фахівців у сфері протидії деструктивній пропаганді, що стосуються предмету нашого дослідження. Доведено, що вітчизняні науковці відносять пропаганду до методів спеціальних інформаційних операцій та акту зовнішньої інформаційної агресії. Встановлено, що дослідники гібридної війни Російської Федерації проти України, країн Балтії, Балкан фіксують поєднання загроз інформаційно-пропагандистського характеру із загрозами, що лежать у площині акту агресії. Вивчено концептуальні погляди НАТО на потреби колективної оборони в умовах сучасності. З’ясовано вибудовування фахівцями альянсу комплексу протидії гібридній війні як у військовій сфері, так і у сфері протидії пропаганді за допомогою системи стратегічних комунікацій. Доведено, що такий підхід зумовлений локалізуванням російськими військовими інформаційної сфери як ключового простору сучасного військового конфлікту.
З урахуванням викладеного запропоновано віднести пропаганду до методів як спеціальних інформаційних операцій, так і акту зовнішньої інформаційної агресії. Визначено необхідність удосконалення положень Статуту ООН шляхом закріплення серед елементів акту агресії акту зовнішньої інформаційної агресії та пропаганди.