Українська чорна металургіяС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ, канд. екон. наук

Українська чорна металургія: стан, проблеми, перспективи

 

 1. Сучасний стан української чорної металургії

 

Стан і проблеми розвитку чорної металургії традиційно привертають увагу вітчизняних ЗМІ, оскільки ця галузь є однією з провідних в українській економіці. Хоча з початку нинішнього століття її роль у вітчизняній економіці зменшувалась. Ще зовсім недавно українська чорна металургія за обсягами виплавленої сталі посідала 7–8 місце у світі. Згодом вітчизняна чорна металургія перемістилась у світовому рейтингу виробників сталі на                9–10 місця. Як наголошується в деяких ЗМІ, якщо Україна за підсумками 2013 р. посіла 7-е місце в рейтингу Світової асоціації виробників сталі (World Steel Association/ WSA), виплавивши 30,4 млн т сталі, то у 2014 р. наша країна опустилася на 10-е місце з результатом виплавки 27,2 млн т сталі. У 2015 р. Україна зберегла за собою 10-е місце у світовому рейтингу виробників сталі, хоча вітчизняний обсяг виробництва цієї продукції становив лише 22,9 млн т. Таким чином Україна наблизилася до країн, що посідають 11–12 місця в означеному світовому рейтингу.

Саме у 2014–2015 рр. потужного удару вітчизняній чорній металургії завдав військово-політичний та економічний конфлікт із Росією й особливо війна на Донбасі. Так, протягом січня – липня 2014 р. середньомісячне виробництво сталі в Україні коливалось у межах 2,4–2,8 млн т. Однак у серпні 2014 р., тобто якраз із моменту розгортання широкомасштабної участі Росії у військових діях на Донбасі, почалося стрімке скорочення обсягів виробництва сталі в Україні. Так, якщо в липні 2014 р. у цілому по Україні було виплавлено 2462 тис. т сталі, то в серпні того ж року – уже 1767 тис. т. Тобто лише за місяць обсяги вітчизняного виробництва сталі скоротилися на 28,2 %. У наступні місяці ситуація по суті не поліпшувалася. У результаті протягом серпня 2014 р. – березня 2015 р. щомісячне виробництво сталі в Україні коливалось у межах 1,7–1,9 млн т. Причому черговий мінімум виробництва сталі в Україні було зафіксовано у лютому – березні 2015 р. (відповідно 1587 тис. т і 1696 тис. т). І саме в зазначений період поточного року на Донбасі спостерігалися най активніші бойові дії. З укладанням угоди про нове перемир’я (Мінськ – 2) і суттєвим послабленням інтенсивності реальних бойових дій на Донбасі виробництво сталі в Україні почало зростати. У квітні 2015 р. воно зросло порівняно з березнем на 13,7 % і сягнуло 1928 тис. т, а у травні збільшилося ще на 12,9 % – до 2177 тис. т. Це – менше ніж до вторгнення російських військ на Донбас і загострення бойових дій у серпні минулого року. Однак це – найвищий показник щомісячних обсягів виробництва сталі в Україні, починаючи із серпня
2014 р. Хоча, починаючи з червня 2015 р., щомісячні обсяги виплавки сталі в Україні знизились і до кінця 2015 р. коливались у межах 1868–2056 тис. т. Певною мірою це було пов’язано з пошкодженням магістрального газопроводу, що призвело до тимчасової зупинки виробництва на маріупольських металургійних комбінатах. Утім, зазначений інцидент не порушив загальної тенденції до деякого поновлення обсягів виробництва вітчизняної чорної металургії в цілому.

Щоправда, аналіз міжнародної статистики показує, що спад обсягів виробництва сталі в лютому 2015 р. спостерігався в усьому світі, включаючи найбільшого виробника цієї продукції – Китай. Причому в ряді держав Європейського Союзу (Німеччина, Франція, Іспанія, Велика Британія, Польща та ін.) та ЄС у цілому, у США в Росії, багатьох інших державах спад виробництва сталі в лютому 2015 р. був не найбільшим. Мінімальні значення обсяги виробництва сталі у багатьох країнах світу мали місце в інші місяці минулого року. До того ж виробництво сталі в Україні у січні 2016 р. дещо зросло, тоді як інші країни, що входять до першої десятки світових виробників сталі, за виключенням Туреччини, зменшили обсяги виробництва сталі.

Тому можна зробити висновок, що починаючи із середини 2015 р. бойові дії на Донбасі вже не справляли настільки значного впливу на функціонування вітчизняної чорної металургії, як це було в другій половині 2014 р. – І кварталі 2015р. Після зазначеного періоду ця галузь у цілому адаптувалась до нових умов функціонування. Металургійні підприємства на окупованих територіях Донбасу так чи так знизили та в цілому стабілізували свою ділову активність. Однак решта українських металургійних підприємств змогли певною мірою компенсувати зазначене зниження ділової активності підприємств Донбасу. По суті, починаючи із середини 2015 р., як і раніше – у мирний час, визначальним фактором функціонування української чорної металургії залишилася кон’юнктура світового ринку чорних металів. І це цілком закономірно, оскільки зазначена галузь вітчизняної економіки є експортноорієнтованою. У 2000–2014 рр. на експорт спрямовувалося близько 80 % виробленої в Україні сталі.

Причому у 2015 р., як повідомив ЗМІ заступник генерального директора об’єднання «Металургпром» М. Абросімов, частка експорту в загальному обсязі виробленого в Україні металопрокату становила 85,5 %. Відповідно, внутрішнє споживання вітчизняного металопрокату в Україні було на рівні 14,5 % від загального виробництва, а в абсолютному вираженні – зменшилося на 0,5 млн т. При цьому у  2015 р. в Україну було імпортовано 0,7 млн т металопрокату на суму 0,6 млрд дол. проти 1,1 млн т на суму
1 млрд дол. у 2014 р. Скорочення поставок вітчизняного металопрокату на внутрішній ринок, як і скорочення обсягів його імпорту було обумовлене зменшенням попиту на металопрокат на внутрішньому ринку внаслідок кризового стану української економіки. Водночас ЗМІ повідомили, що металургійні підприємства України у 2015 р. скоротили експорт металопродукції в натуральному вираженні на 15,3 %, або на 3,1 млн т, у порівнянні з 2014 р. – до 17,1 млн т. Також повідомляється, що у вартісному виразі через зниження цін на світових ринках прокату експорт скоротився на 39 % – до 6,4 млрд дол. (у 2014 р. – до 10,5 млрд дол.). Таким чином, якихось суттєвих зрушень у розподілі потоків української металургійної продукції між внутрішнім і зовнішнім ринками нині по суті не спостерігається. У
2015 р. українська чорна металургія стала навіть ще більш залежною від кон’юнктури зовнішнього ринку. І це, за умов надзвичайно складної фінансово-економічної ситуації в нашій державі, створює значні труднощі на шляху ефективного розвитку української чорної металургії.

Про нинішню слабкість внутрішнього українського ринку, як споживача вітчизняної металургійної продукції,  свідчать, наприклад, підрахунки агентства «Метал Експерт» про поставки арматури і катанки на внутрішній ринок, що разом становлять лише близько 20 % від загального обсягу виробництва вітчизняної металургійної продукції. Поставки арматури на внутрішній ринок  впали у 2015 р. на 22 %, катанки – на 17 %. Зате остання зберегла свої експортні позиції, тоді як в арматур і тут був спад на
13 %. У цифрах це виглядає так: з 2,74 млн т зробленої арматури тільки
0,55 млн т відправилося на внутрішній ринок, а 2,19 млн т пішло за межі України. Відповідно з 1,44 млн т відвантаженої катанки 0,37 млн т призначалося для потреб України, а 1,07 млн т – для експорту.

Аналітики «Метал Експерту» зазначають, що, наприклад, більшість гравців на українському ринку арматур (як виробники, так і трейдери), недооцінило у 2015 р. потенціал падіння попиту. Через це протягом  року заводи перевантажували ринок надлишковими обсягами, що, у свою чергу, призвело до жорсткої конкуренції між складськими торговцями арматурами, включаючи «цінові війни» і значне зниження маржі. Деякі з трейдеров такого напруження  не витримали й або зосередилися на інших сегментах цього ринку (як, наприклад, «Метал Холдинг»), або взагалі згорнули свою діяльність (як, наприклад, «Севеко»). У 2016 р. процес укрупнення трейдерів на вторинному ринку металопродукції має всі шанси продовжитися. Компанії, що працюють з виробниками напряму, будуть й далі збільшуватимуть свою ринкову частку, виживаючи з цього ринку слабкіших конкурентів. Особливо, якщо підтвердяться консервативні прогнози.

Крім того, у дуже складній ситуації перебувають вітчизняні металургійні підприємства на окупованих територіях Донбасу. Бойові дії на Донбасі та пов’язане з цим порушення транспортних потоків й технологічних процесів призвело до часткової чи повної зупинки виробництва на металургійних підприємствах регіону. Наприклад, на початку листопада минулого року представник Алчевського металургійного комбінату (АМК) повідомив, що за підсумками 10 місяців 2015 р. комбінат скоротив виробництво на 87 %. Такий результат цілком закономірний, якщо врахувати, що, починаючи з кінця 2014 р., і першу половину 2015 р. цей комбінат взагалі не працював, та й потім почав працювати далеко не на повну потужність. Той факт, що зарплата, яку наприкінці минулого року одержували працівники Алчевського металургійного комбінату, становила лише чверть довоєнного рівня, є непрямим, але надзвичайно яскравим свідченням надзвичайно скрутного стану виробництва на цьому підприємстві.  

На початку 2016 р. юридична адреса ПАО «АМК» була перенесена на підконтрольну Україні територію – у м. Сєвєродонецьк. Як повідомило деякі українські ЗМІ неназване джерело з корпорації «Індустріальний союз Донбассу» («ІСД»), таке рішення було продиктоване, насамперед, критеріями економічної доцільності, а також домовленостями, яких досяг топ-менеджмент «ІСД»  із керівництвом України. Така перереєстрація юридичної адреси Алчевського меткомбінату з відповідною сплатою податків до бюджету України сприяла поступовому налагодженню роботи цього підприємства.

У цьому разі, як зазначають оглядачі деяких ЗМІ, збіглися інтереси української влади, власників та інвесторів підприємства, і навіть верхівки так званої «ЛНР». До перелічених суб’єктів слід додати ще й населення Алчевська. Адже робота місцевого металургійного комбінату – запорука життєдіяльності всього Алчевська, де вся економічна активність так чи так «зав’язана» на роботу цього підприємства. І окупаційна влада, наголошують журналісти, добре це розуміє. Тому сьогодні, як повідомляють ЗМІ, постачання сировини на «АМК», в основному, здійснюється з території України – із Кривого Рогу, а продукція цього підприємства вже надходить до Європи через територію так само підконтрольну українській владі. Слід наголосити, що безпосередні ділові зв’язки з європейським ринком надзвичайно важливі для Алчевського металургійного комбінату через високий ступінь його інтеграції до європейських ланцюжків виробництва – збуту металургійної продукції.

При цьому малоз’ясованим лишається питання фінансових відносин менеджменту Алчевського металургійного комбінату з окупаційною владою. Як повідомило деякі електронні ЗМІ поінформоване джерело, діяльність Алчевського металургійного комбінату тяжіє до правового поля України, а співробітництво з «владою» «ЛНР» зведено до мінімуму. Якщо підприємство й сплачує якісь кошти податковій владі так званої «ЛНР», то документально в офіційному порядку це не фіксується. Керівництво комбінату цінує отриману можливість вивозити продукцію комбінату через Україну й турбується про те, щоб будь-яке співробітництво з окупаційною владою не мало документального підтвердження. Непрямим свіченням цього може слугувати те, що адміністрація «АМК» вже протягом багатьох місяців навіть відмовляється надавати статистичну звітність до так званого «Державного комітету статистики ЛНР». Водночас поінформоване джерело на цьому підприємстві стверджує, що керівництво комбінату все-таки змушене ділитися грошовими коштами з «владою» так званої «ЛНР» за схемою «готівка в обмін на невтручання у справи цього підприємства».

Цілком закономірно припусти, що зазначені умови підприємницької діяльності вплинуть на ефективність роботи Алчевського металургійного комбінату, а отже – і на скорочення обсягів випуску металургійної продукції порівняно з довоєнним періодом. Хоча, звичайно, прогнозувати з високим ступенем імовірності кількісні показники подібних змін поки навряд чи можливо.

Не виключено, що в ситуації, багато в чому аналогічній положенню Алчевського металургійного комбінату, перебуває і Єнакіївський металургійний завод (ЄМЗ). ЄМЗ входить до холдингу «Метінвест», що належить Р. Ахметову і В. Новінському, та інтегрований до мережі відповідних технологічних і ділових зв’язків цієї бізнес-групи. До того ж Єнакіївський металургійний завод, як і Алчевський металургійний комбінат, але в іншому моноспеціалізованому й відносно невеликому місті окупованої частини Донбасу – Єнакієво є містоутворюючим підприємством. Хоча за рівнем модернізації та масштабами виробництва, своїм статусом у відповідній бізнес-групі ЄМЗ поступається АМК. На початку 2015 р. через активні бойові дії та порушення залізничного сполучення в регіоні ЄМЗ також припиняв роботу. А в серпні минулого року акціонери ЄМЗ ухвалили рішення про перенесення його юридичної адреси до Маріуполя. У цілому, мабуть, риси згаданої схожості в положенні АМК і ЄМЗ значною мірою пояснюють нинішній фактичний стан Єнакіївського металургійного заводу.

Як і АМК, ЄМЗ працює нині не на повну потужність й водночас має певні конфлікти з місцевою окупаційною «владою». Зокрема, за повідомленнями деяких ЗМІ, влітку минулого року нинішній лідер так званої «ДНР» О. Захарченко обурювався тим, що Єнакіївський металургійний завод закуповує металобрухт за ціною 2930 грн/т, тоді як на вільних від бойовиків територіях Донбасу ця вторинна сировина коштує від 4240 грн/т у Маріуполі до 4258 грн/т у Курахово. До речі, за інформацією деяких ЗМІ, О. Захарченко контролює бізнес з металобрухтом у так званій «ДНР». Також ЗМІ повідомляють, що представники «влади» самопроголошеної ДНР явочним порядком відвідують ЄМЗ. Керівництво цього заводу визнає, що не може протистояти озброєній охороні. Однак, як наголосив генеральний директор холдингу «Метінвест» Ю. Риженков, «на одному тільки Єнакіївському заводі працює 15 тисяч чоловік плюс підрядники й члени їхніх родин. Тобто  завдяки заводу дістають кошти на проживання кілька десятків тисяч людей. Тому поки ні в кого не піднялася рука припинити роботу цього підприємства». З іншого боку, саме функціонування ЄМЗ у зоні окупації так чи інакше позначається на ефективності роботи.

Водночас, за інформацією ЗМІ, через скорочення обсягів виробництва на Донецькому металургійному заводі (ДМЗ) «Донецьксталь» у листопаді 2015 р. почалося масштабне скорочення кадрів. На той момент на підприємстві значилися 5800 осіб, а мова йшла про звільнення близько 4 тис. металургів. А 11 березня 2016 р. ЗМІ повідомили, що останні два цехи на цьому заводі, які до цього кілька днів у тиждень ще працювали, закриваються. Деяким робітникам пропонують перевестися на Єнакіївський металургійний завод (власник Р. Ахметов) «зі збереженням українського соціального пакета», – повідомило видання «Остров» джерело на цьому заводі. Власником ДМЗ  є російський олігарх В. Нусенкіс. При цьому ДМЗ восени 2015 р. працював практично лише на підтримку своєї життєдіяльності й співробітники одержували мінімальну заробітну плату. Щоправда, роль цього підприємства у життєдіяльності Донецька незрівнянно менша, ніж аналогічна роль «АМК» у житті Алчевська або ж роль «ЄМЗ» у житті Єнакієво. А це, по суті, пояснює нинішню долю «Донецьксталі».

Таким чином, металургійне виробництво на окупованій частині Донбасу нині має тенденцію до деякого зростання. Утім, поновити його обсяги до довоєнного рівня навряд чи вдасться. А про досягнення показників ефективності довоєнного періоду й тим більш не може бути мови. Насамперед, це стосується рівнів зайнятості та оплати праці на означених вище підприємствах. Перебіг подій протягом 2014–2015 рр. дає доволі вагомі підстави вважати, що на металургійних підприємствах в окупованих районах Донбасу економія за рахунок рівнів оплати праці та зайнятості буде одним з головних джерел формування резервів фінансових ресурсів означених підприємств. Причому працівники цих підприємств навряд чи зможуть ефективно захищати свої права та найімовірніше погоджуватимуться на ті  чи ті їх обмеження заради збереження якихось заробітків. Водночас нині робота металургійних підприємств на окупованих територіях Донбасу не справляє вирішального впливу на функціонування української чорної металургії, хоча і робить певний внесок у підтримання її міжнародного рейтингу.

У цілому ж визначальним чинником формування попиту на продукцію української чорної металургії на найближчу перспективу поза всяким сумнівом лишається кон’юнктура світового ринку.

 

2.     Ситуація на світовому ринку чорних металів

 

Аналіз ситуації на світовому ринку чорних металів спирається на дані Світової асоціації виробників сталі (World Steel Association) по 66 країнам, на які у 2015р. припадало приблизно 99 % світового виробництва первинної (необробленої) сталі. Причому 49,5 % світового виробництва первинної (необробленої) сталі у 2015 р. забезпечував один лише Китай (КНР). А сукупна частка 20 найбільших країн-виробників сталі перевищувала 90 % світового виробництва цього товару. До першої десятки виробників сталі у світі минулого року входили Китай, Японія, США, Індія, Південна Корея, Росія, Німеччина, Туреччина, Бразилія та Україна. Водночас найбільшими за обсягами споживачами сталі у світі були Китай, Європейський Союз, США та Японія. При цьому багато країн, особливо на Близькому та Середньому Сході, у Африці, Південній та Центральній Америці або зовсім не виробляли сталевої продукції, або ж виробляли її недостатньо для повного задоволення власних потреб у цій продукції.

Взагалі-то, світовий ринок сталі і у сфері її виробництва, і у сфері її споживання вирізняється потужним домінуванням Китаю. При цьому частка Японії, наприклад, яка у 2015 р. посідала друге місце у світовому рейтингу виробників сталі, становила 6,5 % від обсягів світового виробництва цього товару, Індія (3 місце) – 5,5 %, США (4 місце) – 5,2 %, Росія (5 місце) – 4,4 %, Україна (10 місце) – 1,4 %. А сукупні обсяги виробництва сталі у країнах, що посідали 2–20 місця у світовому рейтингу, були цілком співставні з обсягами виробництва сталі в Китаї. При цьому найбільшими брутто-експортерами сталі у світі (у порядку зниження їх питомої ваги) у 2014 р. були такі країни, як Китай, Японія, Південна Корея, Росія, Німеччина й Україна. Більш об’єктивні уявлення про внесок окремих країн у світовий експорт сталі дає показник нетто-експорту (або «чистого експорту»), тобто різниці між експортом та імпортом сталі певної країни. Позиції України у світовому рейтингу нетто-експортерів сталі були вищими, ніж у аналогічному рейтингу брутто-експортерів. Найбільшими нетто-імпортерами сталі у світі є США, країни Південно-Східної Азії, Близького Сходу та Північної Африки. Також значні обсяги сталі (часто, як напівфабрикат) імпортують країни-члени Європейського Союзу для їх подальшої переробки й виробництва та частково експорту більш складної та сучасної сталевої продукції (з полімерним покриттям, спеціальних видів сталі тощо). Водночас, як показує підприємницька практика, у короткотерміновому плані доволі вагомий вплив коливань виробництва й споживання сталі у Китаї на кон’юнктуру світового ринку цього товару зберігається.

Нині світова чорна металургія, по суті, перебуває у стані стагнації. Так, у 2015 р. світове виробництво сталі скоротилося на 2,8 %. Причому цей процес так чи інакше був притаманний майже всім міжнародним лідерам з виробництва зазначеної продукції. Так, у США виробництво сталі порівняно з 2014 р. скоротилось: на 10,5 %, у Туреччині – на 7,9 %, в Японії – на 5,0 %, у Південній Кореї – на 2,6 %, у Бразилії – на 1,9 %, у Росії – на 0,5 %, у Європейському Союзі в цілому – на 1,8 %  (в тому числі у Німеччині – на
0,6 %). З першої десятки світових лідерів з виплавки сталі лише Індія збільшила виробництво цього товару на 2,6 %. Як бачимо, панівним у світовій сталеплавильній промисловості був спадний тренд.

Звичайно, скорочення виплавки сталі в Україні на 15,6 % є екстраординарним для світової практики. Однак і внутрішні умови функціонування вітчизняної чорної металургії теж є екстраординарними, обумовленими бойовими діями в одному з ключових металургійних регіонів України – на Донбасі. Інша справа – якою мірою скорочення виробництва сталі в Україні у 2015 р. обумовлене саме війною на Донбасі та відповідними економічними санкціями Росії, а якою – суто внутрішніми проблемами розвитку цієї галузі як такої (технологічним, фінансово-економічними, організаційними тощо). Мабуть, можна говорити про непрямий вплив російської агресії та війни на Донбасі на міжнародні позиції українських металургів. Адже хоча виробництво сталі в Україні, як зазначалось вище, і дещо відновилося після значного спаду на початку минулого року, однак його обсяги ще не досягли довоєнного рівня. Не виключено, що конкуренти українських металургів скористались і зайняли деякі їх ніші на світовому ринку сталі.

У цілому світовий ринок первинної сталі є висококонкурентним. І у випадку зростання попиту на сталь, як свідчить новітня історія цього світового ринку, може бути доволі швидко задоволене за рахунок її пропозиції від тих чи тих виробників. У грудні 2015 р. світове виробництво сталі (по 66 країнам, що надають звіти до Світової асоціації сталі) становило 126,7 млн т, що на 5,7 % менше, ніж у грудні 2014 р. При цьому в грудні
2015 р. сукупні виробничі потужності з  виготовлення сталі у згадуваних вище 66 країнах світу були завантажені лише на 65,2 %. Це на
4,3 процентних пункти менше, ніж у грудні 2014 р. Середній рівень завантаження світових виробничих потужностей з виготовлення сталі у
2015 р. становив 69,7 % проти аналогічного показника на рівні 73,4 % у
2014 р. У січні 2016 р. рівень використання світових потужностей з виробництва сталі дещо зріс – до 66,0 %. Однак все одно він був на
5,8 процентних пункти менший, ніж у січні 2015 р. Згідно з експертними оцінками, сукупний профіцит потужностей з виплавки сталі у світі становить близько 700 млн т цієї продукції.

Таким чином у світі нині існує вельми значний резерв потужностей з виплавки сталі, що не залучені до виробничого процесу. Причому минулого року зазначений резерв виробничих потужностей зростав. Це, з одного боку, є відображенням загострення конкуренції на світовому сталеплавильному ринку, а з іншого – відображає можливості доволі швидкого задоволення зростаючого попиту на сталь у світі, якщо такий з’явиться найближчим часом. Причому наявність значних потужностей з виплавки сталі, що не залучені до виробничого процесу, є непрямим свідченням того, що у разі зростання попиту на сталь зовсім не обов’язково очікувати на аналогічне за темпами зростання цін на неї. У цьому разі ціни на сталь можуть зрости не на багато, а можуть і зовсім не зрости – просто може дещо послабитись конкуренція на світовому ринку. Імовірність подібного перебігу подій важливо враховувати вітчизняним металургам при розробці своєї ринкової стратегії й тактики на коротко- і середньотермінову перспективу.

Не виключено, що ще однією тенденцією розвитку світової чорної металургії, що намітилась у 2015 р., є деяке скорочення обсягів виробництва сталі у розвинутих країнах за одночасного його збільшення у країнах, що розвиваються. Не виключено, що розвинуті країни намагаються скоротити масштаби екологічно шкідливого виробництва на своїй території. Кон’юнктура світових ринків чорних металів, грошей і капіталів, як і перспективи доволі довгого періоду на сировинні та напівсировині товари на світовому ринку в цілому сприяє реалізації подібних намірів.

Як констатують експерти Національного банку України , ціни на сталь на світових ринках протягом 2015 р. суттєво знизилися. Так, індекс CRUspi знизився в середньому за ІV квартал на 28,6 % у розрахунку рік до року, а у цілому за 2015 р. – на 32,4 %. Водночас ціни на окремі види сталевих напівфабрикатів китайського виробництва в доларовому еквіваленті знизилися більш суттєво – на 38,1 % та 36,5 % відповідно, що відповідало динаміці українських експортних цін на ці товари (зменшення на 39,1 %). Головними причинами подальшого зниження цін на сталь були: суттєвий дисбаланс між пропозицією та попитом на світовому ринку, незважаючи на скорочення обсягів виробництва сталі; уповільнення світової економіки й, зокрема, економіки Китаю; стрімке зниження цін на енергетичні ресурси та залізну руду, що вплинуло на зниження виробничих витрат.

Одночасно, через загострення конкуренції у світовій чорній металургії, на деяких національних ринках проти сталевої продукції з Китаю та деяких інших країн проводяться розслідування та запроваджуються обмежувальні заходи. Так, Європейський Союз звинуватив російських і китайських виробників сталі в демпінгу. Щоб захистити внутрішніх виробників, влада ЄС запроваджує імпортні мита проти російських і китайських заводів. Для російського холоднокатаного прокату може бути визначена в розмірі до
26 %, а для китайського – до 16 %. Ці заходи було вжито у зв’язку з великим зростанням обсягів металургійного імпорту до ЄС, принаймні на думку європейців, що завдало шкоди внутрішнім виробникам. Ініціатором антидемпінгового розслідування стала галузева асоціація Eurofer, що об’єднує близько чверті європейських металургійних компаній. Схоже розслідування провела й Туреччина.

Щоб зрозуміти,  чи звільнять росіяни європейський ринок, і чи зможуть зайняти їх ринкову нішу українські виробники, потрібно розібратися, чи припиняться поставки металу з РФ до Європейського Союзу, наголошується у  ЗМІ. Скоріше за все, вважають деякі експерти, після запровадження антидемпінгових мит російський холоднокатаний прокат імпортувати буде невигідно. «Передбачуваний розмір мита в 26% дуже великий, – пояснив експерт компанії “Укрпромзовнішекспертиза” О. Гнитецький. – За умов падаючого ринку такий розмір мита може змусити покупця змінити постачальника».

Асоціація Eurofer опублікувала статистику зовнішньої торгівлі основною сталевою продукцією у 2015 р. Сукупний імпорт країн ЄС з-за кордону минулого року становив 23,76 млн т готового сталевого прокату (без напівфабрикатів), що було на 26,7 % більше, ніж роком раніше. Відповідний експорт ЄС знизився на 5,2 %, до 25,12 млн т. Найбільшими постачальниками сталевого прокату до ЄС минулого року були Китай (близько 6,4 млн т), Росія (3,2 млн т) і Україна (2,4 млн т). Поставки в ЄС холоднокатаного плоского прокату у цілому  становили 3,6 млн т. При цьому імпорт, на який недавно було введено антидемпінгові мита, із КНР становив близько 1,07 млн т продукції, а з РФ – 0,91 млн т.

У ЗМІ повідомлялося, що світові ціни на сталь у 2015 р. впали на 35 %, що загострило цінову конкуренцію на міжнародних ринках. Деякі експерти звертають увагу на те, що тепер доволі часто вартість металопродукції перебуває на рівні, близькому до собівартості її виробництва. Запровадження мит навіть у кілька відсотків може зробити поставки нерентабельними. Щоб зберегти позиції, російські металурги можуть скорочувати витрати й почати масові звільнення.

 «Зменшення напливу дешевого російського й китайського металу має позитивне значення, насамперед, для місцевих виробників, що дозволить їм зайняти цю нішу й поліпшити ціноутворення в даному сегменті», – зазначають у холдингу «Метінвест». При цьому висловлюється думка, що з цієї причини стрибкоподібного зростання експорту українського металу в ЄС навряд чи варто очікувати. Адже мета означених заходів – стимуляція європейського металургійного виробництва, а не українського. «Оскільки ринок Європи – це найбільший сегмент продажів “Метінвесту” (40–45 % сумарно), то відхід з європейського ринку російського й китайського металопрокату позитивно вплине на ціни в сегменті рулонів, – підкреслили в прес-службі цієї компанії. – Для нас це добре, хоча ми присутні в сегменті холоднокатаних рулонів у Європі обмежено. Але створюються гарні перспективи в Європі для нашого холодного переділу. Можливо, згодом  “Метінвест” зможе активніше бути присутнім на цьому ринку з більш високою якістю й більш високою доданою вартістю».

Таким чином, попри загострення конкуренції, у тому числі й цінової, на світовому ринку чорних металів, деякі тенденції розвитку цього ринку, насамперед на макрорегіональному рівні, ідеться зокрема про ринок Європейського Союзу, можуть виявитися доволі сприятливими для українських металургів.

 

3.     Проблеми розвитку української чорної металургії

 

Оглядачі деяких ЗМІ наголошують, що підприємства металургійної галузі, які належать великому приватному капіталу, виявилися не готовими до всіх викликів, пов’язаних зі світовою кризою, насамперед  надвиробництвом чорних металів, падінням попиту на металопродукцію низької якості, посиленням конкуренції й появою нових гравців на світових ринках: Китаю, Індії й Південної Кореї. Крім того, роками накопичувалися системні проблеми, пов’язані з необхідністю технічного й технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі й прокату. Металургійні підприємства України в порівнянні з розвинутими країнами миру характеризуються істотним технологічним відставанням і підвищеною енергоємністю. Їхнє встаткування сильно зношене, а технології морально застаріли.

Один з деяких позитивів у плані модернізації – розширення використання нашими підприємствами пиловугільного палива в доменному виробництві. Впровадження цієї технології стало особливо актуальним в умовах підвищення ціни й обмеження поставок газу. Безумовно, цей корисний напрям розвитку металургії і його треба підтримувати,  говорить
В. Мазур, член-кореспондент НАН України, міністр промисловості України в 1995 – 1997 гг.  На думку В. Мазура, головна проблема металургії полягає в тому, що підприємства країни в той період, коли був попит на їх продукцію й був сплеск цін на світових ринках, не вкладали кошти в модернізацію. У той самий час компанії інших країн, у тому числі й Росії, активно переозброювалися й модернізувалися. У підсумку наша металургійна галузь виявилася малоконкурентною.

У 2014–2015 рр. проблем розвитку вітчизняної чорної металургії не поменшало: не лише з’явилися нові, а й так чи так збереглись і старі. Наприклад, Україна – одна з небагатьох країн світу, де ще використовується застарілий мартенівський спосіб виплавки сталі. Утім, за повідомленнями ЗМІ, ситуація поступово змінюється. Зокрема, у середині минулого року Маріупольський металургійний комбінат (ММК) ім. Ілліча відмовився від мартенівського способу виплавки сталі і вивів з експлуатації всі шість мартенівських печей. Зменшення сталеплавильних потужностей унаслідок зупинки мартенів компенсовано за рахунок зростання продуктивності конвертерного цеху. Нині «мартенівське виробництво перестало бути рентабельним – воно вкрай енергоємне і поступається конвертерній технології щодо рівні якості продукції, ефективності й екологічності. Майже всі лідери світової металургії відмовилися від мартенів на користь кисневих конвертерів або електросталеплавильних комплексів», – цитує прес-служба гендиректора ММК ім. Ілліча Ю. Зінченка. Мартенівське виробництво в Україні поки що використовують на «Запоріжсталі», «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Алчевському меткомбінаті. Причому на «Запоріжсталі», наприклад, за інформацією керівників цього підприємства, за 2012–2015 рр. у модернізацію виробництва було інвестовано 2,7 млрд грн.

Заради справедливості слід зазначити, що доволі вагомі інвестиції у модернізацію металургійної промисловості в Україні здійснювались і раніше. Як наголошують, наприклад, деякі експерти, «у період реалізації державного програмного підходу у 2004–2011 рр. у чорну металургію вдалося залучити понад 20 млрд грн інвестицій, що дало змогу одержати річний економічний ефект понад 5,5 млрд грн за рахунок зниження рівня матеріальних і енергетичних витрат, розширення виробництва нових видів продукції. Енергоємність готового прокату за цей період зменшилася на 13 % – з 1,54 до 1,34 т умовного палива на тонну прокату». Питання полягає лише у тому, яку саме модернізацію вітчизняного металургійного виробництва ще треба провести для забезпечення належної конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників цієї продукції на світовому ринку і яких інвестицій така модернізація вимагатиме?

Як показує світовий досвід, модернізація металургійного виробництва є особливо ефективною у поєднанні з вдосконаленням асортименту металургійної продукції. Наприклад, у ЗМІ повідомляється, що найбільша українська гірничо-металургійна група «Метінвест» вперше в Україні почала виробництво атмосферостійкого прокату, що відповідає європейському стандарту. Маріупольські металургійні комбінати ім. Ілліча й «Азовсталь» групи «Метінвест» у січні цього року почали виробництво товстолистового прокату з конструкційної сталі, стійкої до атмосферної корозії, за європейським стандартом EN 10025-5 і вже мають контракти на поставку цієї продукції до ЄС. Раніше зазначений вид сталі в Україні не випускався. Також Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча освоїв виробництво оцинкованого рулонного прокату за європейським стандартом EN 10346. Продукція застосовується в будівництві для виготовлення легких будівельних тонкостінних конструкцій (ЛСТК) і несучих профнастилів. Отримані механічні властивості продукції повністю відповідають вимогам європейського стандарту. Перші 1300 т нової продукції вже відвантажено споживачам у Польщу. Оцинковані рулони, що випускаються за стандартом EN 10346, користуються стабільним попитом як на ринку України й країн СНД, так і на експортних напрямках. Раніше ММК ім. Ілліча вже налагодив серійне виробництво оцинкованих рулонів з марок S320GD і S350GD (застосовуються для виготовлення ЛСТК), а також прокату з марки DX51D (використовується для виробництва покрівлі й вентиляційних і водостічних систем, віконних профілів і інших виробів). У 2015 р. «Метінвест» поставив на близько 88 тис. т прокату з цих марок сталі, у тому числі 3 тис. т – на ринки Південно-Східної Європи й Близького Сходу.

Слід також наголосити, що на сьогодні активи вітчизняних металургійних підприємств знаходяться у власності та під контролем кількох потужних бізнес-груп, частина з яких є іноземними не лише де-юре (тобто за місцем юридичної реєстрації материнських структур), а і де-факто (згідно з їх походженням і корпоративними інтересами). Наприклад, гірничо-металургійний комбінат «ArcelorMittal Кривий Ріг» належить найбільшій металургійній групі світу ArcelorMittal, підприємства якої у 2014 р. по всьому світу виробили 98, 1 млн т сталі. Дніпропетровський металургійний завод
ім. Петровського з обсягами виробництва близько 1,0 млн т сталі входить до російської (за своїм походженням) Evraz Group, S.A., яка посіла 22 місце у світовому рейтингу найбільших компаній виробників цієї продукції з обсягами виробництва 15,5 млн т сталі (2014 р.). Алчевський металургійний комбінат входить до корпорації «Індустріальний союз Донбассу», контрольний пакет в якій належить російському капіталу.

Належність до іноземних бізнес-груп (а отже – і до сфери іноземних бізнес-інтересів) так чи так позначається на розвитку українських металургійних підприємств. Ідеться про доволі широкий спектр питань, починаючи зі стратегії їх розвитку. Наприклад, закономірно виникає питання: «А чи повністю би припинив свою роботу Донецький металургійний завод “Донецьксталь”, якби належав якомусь українському підприємцю, а не російському бізнесмену В. Нусенкісу»? Адже, попри всі складнощі воєнного часу, на окупованій території Донбасу в Єнакієвому, Макіївці та Харцизьку працюють металургійні підприємства, що входять у холдингову компанію «Метінвест» українських бізнесменів Р. Ахметова та
В. Новінського. Можуть, правда, з’явитися заперечення, що контроль російського капіталу над Алчевським металургійним комбінатом не завадив його роботі в зоні окупації. Однак до аргументів, що наводилися з цього приводу вище, варто ще згадати що західні санкції, яких зазнає Росія через окупацію Криму й частини Донбасу, негативно позначаються на її економіці, тоді як діяльність Алчевського металургійного комбінату зорієнтована насамперед на європейський ринок. У цілому ж належність українських металургійних підприємств до іноземних бізнес-груп означає, що їх розвиток визначатиметься за критеріями оптимізації діяльності означених груп. А вони можуть не збігатися, і іноді вельми суттєво, з національними інтересами України. Хоча, з іншого боку, належність українських металургійних підприємств до великих іноземних бізнес-груп може позитивно позначатись на умовах фінансування цих вітчизняних підприємств.

Адже минулого року у вітчизняній чорній металургії саме українська (згідно з їх походженням і корпоративними інтересами) гірничо-металургійна група «Метінвест», серед інших аналогічних компаній, зіткнулася, мабуть, з найбільшими борговими проблемами. За словами голови компанії Ю. Риженкова, група «Метінвест» заявила про технічний дефолт, при цьому в кінці червня 2015 р. погодила з кредиторами нові умови виконання боргових зобов’язань за своїми облігаціями з терміном погашення у 2015, 2017 і 2018 р. на загальну суму 1,153 млрд дол. А для оптимізації свого фінансового становища гірничо-металургійна група «Метінвест» запланувала у 2016 р. скорочення до 30 % працівників адміністративного апарату у зв’язку з невизначеною ситуацією на світових ринках сталі, що супроводжується значним зниженням світових цін на металургійну сировину і готову продукцію, а також зменшенням попиту. Адже, за словами
Ю. Риженкова, «Метінвест» за підсумками 2015 р. вперше у своїй історії отримає збиток, тоді як протягом багатьох років компанія отримувала прибуток. При цьому він підкреслив, що цей холдинг, скоріше за все, почне дострокове погашення корпоративного боргу, якщо ситуація в Україні та на світових ринках сталі й сировини покращиться.

Зростаюча конкуренція та несприятлива для українських металургів кон’юнктура на ринках збуту їх продукції загострили відносини вітчизняних металургійних компаній із суміжниками. Зокрема, на початок цього року, значного розголосу в ЗМІ набув конфлікт між металургами й заготівельниками брухту в Україні. Взагалі-то, цей конфлікт інтересів має перманентний характер, доволі довгу історію та заслуговує на окремий аналіз. У цій роботі ми розглянемо ситуацію, що склалася лише з точки зору її впливу на перспективи функціонування вітчизняної чорної металургії.

Так, за даними об’єднання «Металургпром» дефіцит металобрухту для внутрішнього споживання в Україні у 2015 р. становив 855 тис. т, або 22 % від потреби (3,92 млн т). За даними цього об’єднання, торік вітчизняні заводи були забезпечені металобрухтом лише на 78 %. Тому, наприклад, тільки завод «Інтерпайп сталь» у Дніпропетровську в 2015 р. сумарно простояв без роботи 63 доби. Основною причиною дефіциту брухту у 2015 р. став експорт, вважають в об’єднанні «Металургпром». Згідно з даними Державної фіскальної служби, минулого року він становив 1,213 млн т, що на 0,27 млн т більше минулорічних показників і є найбільшим показником за останні
10 років. До речі, металобрухту рік у рік в Україні стає дедалі менше. У 2007 р., наголошують оглядачі деяких ЗМІ, напередодні вступу України в СОТ, його  в нашій країні було заготовлено 8,7 млн т, а торік – лише 4,2 млн т. Причому в деяких державах металобрухт вважається стратегічною сировиною і з таких країн, як Індонезія, Аргентина, Саудівська Аравія, Казахстан його експорт заборонено. Утім, за підсумками 2015 р. Туреччина залишається домінуючим напрямом експорту вітчизняного металобрухту, на який припало близько 77 % українських поставок. Молдова (Молдавський металургійний завод, розташований на території Придністров’я) також зайняла значну частку у вітчизняній зовнішній торгівлі брухтом – 21%.

За повідомленнями ЗМІ, на початку цього року проблеми із забезпеченням вітчизняних металургійних підприємств металобрухтом лише загострились. Зокрема, представники об’єднання «Металургпром» і Федерації металургів України констатували, що в січні 2016 р. поставки металобрухту на вітчизняні металургійні підприємства становили близько 160 тис. т, що менше на 100 тис. т, або на 38 %, ніж у грудні 2015 р., і становить тільки 55–60 % від розрахункової потреби цих підприємств.

На нарадах у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі в лютому цього року було озвучено різні потреби вітчизняних підприємств у металобрухті на 2016 р. Так, представники металургійних підприємств вважають, що їх потреба у брухті може сягнути 5,6 млн т, а заготівельники цієї сировини вважають, що потреба вітчизняної чорної металургії у металобрухті цього року становитиме 3–3,5 млн т. Протилежні сторони цього спору виходять з перспективи виплавки різних обсягів сталі в Україні у
2016 р. У випадку експорту цього року 1,1 млн т металобрухту дефіцит цього виду сировини в Україні становитиме 2, 7–3 млн т. Про це говорилось у листі об’єднання «Металлургпром» і Федерації металургів України Прем’єр-міністрові А. Яценюку й міністрові економічного розвитку й торгівлі
А. Абромавичусу, повідомили вітчизняні ЗМІ. Також у ЗМІ наводились й інші розрахунки, згідно з якими цього року  в Україні буде зібрано всього 2,5–2,8 млн т металобрухту. У той самий час його споживання металургійними підприємствами у 2016 р. очікується на рівні 4,4 млн т. Тобто  навіть за відсутності експорту дефіцит цієї сировини в Україні становитиме 1,6–1,9 млн т. Якби там не було, а для ліквідації дефіциту брухту на вітчизняних металургійних підприємствах, на думку їхніх представників, слід обмежити його експорт. Крім того, ініціатива групи парламентаріїв з різних фракцій, викладена в проекті законодавчого акту
№ 3868 від 2 лютого поточного року, передбачає підвищення мита на експорт брухту чорних металів з EUR10/т до EUR35/т терміном на три роки, а також скасування 5 % мита на імпорт цієї сировини.

У цілому ж, конфлікт металургійних підприємств і компаній із заготівлі брухту має чітку фінансову основу. Як  пояснює заступник директора ДП «Укрпромзовнішекспертизи» Ю. Добро вольський, 2015 р. середня закупівельна ціна на внутрішньому ринку впала на 80 дол., або 32 %, і становила 169 дол./т. Водночас на заготівельних майданчиках в деяких регіонах котирування опустилися до 140–150 дол./т, що негативно позначилося на потоках брухту на адресу металургійних підприємств. А турецькі металурги в грудні 2015 р. готові були купувати брухт по 189 дол./т. До того ж у 2016 р. середня ціна металобрухту на внутрішньому ринку України, згідно з оцінками «Укрпромзовнішекспертизи», впаде ще на 30 % – до  115 дол./т, зазначається в деяких ЗМІ.

У такій ситуації органи влади зіткнулися з вибором, що вигідніше для держави: експортувати сировину, тобто брухт, або готову металургійну продукцію. При цьому керівники «Металургпрому» і Федерації металургів України  наголошують, що при експорті металобрухту держава втрачає мільйони гривень податкових надходжень. Так, з 1 т експортованого металобрухту держава отримує лише приблизно 240 грн експортного мита, а з 1 т брухту, переплавленого в сталь, держава отримує 2100 грн податків. Тобто переробка брухту в Україні дала б змогу згенерувати додаткові податки, які в дев’ять разів перевищують суму нинішніх надходжень у казну від справляння експортного мита на брухт чорних металів. Згадується також  скільки громадян України працює у чорній металургії та які податкові надходження справляють з їхньої зарплати. Слід визнати, що в цілому, з позицій національних, а не лише корпоративних інтересів, аргументи прибічників обмеження експорту металобрухту з України вагоміші за аргументи тих, хто такий експорт відстоює.

Ще однією зоною традиційних конфліктів українських металургів з їх  суміжниками, у якій останнім часом загострення суперечностей є питання підвищення тарифів на вантажні перевезення, що передбачається згідно з планами «Укрзалізниці». Цілком закономірно, що реакція представників металургійної промисловості щодо таких планів була негативною. У цілому, їх аргументація з цього питання полягала в наступному. Вітчизняна металургійна промисловість нині перебуває у вкрай важкому фінансовому становищі, оскільки світові ціни на сталь та інші чорні метали знизились до рівня 2003 –2004 рр., а тому – і на відповідному рівні повинні бути й тарифи на залізничні перевезення (аргументація генерального директора групи «Метінвест» Ю. Риженкова).

Також, за повідомленнями ЗМІ, поширеними на початку лютого цього року, у листі до Прем’єр-міністра А. Яценюка, підписаному керівниками
14 найбільших вітчизняних металургійних та гірничо-збагачувальних комбінатів, ідеться про те, що Україна перебуває за крок від зупинки підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК), країну очікує різке падіння валютної виручки, під загрозою існування тисяч робочих місць. Причиною майбутнього колапсу промисловці називають рішення Міністерства інфраструктури з березня цього року підвищити тарифи на вантажні залізничні перевезення. Подорожчання доставки означає, що продукція підприємств ГМК стане неконкурентоспроможною на світових ринках, оскільки вже сьогодні транспортні витрати українських виробників значно перевищують витрати конкурентів з Австралії, Бразилії та інших країн. При цьому в ЗМІ згадується, Державна регуляторна служба заблокувала попередню спробу підвищити залізничні тарифи на вантажоперевезення. Проект наказу Міністерства інфраструктури було названо необґрунтованим і таким, що суперечить вимогам законодавства.

Зі свого боку міністр інфраструктури України А. Пивоварський та його радник І. Макушенко на сторінках «Дзеркала тижня» запитують «чому тарифи на залізничні перевезення в Україні повинні бути в 2–2,5 раза нижчими, ніж у Білорусі чи Росії, і на порядок нижчими, ніж у наших західних сусідів? Може, тому, що діюча тарифна система стимулює сировинну економіку і субсидує окремі ФПГ? Але громадянам і державі це зовсім не вигідно. І найголовніше, якщо ми вже аналізуємо доходи і витрати. Інфраструктура “Укрзалізниці” зношена і застаріла. За даними аналізу
A.T. Kearney, здійсненого в 2011 р., потреба “Укрзалізниці” в інвестиціях для підтримки інфраструктури становила понад 2,5 млрд дол. на рік». 

Вони також нагадують, що «потрібна “Укрзалізниці” металопродукція за останній рік подорожчала і досить суттєво: рейки – в 2,1 раза, сталь – на 73,6 %, стрілочні переводи – на 66,4 %, колеса вантажні – на 50,7 % тощо. Зростають і ціни на електроенергію, на яку припадає близько 10 % у загальному обсязі витрат “Укрзалізниці”. У січні цього року електроенергія вже була на 11% дорожчою, ніж у середньому 2015-го. Витрати “Укрзалізниці” зростають, тому не можна вимагати від неї незмінних цін на послуги, коли все навколо дорожчає, включаючи продукцію тих компаній, хто цими послугами користується».

На думку А. Пивоварського та І. Макушенка, «найцікавіших висновків можна дійти, якщо співставити індекси цін виробників та індекс зміни тарифів на вантажні залізничні перевезення з січня 2000 р. по кінець 2015-го з політичними змінами в Україні. Уряди, очолювані Віктором Януковичем і представниками його політичної сили, робили все можливе, щоб стримувати збільшення тарифів на вантажні залізничні перевезення навіть тоді, коли цього потребувала економічна ситуація. Зважаючи, що спонсорами та бізнес-партнерами політичного режиму Януковича виступали найбільші ФПГ України, стає зрозуміло, чому ці ФПГ опираються будь-якому підвищенню тарифів на залізничні перевезення.

Якщо порівняти рівень українських тарифів з тарифами у сусідніх країнах, стає очевидним, що понад 60% усіх доходів “Укрзалізниці” є заниженими мінімум удвічі. “Низькі тарифи” або обсяги недоотриманих доходів “Укрзалізниці” – це значний грошовий потік, що становить мінімум 1 млрд дол. на рік. На сьогодні цей ресурс, по суті, перебуває під контролем ФПГ (“Укрзалізниця” недоодержує доходи, а ФПГ мають менші фактичні витрати). Хоча ці кошти могли бути використані як інвестиції в розвиток залізниці або сплачені до бюджету у вигляді дивідендів, а вже уряд використовував би їх для потреб країни».

Слід визнати, що, у цілому, аргументація представників Міністерства інфраструктури України на користь підвищення тарифів на залізничні перевезення більш переконлива, ніж аргументація їх опонентів. Дійсно, у попередній період порівняно низькі тарифи державної «Укрзалізниці» фактично служили джерелом дотацій великого приватного бізнесу. Утім, нині складається ситуація, коли держава й українське суспільство в цілому, а не лише згадувані вище приватні й державні підприємства, у разі ухвалення того чи того рішення можуть зазнати вельми значних збитків. Можливо було б доцільно запровадити деяку диференціацію зміни залізничних тарифів. Наприклад, запровадити різні тарифи на транспортування залізної руди на експорт і на її поставки вітчизняним металургійним підприємствам. Оскільки і гірничо-металургійний комплекс, і залізничне господарство – вкрай важливі сектори вітчизняної економіки, то розглянута вище проблема вимагає поглибленого дослідження й розв’язання з позицій саме національних, а не корпоративних, інтересів.   

Проведений вище аналіз показав, що українські металургійні підприємства останнім часом стикаються із широким колом проблем як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Причому вагома частка цих проблем має доволі давнє походження і значною мірою є наслідком суттєвих помилок в управлінні вітчизняною чорною металургією. Звичайно, якщо розглядати згадані управлінські рішення з позиції національних, а не вузько корпоративних інтересів. Утім, як би там не було, розплачуватись за такі рішення нині доведеться, мабуть, не лише власникам і працівникам металургійних підприємств, а, враховуючи роль цієї галузі у вітчизняній економіці, певною мірою і українському суспільству в цілому.

 

4.     Перспективи розвитку української чорної металургії

 

Для розуміння перспектив вітчизняної чорної металургії слід брати до уваги не лише її нинішні проблеми, а й те, що за період незалежності України ця галузь пройшла ряд етапів свого розвитку. Нині, як зазначалося вище, ця галузь перебуває під контролем кількох потужних бізнес-груп, що за самою природою свого функціонування мають транснаціональний характер. До того ж надзвичайно висока залежність ефективності роботи українських металургійних підприємств від кон’юнктури світового ринку поєднується зі слабкістю внутрішнього ринку як споживача вітчизняної металургійної продукції. Така географія продажу українських чорних металів об’єктивно обмежує набір прямих й, особливо, непрямих засобів впливу української влади на функціонування та розвиток вітчизняної чорної металургії.

Зазначені диспропорції в напрямах потоків збуту продукції української чорної металургії через стагнацію світового ринку чорних металів нині мають особливо болючі наслідки для подальшого розвитку цієї галузі вітчизняної економіки. Зокрема, як вважає генеральний директор холдингової групи «Метінвест» Ю. Риженков, якщо говорити в цілому про ситуацію на світовому ринку гірничо-металургійної продукції, то «все дійсно дуже погано. Ціни на руду відкотилися до рівня 2004–2005 рр., на метал – 2003–2004 рр. Під час кризи 2008 р. не було такого падіння цін. Нині така ситуація набагато більш складна й довготривала, ніж тоді. Падіння триває, і незрозуміло, коли буде досягнуте “дно”. Згідно з найбільш оптимістичними сценаріями, зниження цін на нашу продукцію триватиме до 2017 р.». Причому зниження світових цін на чорні метали й, особливо, скорочення попиту на них відбувається за одночасного зростання курсу долара США до більшості інших вільно конвертованих валют і подорожчанню кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках. Так, за словами Ю. Риженкова, з другої половини 2014 р. ринок міжнародних кредитних ресурсів для вітчизняної чорної металургії закрився. Звісно, все це підвищує вимоги до роботи вітчизняних металургійних підприємств і якості бізнес-рішень їх менеджменту.

За словами президента Об’єднання підприємств «Металургпром»
О. Калєнкова, нині надлишок вільних виробничих потужностей світової металургії становить 700 млн т. А щоб ситуація на глобальному ринку сталі стабілізувалась, потужності розраховані приблизно на виробництво 300–
350 млн т продукції треба було б закрити. Звичайно, це – лише ілюстрація до нинішньої ситуації, а не розрахунок реального розвитку ринку. Тому
О. Калєнков, із посиланням на оцінки неназваних аналітиків, висловив припущення, що період низьких цін на світовому ринку сталі та інших чорних металів триватиме ще 2–3 роки.

А це означає, що за умов загострення конкуренції на світовому ринку чорних металів, для українських металургів вкрай важливо освоювати не лише нові географічні ринки, а й нові товарні ринки у регіонах, де вже присутня українська продукція. Одним з таких доволі перспективних ринків, де ще вкрай низька присутність вітчизняних металургів, на думку деяких фахівців, є європейський ринок ливарної продукції (лиття). Утім, «незважаючи на наявність у ЄС досить привабливої ніші для українських виробників лиття, вихід на європейський ринок вимагає значних витрат часу і зусиль. Зокрема, основними перешкодами є технічна відсталість багатьох ливарних підприємств, що тягне за собою нездатність відповідати вимогам до якості продукції. Другорядними перепонами є відсутність знання європейського ринку, технічні бар'єри у стандартизації, недостатність фінансових інструментів підтримки експорту та незадовільне організаційне сприяння українському експорту за кордоном з боку держави», – наголосив директор державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза»  В. Власюк. Тобто вихід українських ливарників на закордонні ринки пов’язаний зі значними труднощами. Однак наявність ємного ринку, активний розвиток машинобудівної галузі Європи та зняття частини обмежень експорту українських товарів до Євросоюзу створює можливості для переорієнтації українських ливарників, за умови модернізації виробництва та наполегливого просування вітчизняної продукції на європейському напрямі.

Тому для освоєння цього сегмента європейського ринку вітчизняним підприємцям, як до речі й інших нових для них географічних і товарних ринків продукції чорної металургії, потрібен певний час. Тому цього року не варто очікувати, що українська чорна металургія, навіть за умов виходу на нові ринки збуту, зможе радикально збільшити обсяги експорту своєї продукції. Це – перспектива більш віддаленого періоду. Та й то лише за умов відповідної цілеспрямованої роботи.

Взагалі-то, цілий ряд експертів також вважає, що українські металургійні компанії повинні від продажу напівфабрикатів і сировини переходити до експорту металопродукції з високою часткою доданої вартості. Однак висловлюється й думка про те, що зазначена стратегія, за умов глобального скорочення попиту на металургійну продукції не може служити панацеєю для наших металургійних підприємств. Зазначається також, що випуск металопродукції «преміум-класу» вимагає й вищої кваліфікації персоналу (більших витрат на оплату праці), і кращого устаткування, що також тягне за собою додаткові значні витрати. І це дійсно так. Однак подібні висловлювання доволі часто поєднуються з вимогами до уряду надати нові пільги вітчизняним металургійним компаніям, оскільки ця галузь відіграє надзвичайно велику роль в українській економіці і при цьому вона змушена працювати за вкрай несприятливої кон’юнктури ринку. Тобто подібна аргументація нерідко виступає банальним інформаційним прикриттям лобіювання корпоративних інтересів. Хоча, з іншого боку, раціональна диференціація товарної структури виробництва, у тому числі, і металургійного завжди була одним з надійних засобів страхування бізнесу та запоруки його ефективності.

Водночас, враховуючи високу залежність роботи української чорної металургії від ситуації на світовому ринку, яка, як зазначалося вище, вельми складна й неоднозначна, закономірно постає питання про перспективи розвитку вітчизняного металургійного виробництва. Наприклад, у ЗМІ представлено рід оцінок очікуваних обсягів виробництва сталі у 2016 р. Щоправда, деякі з них, мабуть, варто розглядати радше як інформаційні засоби лобіювання корпоративних інтересів, ніж як спробу об’єктивного прогнозу ситуації. Зокрема, до цієї категорії можна віднести оцінку обсягів виробництва сталі в Україні у 2016 р. на рівні 29,65 млн т, що була складена на підставі пропозицій, наданих металургійними підприємствами об’єднанню «Металургпром». Адже на підставі цих пропозицій було складено баланс потреби вітчизняних металургійних підприємств у металобрухті на 2016 р. І такий обсяг потреб, як зазначалося вище, був одним із ключових аргументів металургів на користь заборони експорту металобрухту з України та сприяння його імпорту. І це за наявності згадуваного вище широкого спектра проблем цієї галузі вітчизняної промисловості та збереження поки несприятливої кон’юнктури світового ринку. До того ж досягнення зазначеного обсягу виробництва сталі, як повідомляють деякі ЗМІ, передбачає відновлення виробництва на Донецькому металургійному заводі, а також вихід на максимальні виробничі показники інших металургійних підприємств (Алчевський металургійний комбінат, Єнакіївський металургійний завод та ін.). За нинішніх умов такий перебіг подій видається надто малоймовірним.  

Адже, наприклад, той же президент Об’єднання підприємств «Металлургпром» О. Каленков висловив припущення, що якщо наприкінці цього року Україна буде мати той же металургійний комплекс, що й на початку року – це вже буде великий успіх. А в Україні торік було вироблено близько 23 млн т сталі. Він обґрунтував своє припущення надлишком у світі вільних потужностей для виробництва 700 млн т сталі, а також тим, що нині на світовому ринку настільки низькі ціни, яких не було в останні 15 років. При цьому, за його словами, аналітики, яких він, правда, конкретно не назвав, прогнозують, що така ситуація на світовому ринку триватиме 2–3 роки. Також президент Об’єднання підприємств «Металлургпром» повідомив кореспондентів, що найбільші обсяги української сталі експортуються на Близький Схід і в Азію, де основними нашими конкурентами є Китай, Росія й Туреччина. Світове ж падіння попиту на сталь загрожує українській металургії, за його словами, скороченням робочих місць і навіть закриттям підприємств. Закінчив своє інтерв’ю О. Каленков черговим зверненням про необхідність юридичної та фінансової підтримки вітчизняного гірничо-металургійного комплексу з боку держави (фіскальна й антимонопольна політика, орендні платежі підпрємств ГМК тощо).

Аналіз публікацій ЗМІ показує, що практично одні й ті самі представники вітчизняної металургійної промисловості дають, по суті, різні прогнози обсягів виробництва сталі в Україні у 2016 р. Так, коли постає питання про поставки металобрухту на українські металургійні підприємства й обмеження його експорту, то у такому прогнозі фігурують доволі високі (як для нинішньої ситуації в Україні й у світі) показники. А коли постає питання про отримання якихось преференцій для металургійних підприємств, то згадується про погіршення кон’юнктури світового ринку чорних металів, надлишок потужностей з виплавки сталі у світі, загострення конкуренції тощо. Тому подібні прогнози, як надто оптимістичні, так і надто песимістичні, сприймаються доволі скептично.

Утім, як засвідчив проведений вище аналіз, те, що і світова, і українська чорна металургія нині в доволі скрутній ситуації, сумнівів не викликає. Тому недарма виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера О. Устенко висловив думку, що виробництво металургійної продукції в Україні не продемонструє істотного зростання у 2016 р. через погану ситуацію на відповідних світових ринках. Хоча й про скорочення чи стагнацію виробництва в металургійній промисловості цей експерт також не говорив.

Прикметно, що, як зазначається в документах Світової асоціації виробників сталі, у січні цього року Україна збільшила виробництво сталі порівняно з аналогічним періодом минулого року на 3,6 %, тоді як решта країн-представників першої десятки світових виробників сталі (за виключенням Туреччини – +0,8 % обсягів виробництва) зменшили випуск цієї продукції. Також, за інформацією ЗМІ, Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, що входить у гірничо-металургійну групу «Метінвест», за оперативним даними, у січні – лютому 2016 р. наростив виробництво металопрокату на 10 % у порівняно із січнем – лютим 2015 р. – до 0,39 млн т. Повідомляють вітчизняні ЗМІ й про значне нарощування виробництва в січні цього року на Криворізькому гірничо-металургійному комбінаті «ArcelorMittal Кривий Ріг».

Зазначена статистика, як і в цілому проведений вище аналіз, дають підстави припустити, що поточного року цілком імовірне певне збільшення обсягів виробництва у вітчизняній чорній металургії. Зокрема, не виключено, що сукупне виробництво сталі в Україні за підсумками 2016 р. може сягнути 25–27 млн т. Причому більш імовірною видається нижня межа цього прогнозу, оскільки зовнішні й внутрішні загрози вітчизняній чорній металургії ще зберігаються. Що ж стосується обсягів виробництва сталі в Україні у 2016 р. на рівні 29,65 млн т, які були озвучені представниками українських металургійних підприємств, то як було обґрунтовано вище, такий прогноз не варто вважати реалістичним.

Водночас симптоматичним можна вважати й нещодавнє повідомлення в ЗМІ про те, що компанія ArcelorMittal вважає Україну пріоритетним напрямом свого бізнесу. Нинішні складності в компанії називають тимчасовими, і до 2019 р. планує інвестувати в розвиток свого бізнесу в Україні 1,2 млрд дол. Адже ще в середині минулого року ЗМІ повідомляли нібито про наміри ArcelorMittal продати ряд своїх активів, включаючи «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Таким чином, не виключено, що якщо конфлікт на Донбасі не переходитиме у «гарячу» фазу й буде зберігатися принаймні в «замороженому» стані, а кон’юнктура світового ринку чорних металів після 2017 р. поступово поліпшуватиметься, то Україна зможе не лише зберегти своє 10 місце у світовому рейтингу виробників сталі, а й виробити для зовнішнього та свого внутрішнього ринку близько 30 млн т сталі. При цьому дуже ймовірно, що вітчизняні металургійні підприємства протягом зазначеного періоду поступово збільшуватимуть питому вагу продукції з високою часткою доданої вартості в сукупних обсягах виробленої ними продукції. Серйозно завадити подібному тренду розвитку української чорної металургії можуть або значне погіршення кон’юнктури світового ринку сталі та інших чорних металів, або ж розгортання масштабних воєнних дій на Донбасі. Причому ймовірність активізації останнього чинника нині видається більш вірогідною, принаймні з точки зору сили впливу на розвиток української чорної металургії (Матеріал підготовлено  з використанням інформації таких джерел: Державна служба статистики (http://www.ukrstat.gov.ua); Апостроф (http://apostrophe.com.ua).  – 2016. – 9.02; ГолосUA (http://golos.ua). –2016. – 7.01; Дзеркало тижня. – 2015. –
№ 8, 21; 2016. – № 6; Дзеркало тижня (
http://dt.ua). – 2015. –  22.06; Донецкая правда (http://pravda.dn.ua). – 2015. – 23.06; Жизнь (http://lifedon.com.ua). – 2016. – 2, 17.02; Західна інформаційна корпорація (http://zik.ua). – 2016. – 2.02; Индустриалка (http://iz.com.ua). – 2016. 25.01; Кореспондент (korrespondent.net). – 2016. – 2.02; Курс денег (http://kurs.com.ua). – 2016. – 2.02; Левый берег (http:/lb.ua). – 2015. – 26.05; 13.07;  2016. – 22.01; Металлургический бюллетень (http://www.metalbulletin.ru). – 2016. – 20.02; Минпром  (http://minprom.ua). – 2015. – 20.10; 2016. – 27.01; 4, 5, 15, 19, 24.02; Остров (http://www.ostro.org). – 2015. – 25.08; 20.11; 29.12; 2016. – 1.02; РБК Україна (https://www.rbc.ua). – 2015. – 11.06; Сегодня (http://www.segodnya.ua). – 2015. – 11.11; Укррудпром (http://www.ukrrudprom.com). – 2016. – 18, 19, 22.02, 11, 18.03; Урядовий кур’єр (http://ukurier.gov.ua). – 2016. – 24.02; Хроника мировых событий (http://hronika.info). – 2015. – 21.10; Экономические известия (http://eizvestia.com). – 2016. – 3, 4, 11.02; 0564.ua. Сайт города Кривого Рога (www.0564.ua). – 2016. – 7.02; 62.ua. Сайт города Донецка (http://www.62.ua). – 2016. – 11.03; Finance.ua (http://news.finance.ua)/ – 2016.  – 5.02; Informator.lg.ua  (http://informator.lg.ua). – 2015. – 20.11; 29.12; 2016. – 1. 02; WorldSteelAssociation (http://www.worldsteel.org).

 

Кулицький С. Українська чорна металургія: стан, проблеми, перспективи [Електронний ресурс] / С. Кулицький  // Україна: події, факти, коментарі. – 2016. – № 5. – С. 44–65. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2016/ukr5.pdf. – Назва з екрану.