Політика України щодо плагіатуЛ. Присяжна, канд. наук із соц. комунікацій, наук. співроб. НЮБ НБУВ,

Н. Гриценко, бібліограф І кат. НЮБ НБУВ

Політика України щодо плагіату

 

«Все, що могло бути винайдено, вже винайшли»,

спеціальний уповноважений американського Бюро Патентів

Чарльз Дьюелл (1899 р.)

«Науковий процес без цитування – немислимий, головне тільки, щоб запозичення чужих думок здійснювалося за всіма правилами»,

викладач Боннського університету (Universität Bonn)

Діана Ордубад (2014 р.)

 

За даними Держстату, у першому півріччі 2015 р. наукові та науково-технічні роботи виконували 294 організації, на яких працювало 47,7 тис. осіб. Кількість безпосередніх виконавців наукових та науково-технічних робіт становить 37,9 тис. осіб, з них дослідників – 26,2 тис. осіб, техніків – 3,8 тис. осіб та допоміжного персоналу – 7,8 тис. осіб. При цьому науковий ступінь доктора наук мають 2,7 тис. осіб, кандидата наук – 7,8 тис. осіб.

Крім того, за підсумками діяльності НАН України в 2014 р. у НАН України, у системі академії на сьогодні налічується 2530 докторів наук та 7603 кандидати наук.

 

  Джерело: http://www.nas.gov.ua/UA/Results/Pages/default.aspx

 

Загальновідомо, що Конституція України в ч. 2 ст. 54 гарантує кожному громадянину «свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

 Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

 Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством».

Утім, останнім часом дедалі частіше розгораються скандали навколо кандидатських та докторських дисертацій через плагіат.

Так, у 2014 р. рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки були позбавлені наукового ступеня доктора наук троє осіб. Ними стали викладачі Донецького національного університета, Запорізької медичної академії та Подільського державно-технічного університету.

При цьому в скандали з плагіатом потрапляють не тільки вчені, а й політики, які свого часу захистили (або «захистили») дисертації. Наприклад, у 2011 р. міністр оборони Німеччини Карл-Теодор цу Гуттенберг подав у відставку. Главу Міноборони ФРН звинуватили в плагіаті при написанні дисертації на здобуття докторського ступеня. У роботі міністра виявили більше 100 сторінок чужого тексту без відповідних посилань. Наукового ступеня Гуттенберга позбавив університет Байройта (Баварія), де він захищався.

У 2012 р. президент Угорщини П. Шмідт залишив посаду після того, як було доведено, що він запозичив у свою наукову роботу дані з роботи іншого науковця без посилання. Його позбавили ступеню доктора наук через 20 років після захисту.

У 2013 р. міністр освіти Німеччини А. Шаван змушена була піти у відставку через те, що її кандидатська дисертація була визнана вченою радою Дюссельдорфського університету плагіатом. Рада факультету ухвалила рішення про позбавлення А. Шаван ступеня кандидата філософських наук, оскільки в дисертації міністра знайдено дуже багато цитат без зазначення джерел, а також не вказано використані нею праці. Сталося це через 33 роки після захисту.

Як бачимо, виявлення плагіату в дисертації призводить не тільки до зіпсування репутації, а й звільнення з роботи.

Що ж таке плагіат?

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», «плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору».

Водночас у ст. 1 цього Закону термін «оприлюднення (опублікування) твору» пропонується вживати в такому значенні: «здійснена за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо».

Натомість, у ст. 10 Закону України «Про авторське право та суміжні права» зазначається, що «не є об’єктом авторського права: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; б) твори народної творчості (фольклор); в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; д) грошові знаки; е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

 Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах «г» і «д» частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону».

Також не є плагіатом опублікування анонімного твору під власним іменем, оскільки в цьому випадку на анонімний твір авторське право не поширюється.

Згідно з тлумачним словником сучасної української мови, «плагіа́т – привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора».

Вікіпедія наводить визначення поняття «плагіат», запронованого авторами програмного забезпечення Turnitin з доступом через веб-сайт як «вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні; використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті; повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою; представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний».

Міністерство освіти і науки України вже показало ставлення до цього явища.

За словами міністра освіти і науки С. Квіта, у 2015 р. атестаційна колегія Міністерства освіти виявила плагіат у 20 наукових робах, із них по 11 тривають процедури з підтвердження факту плагіату. Три особи позбавлені наукового ступеня.

Під час круглого столу на тему: «Академічна чесність як системна проблема вищої школи України: університет, викладач, студент», що відбувся в ІА «Укрінформ» 16 липня 2015 р., С. Квіт зазначив, що плагіат – це не тільки цитування «без лапок», а й використання в тексті чужих думок без зазначення наукового джерела. Простого переліку джерел наприкінці роботи не достатньо, вважає міністр.

Водночас, на думку міністра, головне – не покарання за плагіат, а неприйняття, нетерпимість академічного середовища до нього. У людини навіть думки не повинно виникнути скористатися науковим «запозиченням», переконаний він.

Член колегії МОН, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Т. Фініков також вважає, що головне – не боротьба з окремими проявами «запозичень». Найважливіше – створити атмосферу, яка б їх не сприймала. Коли зникне толерантність до плагіату, тоді будуть справжні результати, вважає фахівець.

Утім, покарання теж повинно бути.

Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» А. Мелешевич нагадує, що в Законі України «Про вищу освіту» закладений механізм антиплагіатної політики. Зокрема, згідно зі ст. 6 ч. 6 «до захисту допускаються дисертації (наукові доповіді), виконані здобувачем наукового ступеня самостійно. Виявлення в поданій до захисту дисертації (науковій доповіді) академічного плагіату є підставою для відмови у присудженні відповідного наукового ступеня.

Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.

Скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржене відповідно до законодавства».

У свою чергу, ст. 69 ч. 6 дає чітке визначення академічного плагіату: «Вищі навчальні заклади здійснюють заходи із запобігання академічному плагіату – оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання».

Тим часом, 11 серпня 2015 р. набрав чинності наказ Міністерства освіти України від 14 липня 2015 р. № 758, який зобов’язав вищі навчальні заклади оприлюднювати на своїх сайтах дисертації, прийняті до захисту.

Мовою документа

«Відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону України «Про вищу освіту» та з метою ознайомлення наукової громадськості з доробком здобувачів наукових ступенів та відгуками офіційних опонентів, призначених для розгляду дисертацій в установленому законодавством порядку, наказую:

1. Установити, що:

1) на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу (наукової установи), спеціалізована вчена рада якого прийняла дисертацію (опубліковану монографію) до захисту, у розділі, в якому міститься інформація про роботу ради, розміщуються в режимі читання:

примірник дисертації в електронному вигляді, крім дисертації, що містить державну таємницю або інформацію для службового користування, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати захисту дисертації, зазначеної в авторефераті дисертації, а у разі підготовки дисертації у вигляді опублікованої монографії – автореферат дисертації в електронному вигляді;

відгуки офіційних опонентів в електронному вигляді, крім відгуків на дисертацію, що містить державну таємницю або інформацію для службового користування, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати захисту дисертації, зазначеної в авторефераті дисертації;

автореферат дисертацій крім автореферату дисертації, що містить державну таємницю або інформацію для службового користування, не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати захисту дисертації, зазначеної в авторефераті дисертації;

2) розміщені відповідно до підпункту 1 пункту 1 цього наказу матеріали зберігаються у відкритому доступі на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу (наукової установи) протягом трьох місяців з дати видачі диплома доктора філософії або доктора наук.

2. Забезпечення дотримання вимог, передбачених пунктом 1 цього наказу, покладається на голів спеціалізованих вчених рад».

Закордоном до результатів науки ставляться по-різному. Там, де її результати мають незаперечну цінність і для бізнесу, і для політики, претендент на науковий ступінь навіть не намагається вдаватися до плагіату.

За словами старшого наукового співробітника Університета Борнмута (Великобританія) В. Аджієва, в Англіїї академічний плагіат розглядається як дуже серйозне порушення. У кожному університеті існують нормативні порадники (з назвами типу Code of Practice for Research або Code of Practice for Research Degrees), що детально розписують етичні правила проведення науково-дослідних робіт і публікації їх результатів (включаючи дисертації), а також процедури розслідування у випадку порушень цих правил.

На загальнонаціональному рівні працює the UK Research Integrity Office (UKRIO) – незалежна некомерційна консалтингова організація, яка надає університетам експертну підтримку в питаннях академічної етики, у тому числі і в розслідуванні випадків конкретних порушень (при цьому вона не уповноважена виносити санкції, це справа самих університетів).

В. Аджієв зазначає, що в основному випадки некоректних запозичень виявляються до присудження ступеня. І головна причина цього – специфіка захисту дисертацій.

Весь захист полягає у відповідях дисертанта на запитання екзаменаторів (чому вони так і називаються – а не «опонентами»). Як правило, екзаменатори мають не менше трьох тижнів на вивчення рукопису й прибувають на захист з великою кількістю запитань.

Процедура захисту така: екзаменатори йдуть по дисертації сторінка за сторінкою і ставлять свої заздалегідь підготовлені запитання. Цей процес може тривати годину, дві і більше. По закінченню захисту дисертант отримує великий список запитань і претензій. Далі, залежно від вердикту, що оголошується відразу (навіть при позитивному підсумку можуть зажадати таких доробок, що знадобиться новий захист, але в більшості випадків треба просто внести деякі виправлення й доповнення в текст), він буде мати кілька тижнів або навіть місяців, щоб підготувати остаточний текст дисертації, який буде висланий екзаменаторам для ознайомлення. Схвалять – тоді ступінь Ph.D. присвоюється університетом без зволікань.

Така процедура захисту, на думку В. Аджієва, з досить великою імовірністю гарантує виявлення плагіату. Два екзаменатори-фахівця відповідають за результат своєю особистою репутацією. Як і університет, який цей ступінь засвідчує – без будь-якої участі держави. Саме інститут репутацій, особистих і корпоративних, – основа дотримання академічної етики, наголошує В. Аджієв.

Д. Шевчук, кандидат філоcофських наук, доцент Національного університету «Острозька академія» у своїй статті «Чатування на плагіат: польський досвід» зазначає, що «наукові шахрайства в Польщі нічим не відрізняється від наукових шахрайств в Україні: найчастіше це вигадування і публікація результатів непроведених досліджень, фальшування і маніпуляція дослідницьким матеріалом, а також плагіат. Причини непорядності також у певному сенсі подібні, як наприклад, спокуса перекласти чи переписати чужу працю і видати за свою, бажання комерційних вищих шкіл мати викладачів з науковими ступенями, прагнення деяких політиків стати “проффесорами” тощо. Подібно як в Україні, не докладаючи значних зусиль, можна знайти “фірму”, яка пропонує “фахову допомогу у широкому сенсі від найкращих спеціалістів” при написанні дипломної чи маґістерської роботи. При цьому покарати таку “фірму” досить складно, оскільки офіційно вони пропонують лише допомогу та консультації для студентів. Польські плагіатори є не менш “зухвалими”, аніж українські».

У польській науці проблеми, що пов’язані з науковим шахрайством, виносяться на публіку, їх доволі активно обговорюють як на шпальтах великих періодичних видань, так і на студентських форумах, що, безперечно, сприяє боротьбі з негативними явищами в науці, наголошує Д. Шевчук.

За словами президента Університету Геттінгена, професора У. Байзігель, у Німеччині кожен університет, який отримує фінансування від Німецького фонду науки (DFG), повинен мати свої наукові стандарти проведення та публікації досліджень (guidelines). Такі стандарти, на відміну від кодексу академічної сумлінності, детально прописані. А для розв’язання наукових конфліктів, що стосуються плагіату, у Німеччині існує інститут наукових омбудсменів. Кожний науковий заклад має такого омбудсмена, який здійснює медіацію у разі виникненні конфліктів навколо плагіату. Сам процес врегулювання конфлікту має каскадний характер: спочатку його намагається залагодити омбудсмен, потім – спеціальний комітет, і вже після цього може бути прийнято рішення щодо звільнення плагіатора. Заходи академічного покарання містять у собі не тільки звільнення, а й заборону на отримання наукових грантів протягом декількох років.

Утім, неможливо не погодитися з думкою В. Соловьова в статті «Плагіат як соціальний феномен», «що в міру того, як спеціаліст разом з ученим ступенем здобуватиме й відповідальність за наслідки своєї наукової діяльності, плагіат зникне сам собою. Залишається одна проблема: у суспільстві має бути запит на наукоємні технології, і насамперед – у влади та бізнесу» (За матеріалами інтернет-ЗМІ: dw.de, zakon4.rada.gov.ua, slon.ru, bel.biz, kiev.ukrstat.gov.ua, life.pravda.com.ua, radiosvoboda.org, amnu.gov.ua, arhiv-statey.pp.ua, ckp.in.ua, mon.gov.ua usi-novivni, turnitinuk.com, trv-science.ru, uacrisis.org, http://kulturolog.org.ua).